Інтерв’ю Володимира Зеленського з американським дослідником, науковим співробітником МТІ та подкастером Лексом Фрідманом, опубліковане 5 січня 2025 року, називають по-різному: різким, лайливим, позадипломатичним і навіть нахабним.
Але давати оцінки цій події з позицій вітчизняного медіапростору не варто з однієї простої причини – це було інтерв’ю не для українців, а для американців. Вірніше, для республіканців. Точніше, для трампістів. Але цю тригодинну розмову, яка охопила широкий спектр тем, без вагань можна назвати знаковою як через її контекст, так і через її аудиторію.
Розмова відбувалася трьома мовами, хоча з самого початку пан Фрідман, який має українсько-єврейське коріння, запропонував Президенту розмовляти виключно російською, а потім зробити переклад українською та англійською.
Зеленський обрав українську, хоча фактично інтерв’ю відбулося у форматі багатомовності, що вказує на прагнення говорити до широкої аудиторії. Хоча це більше «заслуга» пана Фрідмана, який володіє російською, чим і пояснюються його загравання з «вєлікім і магучім». Він чомусь думав, що у самому серці України розмова російською буде «найбільш глибокою, динамічною та потужною».
І ще Лекс Фрідман апелював до того, що «значна частина українців розмовляє російською». Щоправда, не врахував американець того факту, що одночасно з розмовою на російськомовних українців сипалися російські ракети, мабуть, захищаючи їхнє право на вільне спілкування мовою пушкіна і путіна.
Говорили про різне: бачення мирних переговорів, відносини з росією та білоруссю, внутрішні реформи та корені російської агресії, співпрацю з Трампом та міжнародні гарантії безпеки. В Україні інтерв’ю викликало змішані реакції. Багато хто вважає, що Зеленський був надто відвертим та емоційним, особливо у використанні нецензурної лексики. Але тут є декілька «але».
По-перше, звертався Президент до протрампівської «тусовки», до тих людей, які опонують ліво-ліберальній політиці американського уряду. Він звертався до тих, хто довіряє подкастерам з правого антиліберального табору. І у Президента України це вийшло доволі непогано. Він говорить мовою антисистемного Трампа та майже «хайпує»: саме такий Зеленський зміг зірвати банк з показником у 73%.
По-друге, а коли це українське суспільство стало таким нетерпимим до обсценної лексики? Скільки часу минуло з тих пір, коли фраза «Рускій воєнний карабль, іді нахуй!».
Перестала бути одним із символів боротьби з російськими окупантами? Чому ми не демонстрували своє пуританство, коли цей вислів став словом 2022 року, а світові видання, такі як Reuters, The Guardian і The Daily Mail, захопливо друкували на перших шпальтах «Russian warship, go fuck yourself»?
А тепер по суті. До повномасштабного вторгнення Президент України закликав партнерів до введення жорстких санкцій проти росії. Це був єдиний шанс запобігти великій війні. Але у відповідь ми чулищось на кшталт: коли путін проігнорує усі міжнародні домовленості, коли він вторгнеться в вашу країну, коли він почне вбивати тисячами мирних українців, ми введемо санкції. Ну, це справді хуйня. Краще і не скажеш. От Президент і не зміг краще.
Це інтерв’ю вийшло за рамки простої бесіди. Воно стало інструментом міжнародної дипломатії. Воно показує Зеленського не тільки як лідера нації, що воює, але і як людину, яка намагається знайти шлях до миру через складні геополітичні реалії. Так, ні слова про демократів та Байдена.
Так, провал на українську аудиторію. Але за довгий час це найкращий сеанс зв’язку Володимира Зеленського зі світовою спільнотою.
Нагадаємо, надійшов перший транш від заморожених російських активів.
