14 січня 1918 року московська рада народних комісарів демонстративно відмовилася вести мирні переговори з Українською Центральною радою. Їх неабияк обурило, що на той момент в Україні все голосніше декларували потребу створити самостійну державу.
Розлючений лєнін розпоряджається невідкладно почати війну з «буржуазною Радою», бо вона, мовляв, перешкоджає відправці до Петрограду вагонів з хлібом і революційній столиці загрожує голод.
Вже через кілька тижнів до Києва підійшли війська більшовицького командувача міхаіла муравйова. 5 днів тривали обстріли з важкої артилерії, які спричинили численні руйнування і пожежі. Неодноразових влучань зазнали, зокрема, Михайлівський Золотоверхий, Успенський та Володимирський собори.
Після цього більшовики вторглися в українську столицю з наказом «немилосердно знищувати офіцерів, гайдамаків, монархістів та всіх ворогів революції». Своєму командуванню муравйов одразу ж відрапортує:
– Я наказав артилерії бити по палацах, церквах і попах… бив, нікому не даючи пощади! Руйнувань можна було б уникнути, але ми йдемо вогнем і мечем встановлювати радянську владу.
Почався варварський терор проти місцевого населення. Один з помічників муравйова опише ті події так:
– Солдати забивали будь-якого офіцера чи юнкера, якого тільки побачили на вулиці. Перепадало не лише прихильникам Центральної Ради, а і тим, хто симпатизував більшовикам. Наші вояки не надто розбиралися, кого піддавати терору. Але не варто ображатися. Маємо зрозуміти їх стан…
За різними підрахунками, жертвами червоного терору тоді стали від 2 до 5 тисяч киян. Можемо тільки уявити, що б відбувалося 22 лютого 2022, якби російським окупантам вдалося прорватися на вулиці української столиці.
Не сумніваймося, з безжальністю, продемонстрованою у Бучі та Ірпені грабували б і вбивали усіх без розбору. А потім хор соловйових і скабєєвих в один голос закликав українців не ображатися на окупантів і зрозуміти їх… Це ж було вже…
Нагадаємо: ЗАХІДНІ ЦІННОСТІ І ДЕМОКРАТІЮ МОСКВА ПОЧАЛА НИЩИТИ ЩЕ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ
