Людині властиво помилятися. Багато хто впевнений у тому, що така життєва мудрість була висловлена кимось і колись лише для того, щоб виправдати свої помилки. Якщо помиляється сантехнік, то ви можете тиждень просидіти у квартирі, де не працює зливний бачок. Помилка бухгалтера може загрожувати тим, що хтось не отримає вчасно зарплату. Кажуть, що права на помилку немає у саперів та лікарів. І якщо перші ризикують власними життями, то спадкоємці Гіппократа іноді можуть наражати на небезпеку життя інших людей. Отже, чим насправді є лікарська помилка: халатністю, невіглаством або збігом несприятливих обставин?
Сьогодні дедалі частіше почали звертати увагу на цю проблему. Але мало хто має хоч якесь уявлення про те, що собою представляє ця лікарська помилка, про яку всі говорять.
З юридичної точки зору лікарська помилка – це «протиправне винне діяння медичного працівника, що спричинило заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта, або випадкове невинне заподіяння шкоди, або обставина, що пом’якшує відповідальність». Тож не потрібно плутати помилку з недбалістю. Хоча часто ми не бачимо лінії, яка розмежовує ці різні за визначенням поняття.
Існує навіть класифікація лікарських помилок. Серед них можна виділити такі:
- лікувально-тактичні помилки, які часто є результатом неправильно поставленого діагнозу;
- організаційні помилки – недоліки у функціонуванні тієї чи іншої медичної служби;
- помилки у заповненні медичної документації;
- діагностичні помилки – це неточності у розпізнаванні хвороби та власне неправильний діагноз;
- технічні помилки – прорахунки у маніпуляціях, процедурах чи операціях;
- деонтологічні помилки, або помилки поведінки лікаря у спілкуванні з пацієнтами, його рідними та молодшим медичним персоналом.
Як бачите, видів помилок достатньо. Але що є першоосновою цих помилок – це вже зовсім інше питання. Лікарі іноді змушені працювати просто в інфернальних умовах: пацієнти опираються обстеженням і рекомендаціям, технічне оснащення клінік бажає залишати кращого, а дефіцит і дорожнеча лікарських препаратів іноді не дає лікарю можливість вступити в повноцінну сутичку з хворобою.
У світі ця тема дуже часто освітлюєється у ЗМІ. У багатьох країнах ведеться відповідна статистика. Наприклад, у США від неправильних дій медичних працівників страждають близько 1,5 млн осіб. Щороку там від лікарських помилок помирає від 44 до 98 тисяч людей. Основна причина – це неправильний вибір та дозування медпрепарату. У Великобританії з її високим рівнем медичного обслуговування цифри такого роду просто вражають: 1200 смертельних випадків на рік через медичні помилки, 40 тис. смертей від неправильного лікування та 280 тис. постраждалих від такого лікування. У Німеччині також щорічно реєструють понад 200 тис. скарг на лікарські помилки. В Австралії кожен дев’ятий смертельний випадок – це наслідки лікарської похибки.
В Україні, на жаль, така статистика не ведеться, а МОЗ не має «чорного» списку тих клінік, в яких реєструється великий відсоток лікарських помилок. Хоча така практика має існувати в нашій країні. Функції МОЗ України перебрала на себе Всесвітня організація охорони здоров’я, яка підрахувала, що щодня через недбалість лікарів в Україні помирає 6-7 осіб. Ще близько 20 осіб стають інвалідами з тих самих причин. Багато хто впевнений, що це занижені показники.
Подейкують, що не менше ніж 9 осіб стають жертвами лікарських помилок щодня. Українці, виступаючи у ролі пацієнтів, майже не захищені вітчизняним законодавством та можуть розраховувати лише на совість лікарів. Чиновники від медицини впевнені, що найчастіше причиною таких помилок стає зношене медичне обладнання чи неякісні медпрепарати. І лише невеликий відсоток – це недостатня кваліфікація лікарів.
У нас в країні існують різні системи контролю діяльності лікарів, але вони не дуже дієві. У Кримінальному кодексі навіть є окрема стаття, яка передбачає кримінальну відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків медпрацівником. Але притягти лікаря до відповідальності практично неможливо. Серед лікарів навіть існує кругова порука, тож пацієнтові непросто довести факт некваліфікованого лікування.
Про це дуже люблять говорити та писати. І завжди виходить так, що у лікаря навіть відбирають презумпцію невинності. Білі халати автоматично перетворюються на балахони катів. Найчастіше суспільство просто знаходить цапа-відбувайла, перекладаючи провину за прорахунки вищої ланки на простих виконавців. Але першопричину часто варто шукати в організаційних моментах. А незахищені сьогодні не лише пацієнти. У лікарів також немає механізмів самозахисту.
Ні, ніхто не говорить про те, що всі помилки мають бути прощені та забуті. У цивілізованих країнах за доведену помилку щонайменше відбирають ліцензію і як максимум – засуджують до довгих років позбавлення волі.
Професія лікаря – це ходіння мінним полем. Досить згадати притчу, в якій автослюсар звертається до кардіохірурга і нарікає на те, що вони начебто обидва ремонтують мотори, але лікар отримує в десятки разів більше. Здавалося б, несправедливо. Лікар у відповідь на це просто підійшов до автомобіля, завів двигун і сказав слюсарю: “А тепер ремонтуй”.
Ще Конфуцій говорив, що найстрашніші помилки – це непоправні помилки. Але давайте перед тим, як звинувачувати лікаря в непрофесіоналізмі та недбалості згадаємо про те, що йому доводиться ремонтувати “працюючий мотор”.
