Іще зовсім незадовго до повномасштабного вторгнення росії на нашу територію серед інтелектуальної спільноти українців було дуже популярно захоплюватися маленькою країною Фінляндія, яка у II Світовій Війні спромоглася відстояти свою незалежність від сталінського Радянського союзу. Ті події видавалися такою собі показовою історією перемоги, що здобувається, коли нація проявляє згуртованість, відвагу і самовідданість.
Після лютого 2022-го, коли приголомшливу стійкість у протистоянні «другій армії світу» продемонструвала вже наша рідна країна, кейс радянсько-фінської війни більше не сприймається так ідеалістично. Утім, абсолютно очевидних паралелей з подіями 84-річної давнини не бракує, їх точно варто вивчати і ретельно аналізувати. Щоби не доводилося дошкульно програвати вже після нашої Перемоги.
«ПРІНІМАЙ НАС, СУОМІ-КРАСАВІЦА!»
– Ясний і сонячний ранок останнього дня осені 1939-го. Вулиці фінської столиці Хельсінки заповнені людьми. Діти поспішають до школи, дорослі – на роботу… Раптом з неба просто на центр міста посипалися бомби, усюди несучи миттєві смерть і руйнування…
Так виглядав початок радянсько-фінської війни, яку згодом назвуть Зимовою, у мемуарах тодішнього генерал-командувача фінської армії Карла Маннергейма.
За кілька місяців, поки триватиме та війна, місто переживе 8 інтенсивних бомбардувань. Часто вони не вщухатимуть по кілька днів. На Хельсінки впаде загалом 350 бомб. Сотні фінів загинуть та отримають поранення, більш, ніж півсотні будинків стануть руїнами…
Світова спільнота на чолі з Сполученими Штатами Америки одразу ж висловить глибоке занепокоєння. На це міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов відповість:
– Радянські літаки бомблять аеродроми, а не міста. Вам в Америці, на віддалі 8 000 кілометрів від Хельсінки, цього не видно. Якщо наша авіація і кидає туди щось, то це виключно хліб для заморених голодом фінських робітників.
За 5 днів до описаних подій офіційний СРСР звинуватив Фінляндію в обстрілі своєї прикордонної застави і висунув їй ультиматум з вимогою демілітаризації території поблизу радянського кордону.
Різко відмовившись від пропозиції спільно розслідувати інцидент, радянське керівництво оголошує про розрив дипломатичних стосунків з Фінляндією. На її територію з усіх сторін посунуло 5 радянських армій. За кількістю солдатів вони переважали фінів у чотири рази, за кількістю танків і літаків – більш, ніж удесятеро.
Тоді іще світова спільнота не знала деталей таємного німецько-радянського пакту Молотова-Рібентропа, який поділив Європу на сфери впливу двох диктаторів. Відповідно до нього Німеччина визнавала Фінляндію сферою радянського впливу.
– Ми йдемо у Фінляндію не як завойовники, а як визволителі фінського народу від гніту поміщиків і капіталістів, – пише газета «Ленінградська правда», – ми виступаємо виключно проти уряду, який спровокував війну з СРСР.
Щоб надати своїй агресії бодай показної легітимності, радянське керівництво заявляє, що бойові дії не веде, а урядовим військам чинить опір армія новоствореної Фінської демократичної республіки, яку проголосили на території зайнятого радянськими солдатами містечка Терійокі. Її уряд очолив фінський комуніст Отто Куусінен.
З цим урядом СРСР одразу ж підписав договір, у якому погодив усі радянські забаганки, що їх відмовлялося підписувати легітимне керівництво Фінляндії. Після цього проти агресії в єдиному пориві гуртується абсолютна більшість фінської нації, включаючи навіть представників донедавна прорадянських соціалістів.
Як свідчить перехоплений фінською розвідкою наказ радянським військам, захопити маленьку 4-мільйонну країну більш, ніж 170-мільйонний Радянський союз планував за кілька тижнів. Від місцевого населення розраховува на зустріч хлібом-сіллю. Окупанти йшли у бій без теплої форми та зимового взуття, але з дуже популярною піснею на вустах:
Много лжи в эти годы наверчено,
Чтоб запутать финляндский народ.
Раскрывайте ж теперь нам доверчиво
Половинки широких ворот!
Мы приходим помочь вам расправиться,
Расплатиться с лихвой за позор.
Принимай нас, Суоми-красавица,
В ожерелье прозрачных озёр!
Як і через 83 роки в Україні, самовпевнені прогнози Москви швидко виявилися нісенітницею. «Половінок широкіх ворот» перед окупантами ніхто не відкрив. За анонсовані «кілька тижнів» вони просунулися заледве на кілька десятків кілометрів, а потім були вимушені довгі місяці методично закидати своїм гарматним м’ясом так-звану Лінію Маннергейма – ланцюг бетонованих оборонних укріплень, розтягнутий між озером Ладога та узбережжям Фінської затоки, протяжністю 135 кілометрів у довжину і 90 – у глибину.
У 40-градусний мороз радянська піхота тисячами гине від обмороження. Ті, хто не замерз змушені з фатальною покірністю сунути на мінні поля під прицільним вогнем обізнаних з територією лижних партизанських загонів. Загарбників методично відстрілюють добре замасковані фінські снайпери, які, обираючи жертви, після офіцерів найчастіше стріляють у кухарів – щоб позбавити замерзлих противників гарячої їжі.
Радянські танки фіни зустрічають, ховаючись у засідки, і звідти засипають гранатами та першими у світі коктейлями Молотова. Ці добре знайомі сучасним українцям пристрої сотнями тисяч виготовлялися на замовлення фінського держуправління спиртних напоїв. Вони отримали свою назву на честь брехливого радянського міністра закордонних справ, який неодноразово обіцяв підняти у захопленому Хельсінки келих за Сталіна.
– Атаки противника у грудні можна було порівняти з оркестром під керівництвом поганого диригента, де інструменти грають не в такт, – згадуватиме ті бої Карл Маннергейм, – на наші позиції кидали дивізію за дивізією, але їх взаємодія між собою була дуже недостатня. Багато з того, чого ми боялися виявилося просто вигадками.
Фінські бійці використовують свої переваги над окупантами:
Втрачаючи десятки тисяч солдатів, радянська влада змушена проводити нові мобілізації. Аби підтримувати ілюзію, що воюють, головним чином, люди фіно-угорського походження, на фронт відправляють, в першу чергу, тих, хто схожий на них зовні. Як результат, більша частина мобілізованих виявилися світловолосими білорусами. Серед офіцерів новоствореної армії набуває популярності жарт:
– Ми не знаємо, чи є фінські міни, а от мінські фіни бувають точно!
«ХАЙ ВІДСОХНЕ РУКА, ЯКА ЦЕ ПІДПИСАЛА!»
Після кількох місяців принизливих поразок Сталін проводить реорганізацію командування свого війська і кидає додаткові сили на найуразливіші ділянки фінської оборони. Їх піддають масованим артилерійським обстрілам з сотень гармат. Витрачається по кілька тисяч снарядів на добу.
Дії радянської армії після опрацювання помилок стають значно злагодженіші. Їх дивізії тепер наступають при підтримці сотень танків і літаків. Фіни відчайдушно захищаються, але поступово у них закінчуються боєприпаси. Як результат, 15-го лютого Лінію Маннергейма окупанти проривають…
На цей момент керівництво Фінляндії переконалося, що міжнародна підтримка їх боротьби не просунеться далі постачання зброї Великобританією і Францією та невеликих добровольчих загонів, які прийшли на підтримку з сусідніх Швеції, Норвегії та Данії. Стає зрозуміло: навесні стримувати радянський наступ буде майже не можливо.
Генерал Маннергейм рекомендує уряду шукати будь-які шляхи до миру із збереженням незалежності. Радить не зволікати і робити це, поки позиції фінської армії іще сильні і можна висувати бодай якісь умови.
12-го березня у Москві підписують договір, за умовами якого Фінляндія втратила територію у 5 разів більшу за ту, що її контролював СРСР на момент припинення бойових дій, в тому числі і друге за величиною місто Виборг. Хельсінки змушують віддати в оренду на 30 років півострів Ханко для розміщення там радянської військової бази.
Натомість соціалістичною республікою Фінляндія так і не стала. На відміну від Естонії, Латвії та Литви, які воювати за незалежність незадовго до цього не наважилися… Крім того, підписавши договір з Президентом Кюесті Калліо та прем’єром Рісто Рюті, СРСР визнав легітимною владою Фінляндії саме їх, а не свою маріонетку Куусінена.
Не зважаючи на це, прихильник безкомпромісної лінії у війні з СРСР, Президент Кюесті Калліо, підписуючи Московський договір, спересердя вигукнув: « Хай відсохне рука, яка це підписала»!
А вже через кілька місяців уся країна завмерла від моторошної звістки: Президента розбив інсульт і йому насправді паралізувало праву руку…
За три місяці радянського вторгнення загинули 24 тисячі фінів. Майже усі вони були військові: втрати цивільного населення склали трохи більше тисячі.
На північному заході СРСР замість ще донедавна цілком нейтральної держави виник лютий ворог з жагою реваншу. Фінську мову поповнив термін «рюсся». Ним одночасно зневажливо називають росіян та щось, що зроблене дуже невміло.
Радянських солдатів у Зимовій війні загинуло більше 130 тисяч. Поранених, обморожених та безвісти зниклих у фінських лісах налічили в рази більше. Серед них і велика кількість бойових командирів, що відчутно дасться взнаки вже через рік, коли на територію Радянського союзу вторгнеться нацистська Німеччина.
З іншого боку, у ІІ Світову війну СРСР увійшов фактично єдиною державою, що мала досвід бойових дій в умовах зимових холодів. У комплект військової форми там уперше додали шапку-вушанку.
«ЧИМ БІЛЬШЕ ОПТИМІЗМУ І УПЕВНЕНОСТІ В ПЕРЕМОЗІ, ТИМ ТЯЖЧЕ РОЗЧАРУВАННЯ ТИХ, ХТО ВИРІШИВ, ЩО СУПРОТИВНИКА ВЖЕ РОЗБИТО»
Приведені слова не належать жодному з нинішніх українських політиків-«зрадофілів». Їх автором є ніхто інший, як Карл Маннергейм – той самий батько незалежної Фінляндії, який вирвав її з «братських обіймів» Радянського Союзу.
Передбачаючи, що радянсько-фінський мир не протриває довго, він негайно починає підготовку до нової війни. Частка військових витрат у бюджеті 1940-го складає 40%, Фінляндія екстрено будує лінії укріплень на нових рубежах.
Її керівництво розраховує, що Німеччина спершу знищить СРСР, а потім буде переможена західними державами, яким допоможуть США. Своєю ж основною метою бачить вийти з війни з територіями, втраченими за умовами Московського миру.
Зважаючи на сумний досвід співпраці з Великобританією та Францією, спершу основну орієнтацію роблять на гітлерівську Німеччину. Там відповідають взаємністю. Після Зимової війни Фінляндія бачиться Гітлеру бажаним союзником у протистоянні з СРСР. Закриваючи очі на пакт Молотова-Ріббентропа, туди масово постачають німецьку зброю та боєприпаси.
На початку літа 1941-го Фінляндія домовилася з Німеччиною щодо спільних бойових дій проти Радянського союзу. Німці пообіцяли гарантувати їй незалежність у кордонах станом на 1939 рік. Водночас фіни наполягли: агресорами не будуть і вступлять у війну лише, якщо радянські війська атакують їх перші.
Попри те, що вже наприкінці червня фінські міста зазнали радянських бомбардувань, Фінляндія не дозволятиме розташованим у Швеції німецьким військам, атакувати СРСР із своєї території. У війну вступить лише після того, як у відповідь на ноту протесту фінського МЗС радянське керівництво цинічно заявить, що ніяких бомбардувань не було.
З допомогою нового озброєння території, втрачені за наслідками Зимової війни вже у грудні 1941-го знову приєднали до Фінляндії. Її армія закріпилася неподалік Ленінграда, замкнувши його блокаду з півночі і стояла там більше року.
Ситуація різко міняється після поразки німецьких військ під Сталінградом. Фінському керівництву доводиться шукати шляхів для укладення нового миру з СРСР і зрештою зробить це той таки Карл Маннергейм, який у серпні 1944-го став новим Президентом Фінляндії.
Перемир’я підпишуть вже через місяць. Фінляндія зазнала територіальних втрат іще більших, ніж у 1940-му. На неї наклали контрибуцію у розмірі більше 300 мільйонів доларів, змусили скоротити армію і сприяти у покаранні політичних лідерів, які, як заявила радянська сторона, ініціювали ведення наступальної війни.
Дивним чином серед них не опинився сам Маннергейм, який впливав на фінську політику впродовж обох війн чи не більше за всіх. Натомість тюремні строки отримали його попередник Рісто Рюті (10 років) та екс-міністр закордонних справ Вайньо Таннер (5,5 років). Обох звинуватили у намірах повністю зруйнувати Ленінград. У своєму останньому слові Рісто Рюті, зокрема, заявив:
– Цей судовий процес – фарс. Фактичним обвинувачем у ньому виступає уряд одної наддержави. Фактичним відповідачем – фінський народ. Мета процесу – не стільки суворо покарати обвинувачених, скільки рішенням фінського суду оголосити Фінляндію агресором у війні, а Радянський союз – миролюбною жертвою незаконного нападу.
Ув’язнених політиків відпустять на волю достроково. Вони і дотепер мають велику пошану серед фінського народу.
Щоб швидше виплатити контрибуцію, майже весь фінський бензин аж до 1952-го року доведеться віддавати в СРСР. Його залишки скеровують на сільські господарства. У цей час чиновникам заборонили користуватися автомобілями. Щоб подати їм приклад, сам Маннергейм показово пересідає на сани.
Після ліквідації наслідків війни за незалежність у Фінляндії швидко оформляться сприятливі умови торгівлі з Західною Європою і статус, якому заздритимуть усі країни Варшавського блоку. Створені у Фінляндії системи освіти, охорони здоров’я та соціального захисту у Європі вважають зразковими.
Водночас, фінам доведеться впродовж багатьох десятиліть зберігати нейтралітет у відносинах з СРСР. Одразу ж після його розвалу країна почне інтенсивно реформуватися. Вже у 1991-му торгівля з радянськими країнами скоротилася на 2/3, а на початку 1995-го Фінляндія отримала членство у Європейському союзі.
Нині країна стабільно входить до 20-ки найрозвиненіших економік світу. Головними факторами її процвітання експерти називають розвинену інфраструктуру, високий рівень освіти та конкурентний принцип розподілу коштів на розвиток науки.
ЧОМУ ФІНАМ ВДАЛОСЯ?
Тут виникає велика спокуса пояснити усе непересічністю особистості великого Маннергейма. Не применшуватиму його заслуг, але для успіху фінської незалежності його одного точно б не вистачило.
Промовистий факт: у 1896-му для участі у коронації останнього російського імператора Миколи ІІ відібрали чотирьох офіцерів-кавалергардів. Двома з них були Карл Маннергейм і майбутній український гетьман Павло Скоропадський. На той момент їх здібності виглядали співмірними, втім, у підсумку один зумів вибороти державу для своєї нації, іншому цього не вдалося. То чим же, станом на початок ХХ століття, фіни відрізнялися від українців?
Як і Україна, Фінляндія тоді була у складі російської імперії. Від Швеції, у союзі з якою фіни жили 700 років, її від’єднали у результаті Фрідріхсгамського мирного договору 1809-го. Він підсумував російсько-шведську війну за панування на Балтиці, яка з перервами точилася більш, ніж століття і за цей час знищила майже половину фінської нації.
До складу російської імперії Фінляндія увійшла на правах автономії. Вона скликала свій сенат, вела самостійну торгівлю з Західною Європою, мала власні мову, грошову одиницю, а з 1878 – ще й збройні сили. З 30-их років ХІХ століття тут почав ширитися національний рух, основну ідею якого сформулював письменник Адольф Арвідссон:
– Шведами ми більше не є, росіянами бути не хочемо, тож будьмо фінами.
У кінці ХІХ століття російській владі починає муляти, що одна з її територій є занадто самостійна. Вона бере курс на її русифікацію. Права фінського сейму обмежують, від нього починають вимагати ввести російську мову у діловодство та почати мобілізацію на російсько-японську війну.
Це викликає масові заворушення фінів. Вже у 1905-му вони стають одною з найбільших протестних сил у боротьбі за повалення царизму і вимагають максимального розширення своєї автономії. 4 січня 1918-го, у розпал російської революції, Фінляндія проголошує незалежність.
Радянська росія виявила готовність її визнати, але виключно у союзі соціалістичних, робітничих держав. Фінських патріотів, одним з найвидатніших представників яких став Карл Маннергейм, це категорично не влаштовує. Вони формують так-званий шуцкор – збройний рух з тисяч добровольців, які протистоять російським військам і проросійським соціалістам. Починається національно-визвольна війна, яка забирає життя 30 тисяч фінів.
Перемогти росію вдається, уклавши договір з кайзерівською Німеччиною, яка надіслала свою дивізію для допомоги шуцкору. До квітня 1918-го союзні сили захопили Хельсінки та Виборг. Вже невдовзі фіни обирають власний парламент з сильною президентською владою. У перші ж роки роботи він приймає закони про загальну освіту і загальну військову повинність.
Увесь повоєнний час Карл Маннергейм лобіює виділення значних коштів на побудову сильної національної армії. Для цього доводиться постійно долати опір політиків, на кшталт прем’єр-міністра Вайньо Таннера, які вважають:
– Перш, ніж витрачати величезні гроші на оборону, треба створити людям такий рівень життя, який вони захочуть захищати.
Маннергейм відповідав, що наступна агресія росії – справа часу і слушність його слів підтвердилася вже у 1938-му, коли радянське керівництво почало наполегливо нав’язувати Фінляндії довгострокову оренду її південних островів і відсунення державного кордону на 90 кілометрів.
На вивільненій в такий спосіб території СРСР прагне встановити свої військові бази, щоб у разі гіпотетичної ворожої агресії мати змогу захистити свій другий за значенням мегаполіс – Ленінград. Він перебуває лише за 32 кілометри від фінського кордону. Як бачимо, російська параноя – поняття далеко не нове.
Не є новими також і цинічна брехня та тупе самодурство російської верхівки, і готовність десятків тисяч простих росіян покірно іти на м’ясо, і загальна для усієї росії упевненість, що увесь світ аж труситься, так боїться їх «вєлічія».
Вочевидь, не міняються і методи агресії. Як і більше ста років тому, вони проголошують фейкові республіки, вимагають демілітаризації, порушують кордони суверенних країн і цинічно брешуть на міжнародному рівні…
В той же час і Фінляндія, і Україна продовжують змінюватися. Так само, як і 100, і 200 років тому.
1809. Фіни здобули національну автономію через більш, ніж 30 років після того, як українці її втратили.
1878. У фінів з’явилися власні збройні сили. В Україні Емським указом заборонили книги, театр і музику українською мовою.
Початок ХХ століття. Більшість фінів виходять на вулиці, щоб не дати вербувати своїх хлопців на чужу імперіалістичну війну. Більшість українців у цей час все іще соромиться свого походження і терпить, коли «старший брат» називає їх хохлами.
1918. Фіни проголошують незалежність і боронять її силами своїх війська та дипломатії. В Україні у цей час також проголошують незалежність. Але більша частина малограмотного населення не розуміє, навіщо вона їм, а обрана ним влада тільки-но перестала озиратися на «демократичного» старшого брата і усвідомила, що незалежна держава не можлива без незалежних війська і дипломатії.
1939. Фіни мають більш, ніж 20-річний досвід державності, свідому, згуртовану націю і боєздатну армію. Досвід українців на цей час – два десятиліття репресій, розкуркулення і голодоморів.
1944. Фіни починають повоєнну відбудову вибореної незалежної держави. В Україні одного кривавого диктатора змінює інший.
1995. Фінлянія вступає в Євросоюз. В Україні гіперінфляція і кримінальні розборки за переділ державної власності.
2022. Фінляндія вступає в НАТО. Україна протистоїть повномасштабному вторгненню росії.
У кінці лютого 2022-го, коли черги в українські військомати виявилися довші від радянських черг за горілкою, стало очевидно: українська нація подорослішала достатньо, аби зрозуміти: ні в якому разі не можна віддавати свого!
Тепер ми доволі сильно нагадуємо фінів у 1939-му. Є і відмінність, але вона на нашу користь. Якщо фінам довелося боротися в умовах мінімальної підтримки цивілізованих країн, нам сьогодні допомагають більш, ніж відчутно. При цьому відкрито підтримувати нашого ворога наважуються хіба маловпливові картопляно-бананові республіки.
Для української Перемоги є і міжнародний консенсус, і воля абсолютної більшості українців, і військовий потенціал.
Після Перемоги головне – вирватися до рівня Фінляндії 1995-го. Щоб цього досягти, наша єдність має бути такою ж непохитною, як і тепер, коли ми спільно виборюємо справжню, а не номінальну незалежність.
