Військова інтервенція Російської Федерації в Сирію, розпочата у вересні 2015 року, тривалий час сприймалася західними аналітиками як локальна геополітична гра Кремля. Її розглядали через призму прагнення Москви повернутися до клубу великих держав, зберегти режим Башара Асада та закріпити за собою військові бази в Тартусі й Хмеймімі. Проте після подій 24 лютого 2022 року стає очевидним, що сирійська кампанія була не просто локальною операцією, а масштабною і системною генеральною репетицією повномасштабної війни проти України.
На сирійському «лабораторному полігоні» генеральний штаб рф і кремлівське керівництво відпрацювали ключові елементи своєї майбутньої стратегії: кадровий вишкіл командування, випробування новітніх озброєнь, тактику свідомого терору цивільного населення, інструменти інформаційно-психологічного тиску та, що найголовніше, перевірили межі допустимого і можливість переходити «червоні лінії» в очах міжнародної спільноти.
Кадровий вишкіл: «Генерали Алеппо» на українському фронті
Одним із головних завдань російської присутності в Сирії була системна ротація вищого та середнього офіцерського складу. За даними міністерства оборони рф, через сирійське угруповання військ пройшло понад 85-90% командувачів військових округів, загальновійськових армій, армій ВПС і ППО, а також значна частина командного складу бригад та полків. І це не припущення. Це дані з офіційного каналу міністерства нападу рф, які подала служба ВВС. Отже, у операції взяли участь:
▪ 63 012 російських військовослужбовців, у тому числі 25 738 офіцерів;
▪ 434 генерали;
▪ через Сирію пройшли 91% екіпажів армійської, 97% військово-транспортної та 60 % стратегічної авіації росії;
▪ всі командувачі військ військових округів;
▪ було випробувано 231 зразок зброї;
▪ авіація здійснила понад 39 тисяч бойових вильотів;
▪ кораблі та підводні човни завдали 100 ударів крилатими ракетами «Калібр»
▪ сили ВМФ здійснили 189 бойових походів, у яких взяли участь 86 кораблів і 14 підводних човнів;
▪ стратегічними літаками дальньої авіації було завдано 66 ударів крилатими ракетами повітряного базування.
Як бачите, Сирія стала для російських генералів місцем, де формувалася військова етика безжальності та заперечення норм міжнародного гуманітарного права. Саме там сформувалося ядро вищого командування, яке згодом призначили керувати вторгненням в Україну:
Олександр Дворніков. Перший командувач угруповання зс рф у Сирії (2015-2016). Саме він заклав основи тактики масованих авіаційних та артилерійських ударів по міських кварталах. У квітні 2022 року його було призначено першим єдиним командувачем російських сил вторгнення в Україні.
Сергій Суровікін. Очолював російські сили в Сирії у 2017 та 2019 роках. Отримав прізвисько «Генерал Армагеддон» за безжальні бомбардування Алеппо, Східної Гути та Ідліба. Восени 2022 року Суровікін очолив окупаційні війська в Україні та ініціював тактику виснаження – масовані ракетні удари по українській енергетичній інфраструктурі, перенесену прямо із сирійських методичок.
Валерій Герасимов. Начальник генштабу зс рф, який безпосередньо курував розробку операцій як у Сирії, так і під час повномасштабного вторгнення в Україну.
То ж російські офіцери поверталися з Сирії з переконанням, що безкарне знищення цивільної інфраструктури та безперешкодне застосування сили є ефективним інструментом досягнення військово-політичних цілей.
Технологічний експеримент: зброя та випробування концепцій
міноборони рф неодноразово публічно хизувалося тим, що в Сирії було протестовано понад 300 зразків новітнього та модернізованого озброєння. Сирія стала безкоштовним і, що головне, безризиковим випробувальним майданчиком для російського військово-промислового комплексу. А далі росіяни просто масштабували отриманий досвід. Щоб було наочніше, наведемо застосування зброї у Сирії та її масштабне використання в Україні у вигляді таблиці:
Вже в Сирії рф почала відпрацьовувати концепцію так званого «розвідувально-вогневого контуру» (Reconnaissance-Strike Complex), коли дані з безпілотника в реальному часі передаються на артилерійську батарею або літак. У 2022 році цей алгоритм перенесли на український фронт.
Тактичний інструментарій: інженерія терору та воєнні злочини
Порівняння документів розслідувань міжнародних організацій, таких як Human Rights Watch, Amnesty International та UN COI on Syria), а також свідчень очевидців демонструє ідентичність тактичних шаблонів, які російська армія застосовувала в обох війнах.
По-перше, це тактика «подвійних ударів». В Сирії вкс рф досконало відпрацювали злочинну схему: літак завдає першого удару по житловому будинку, ринку чи лікарні. Коли на місце трагедії прибувають медики, рятувальники та місцеві жителі, росіяни завдають повторного удару по тих самих координатах.
З 2022 року ця ж тактика фіксується і в українських містах, де цілями повторних ракетних ударів регулярно стають співробітники ДСНС та бригади швидкої допомоги.
По-друге, метод «стирання міст» та використання проксі-піхоти. У Сирії для захоплення щільної міської забудови (Алеппо, Пальміра, Східна Гута) росія використовувала наступну схему: спочатку масоване килимове бомбардування та артилерійський шквал, який перетворює квартали на суцільні руїни, потім – використання виснаженої «дешевої» піхоти – 5-го корпусу Сирійської арабської армії, найманців ПВК «Вагнер» або шиїтських формувань – для «зачистки».
В Україні ця модель була відтворена тотожно. Під час штурмів Маріуполя, Сєвєродонецька, Попасної, Бахмута та Авдіївки російська армія застосовувала концепцію «вогневого валу», а в перших рядах на забій відправляла насильно мобілізованих жителів окупованих територій Донеччини та Луганщини (1-й і 2-й армійські корпуси), агонізуючу піхоту «Вагнера» та «м’ясні» штурмові підрозділи колишніх засуджених Шторм-Z.
По-третє, це повне ігнорування міжнародного законодавства і перетворення цивільної інфраструктури та гуманітарних коридорів на легальні військові цілі. У Сирії цілеспрямоване виведення з ладу медичної інфраструктури (операція «полювання на лікарні») та систем водопостачання було елементом змушування регіону до капітуляції. Окрім цього, росіяни неодноразово оголошували «гуманітарні коридори», а потім відкривали по них вогонь або використовували їх для примусової депортації та фільтрації цивільних.
Від передмістя Дамаска Гута до великого культурного та економічного центру Алеппо російські бомби влучали в лікарні, школи, ринки та черги людей, які чекали на хліб. Їхні літаки допомагали посилювати сирійську облогу на місцях, перетворюючи людей на зневірені через голод скелети. А коли росія та сирійська армія обіцяли шляхи відступу, вони іноді бомбардували та розстрілювали мирних жителів, які намагалися втекти.
Мабуть, найвідомішою була облога Алеппо у 2016 році. Сирійських повстанців спочатку відрізали від ліній постачання, а потім протягом понад шести місяців тиснули вулиця за вулицею, поки відбувалися невибіркові бомбардування. Це називали «політикою відкушування».
За даними Airwars, протягом восьмимісячної битви за Алеппо, цивільні особи отримали поранення щонайменше в результаті 16 нападів на лікарні, що призвело до 143 ймовірних смертей. По всій решті Сирії було задокументовано десятки ударів по медичних закладах, зокрема численні напади, безпосередньо пов’язані з російськими військами.
Багато хто думав, що путін не імпортуватиме таку тактику в Україну. Але все те саме повторилося навесні 2022 року під час блокади Маріуполя, а також у Чернігові, Сумах та Херсоні: російські війська блокували евакуаційні колони, обстрілювали узбіччя та облаштовували розгалужену систему фільтраційних таборів.
Інформаційна війна та перевірка реакції Заходу
Сирійська війна стала майданчиком, де москва відточила інструменти гібридної війни та випробувала терпимість міжнародної системи правосуддя.
У Сирії будь-які звинувачення в застосуванні хімічної зброї або руйнуванні лікарень офіційний кремль називав «постановками Заходу». В Україні та ж методика була застосована після викриття звірств у Бучі, обстрілу пологового будинку та драмтеатру в Маріуполі. Жертв вони називали «акторами», а сюжети західних ЗМІ – «постановами».
Але головне для путіна було провести тест на «червоні лінії». Найважливіший висновок, який російський диктатор зробив із сирійської кампанії, – це слабкість західної рішучості. Коли у 2013-2015 роках відвертий перетин «червоних ліній» (наприклад, застосування зарину в Гуті) не призвів до силової відповіді США та NATO, кремль переконався: західний світ побоюється ескалації настільки, що готовий закривати очі на порушення міжнародного права.
Відсутність суворих санкцій за знищення Алеппо та воєнні злочини в Сирії створили у російсько-кремлівського керівництва відчуття повної безкарності. Це стало прямим психологічним та політичним тригером для рішення про повномасштабне вторгнення в Україну.
Чому російська «сирійська практика» не спрацювала в Україні
Попри те, що Сирія була репетицією, спроба застосувати сирійську доктрину в Україні зіткнулася з фундаментальними відмінностями, які російський генштаб виявився спроможним усвідомити лише ціною величезних втрат.
У сирійському сценарії все було ідеально для російської армії: противник – це нерегулярні повстанські загони, повне панування авіації москви у повітряному просторі, обмежена гуманітарна допомога Заходу і розколоте локальними конфліктами сирійське суспільство.
В Україні росіянам довелося зіштовхнутися із суворою реальністю: високоорганізованою, вмотивованою і технологічно адаптивною армією, ешелонованою ПВО ЗСУ, масштабною військовою та розвідувальною коаліцією західних держав і тотальною консолідацію суспільства, яке було готове чинити лютий спротив.
Аналіз військових документів, фактів та тактичних дій свідчить: війна росії в Сирії була не автономним конфліктом, а комплексною генеральною репетицією війни проти України.
Сирія стала для кремля навчальним полігоном, де відпрацьовувалася «доктрина хаосу та терору»: від випробування ракет «Калібр» і дронів до систематичного знищення цивільної інфраструктури, використання тактики «подвійних ударів» та вишколу генералітету, позбавленого будь-яких моральних бар’єрів.
Головний урок сирійської кампанії полягає в тому, що воєнні злочини, залишені без покарання на одному кінці світу, неминуче повертаються у більшому та ще кривавішому масштабі на іншому. Безкарність за Алеппо та Східну Гуту безпосередньо породила руйнування Маріуполя, Бахмута і щоденний терор проти українських міст. І в цьому найгіркіша закономірність нашого часу: зло, якому дозволили залишитися без імені і без суду, не зникає. Воно вичікує. Воно вчиться. І рано чи пізно приходить ще більше зло, бо байдужість світу – це не порожнеча, а простір, у якому завжди визріває наступна війна.
