У кожного тижня є свій маршрут. Іноді він пролягає через гучні політичні заяви, іноді через кабінети чиновників, а часом через людські трагедії, від яких перехоплює подих. Минулий тиждень на Рівненщині видався саме таким. Зі своїми зупинками, несподіваними поворотами та історіями, які добре характеризують час, у якому ми живемо.
Почалося все з чергового нагадування, що війна нікуди не зникла. Вона тут і зараз. Рівненщина знову опинилася під ворожими ударами. Російські «шлюхеди» атакували нашу область, пошкодили житлові будинки, об’єкти інфраструктури та бізнес. Особливо болючою стала атака на Рівне, де дрон влучив у багатоповерхівку. Були поранені, пошкоджене майно, налякані люди та чергове нагадування: навіть «відносний тил» не означає безпеки.
Ми вже навчилися розрізняти повітряної тривоги, стежити за повідомленнями Повітряних сил і слідкувати за маршрутами шахедів. Але до такого не можна звикнути. І не потрібно. Потрібно дбати про свою безпеку (наскільки це можливо в наших реаліях).
А поки одні ризикують життям, інші, схоже, шукають власні маршрути до легкої наживи. На Рівненщині затримали військовослужбовця у званні підполковника, який водночас є депутатом Чагорської сільської ради Чернівецької області. Він вимагав хабаря (тут навіть сума не важлива, а сам факт) за обіцянку вплинути на посадовців військової частини, щоб допомогти військовому, який самовільно залишив частину, повернутися на службу та уникнути кримінальної відповідальності.
Примітно, що у 2020 році підполковника вже засудили за одержання неправомірної вигоди. Тоді суд призначив йому штраф та заборонив обіймати посади в органах влади (ось вам і двічі в одну річку не ввійдеш).
Іронія ситуації в тому, що люди у військовій формі мають бути символом відповідальності, честі та захисту. Але, як бачимо, сама форма ще не гарантує наявності відповідних принципів. Щоправда, поки йдеться про підозру, а остаточну крапку в цій історії має поставити суд.
Тим часом на інших дорогах Рівненщини свої правила диктує зовсім інша сила – економіка. З 10 листопада перевізники почали підвищувати вартість проїзду на приміських та міжміських маршрутах. Зокрема, на напрямку Рівне-Здолбунів пасажирам доведеться викласти приблизно на 5 гривень більше.
Перевізники пояснюють усе зростанням вартості пального, запчастин та інших витрат. І тут важко заперечити: економічна реальність не надто переймається товщиною наших гаманців. Але для людей, які щодня їздять на роботу, навчання чи до лікарів, навіть кілька додаткових гривень поступово перетворюються на відчутну статтю витрат. Особливо коли зарплати не поспішають наздоганяти ціни.
Серед цих тривожних новин була історія зовсім іншого характеру. У Рівному з’явилася ініціатива назвати одну з вулиць на честь Олександра Курсика: журналіста, депутата міської ради та військовослужбовця (саме за таким хронологічним порядком я знав Сашка), який після початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Йдеться про вулицю між Чорновола та Різдвяною.
Олександра не стало у лютому цього року. І тепер його ім’я може залишитися на карті міста не просто як черговий топонім (власні географічні назви, які визначають та окреслюють будь-які об’єкти на земній поверхні: населені пункти, річки, гори, вулиці, ліси, регіони тощо), а як нагадування про людину, яка зробила свій вибір у найважчий для країни час.
Бо назви вулиць – це не лише таблички на будинках і позначки в навігаторі. Це наша пам’ять, наша історія і відповідь на запитання, кого ми хочемо бачити серед тих, чиї імена передаватимуть наступним поколінням. Знаю, що тема з перейменуваннями і вшануваннями полеглих воїнів дуже дискусійна і викликає багато суперечок. Але головне тут – ВШАНУВАННЯ!!! І не важливо у який спосіб.
Такиим видався минулий тиждень на Рівненщині. З повітряними тривогами, корупційними підозрами, дорожчими квитками та іменами, які мають залишитися з нами. У когось маршрут на жаль, проходить через обстріли, у когось через касу автостанції чи водія, а хтось намагається прокласти його через чужі гроші. Втім, є й ті, хто залишає після себе не сумнівні оборудки, а пам’ять і вдячність.
І, мабуть, саме за цими маршрутами найкраще видно, якою дорогою ми рухаємося як суспільство.
Нагадаємо, РІВНЕНЩИНА НАМАГАЄТЬСЯ ЗАЗИРНУТИ НА 7 РОКІВ ВПЕРЕД.
