Україна продовжує обговорювати результати саміту миру, який днями завершився у швейцарському місті Бюргеншток. Одні пишуть, що то – велика Перемога, інші бачать майже суцільну зраду.
Перші акцентують увагу, що представники 101 держави приїхали на українське дійство, хором вигукнули «Героям слава!», а 80 з них ще й підписали фінальне ком’юніке. У ньому, визнали український суверенітет над Запорізькою АЕС, а також виступили за вільне пересування кораблів до наших портів та звільнення усіх військовополонених і незаконно депортованих.
Другі апелюють до того, що з 10 пунктів мирного плану Президента Зеленського учасники погодилися обговорювати тільки три. Що й словом не згадали про гарантії безпеки та відновлення територіальної цілісності України, про виведення російських військ, про цінові обмеження на російські енергоресурси, про спецтрибунал для судового переслідування воєнних злочинців…
А відтак поки і мови бути не може ні про яке наближення реального миру!
Пораджу і першим, і другим зняти рожеві окуляри. Ймовірніше за все, вони більше не знадобляться ні нам, ні нашим дітям. Натомість і нам, і їм точно доведеться витратити чимало крові, сліз та поту.
Карта в ілюстраціях показує, як саме розділився світ у своїй готовності підписувати фінальне ком’юніке українського мирного саміту. Як бачимо, підписантами стала уся Європа та Австралія, більша частина Північної Америки, половина Південної, союзники США в азіатському регіоні та кілька країн Африки.
Натомість, серед тих, хто українські мирні позиції не ратифікував – такі великі країни, як Китай, Індія, Бразилія, Південно-африканська республіка, Саудівська Аравія, Мексика, Індонезія, більша частина Азії та Африки.
Якщо брати пострадянський простір, офіційно нас підтримали лише країни Балтії, Молдова та Грузія. Ні Вірменія, Ні Азербайджан, ні Казахстан, з якими у росії за останні роки виникало тертя, до цього списку поки не приєдналися.
Було б наївно вважати, що у світі не цікавляться нічим, окрім перебігу російсько-української війни, утім карта, яка перед нами не погано окреслює, де саме пролягають приблизні кордони двох сучасних світів.
Позначений синім кольором апелює до принципів міжнародного права, які сформувалися після завершення ІІ Світової війни і не бажає їх змінювати. У цьому світі першу скрипку грають Сполучені Штати Америки та очолений ними військовий блок НАТО, який має ядерну парасольку для тих, хто до нього приєднався.
Світ, позначений сірим кольором складається з країн, які орієнтуються, передусім, на Китай та росію. Значна їх частина обрала своїм державним устроєм диктатуру, а не демократію. Їх дратує, коли демократичний світ намагається їх «повчати». «Сірі» країни бажають позбавити США вирішального впливу на світові процеси. Російсько-українську війну розглядають як силовий інструмент послаблення Заходу.
ОК, припущу, у «сіру» частину карти могли ситуативно потрапити держави, які мають слабке уявлення про Україну через відсутність у нас з ними взаємної дипломатичної активності. Вони просто чекають, чия візьме і поки до кінця цього не зрозуміють, воліють не підписувати будь-які документи з жорсткими формулюваннями.
ОК, кількість таких країн могла суттєво збільшитися за останні 8 місяців, впродовж яких підтримка України з боку США була не достатньо рішуча. Цілком можливо, у декого посилилися ілюзії, що росія може перемогти або принаймні не програти. Цілком можливо, через деякий час їм почне здаватися інакше. Як би не сталося, у підсумку вони приречені приєднатися до одного із світів.
Виходить, «синій» світ виступає за силу права, «сірий» – за право сили. Обидва, утім, однаково б хотіли, аби така незручна війна припинилися. Просто, на відміну від «синіх», «сірим» далеко не принципово, аби перемогла саме Україна.
«Синій» світ об’єднався, щоб не допустити домінування так-званої китайської формули миру, яка закликає, зокрема, скасувати «односторонні» санкції проти росії та спонукати Київ до прямого діалогу з москвою.
Відтепер зафіксоване суттєве число країн, які підписалися за іншу – українську – формулу миру. Планується, наступного разу вони підпишуть, окрім екологічної і гуманітарної частин, ще і пункти про вихід росії з усієї території України та виплату нею репарацій.
На відміну від 2014-го року, коли завершення війни розглядали виключно через поступки з боку України, тепер йдеться про примус агресора до відмови від своїх шкідливих для усього світу амбіцій.
Інструментами такого примусу США бачать дозволи бити своєю зброєю по усе ширших територіях росії, знищуючи її військовий потенціал. Вашингтон очевидно розраховує: у певний момент завдані збитки примусять москву грати за правилами. Паралельне накладення санкцій на усе більшу кількість китайських компаній мусить спонукати впливовий Пекін підштовхувати свого васала саме до такого сценарію.
Зауважимо, деякі знакові країни «сірого» світу на саміті все таки були. Це, зокрема, Індія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Бразилія. Вони взяли на себе місію нагадати, що реальний мир не можливо укласти без участі росії. Вочевидь, курс на переговори обрали обидва світи. Просто кожен робить це у власний спосіб.
Скільки часу знадобиться, аби настав тривалий мир або принаймні припинення активних бойових дій, сказати важко. Припускаю, прогнози Президента Зеленського і блогерів на кшталт Гордона чи Фєйгіна про те, що війна припиниться вже до кінця року , м’яко кажучи, занадто оптимістичні.
За певних умов активні обстріли можуть і справді припинитися, ба – росія навіть виведе своїх бойовиків з України, придумавши чергову відмовку для свого насєлєнія. Утім, навіть тоді ми не можемо спокійно розраховувати, що війна тепер точно не перейде у спадок нашим нащадкам.
Умовний мир може протривати певний час, але потім росія неодмінно підбере момент, щоб почати нову війну. Наскільки вона виявиться тривалою залежатиме виключно від наших з вами готовності і саможертовності.
Хочемо знати, як діяти впродовж наступних десятиріч – вивчаймо історію Ізраїлю. Після того, як він здобув незалежність у 1948-му, відстоювати її у повномасштабній війні з більшістю арабських сусідів довелося іще двічі. У менш масштабному протистоянні боротьба продовжується дотепер. Це при тому, що на сьогодні економіка, армія і розвідка Ізраїлю є одними з найкращих у світі.
Навіть якщо москву примусять до умовного припинення вогню, це буде аж ніяк не кінцем війни – радше прологом до її нової фази. Не сумніваймося, росіяни прагнуть нашого повного знищення не менше, ніж, скажімо, Хамас бажає вигнати з Палестини останнього єврея. Хочемо справжнього миру?
Мусимо будь-якої миті бути готові захистити себе і своїх дітей у справжній війні.
Нагадаємо, нещодавно ми написали авторську статтю на тему: «ХОРОШІ РУСКІ» ВПАДАЮТЬ В ІСТЕРИКУ, КОЛИ ЇХ НЕ БАЧАТЬ «ПАРТНЬОРАМИ».