Вічна пам’ять Героям: Володимиру Шапірку, Олександру Прокопчуку, Роману Довгалю, Олександру Котку, Миколі Лазарчуку, Ігорю Вербицькому, Руслану Лущевському, Андрію Шаварському, Миколі Власюку, Михайлу Цимбалюку, Віталію Орлічу, Олександру Баришеву.
Володимир Шапірко народився у 1977 році і проживав у Сарнах.
Він приєднався до підрозділу тероборони під час повномасштабного вторгнення, а пізніше виконував бойові обов’язки у Донецькій області.
11 травня у м. Дружківка Донецької області серце Володимира зупинилось. Попередня причина смерті – серцевий напад.
Олександр Прокопчук народився в сім’ї священника у селі Бережниця Дубровицької ТГ. Після закінчення навчання в Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського він вступив до Української військово-медичної академії і став військовим лікарем. Під час повномасштабної війни Олександр рятував наших захисників у складі ЗСУ і був бойовим медиком 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
11 лютого Герой загинув під час евакуації поранених захисників під Бахмутом на Донеччині.
В Олександра залишилися батьки, брат, дружина.
Роман Довгаль – житель селища Рокитне, 2001 року народження. У березні минулого року приєднався до лав ЗСУ, щоб захищати Батьківщину.
12 травня воїн помер у госпіталі від травм, отриманих внаслідок тяжкого поранення поблизу н.п. Оріхово-Василівка на Донеччині.
Йому назавжди буде 22…
Олександр Коток – уродженець села Тинне Немовицької громади. У 18 років добровольцем долучився до лав Збройних сил України, аби вигнати окупантів з рідної землі.
11 травня воїн загинув під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Іванівське на Донеччині. Поховали Олександра на кладовищі у селі Тинне.
Микола Лазарчук народився в 1980 році у селищі Степань. Він був адвокатом з 17-річним стажем у цивільному житті.
11 травня воїн загинув у боях під Бахмутом, захищаючи Україну від російських окупантів.
Йому було 42 роки…
Дубенська громада в жалобі: тут попрощались із Олександром Баришем.
Військовослужбовець був учасником АТО упродовж 2015-2016 років, воював у перших рядах 10 штурмової бригади в населених пунктах Мар’їнка, Красногорівка, Катеринівка, Авдіївка. У перші дні повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних Сил України, служив санітаром, під час бойових дій врятував не одне життя, про що свідчать вдячні слова побратимів. Брав участь у бойових діях в Сумській області та населеному пункті Бахмут, де обірвалося його життя.
Вірний військовій присязі, воїн героїчно загинув 11 травня 2023 року в районі н.п. Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області.
Ігор Вербицький народився 25 травня 1968 року в місті Балаклія, пізніше з сім’єю переїхали в Костопіль. Навчався у Костопільському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність електрослюсаря. Останні роки жив у селі Мирному.
Чоловіка призвали на військову службу 14 листопада 2022 року. Був старшим солдатом, стрільцем-санітаром механізованого взводу.
Воїн загинув 13 травня внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Перший Лиман Куп’янського району Харківської області.
Поховали Героя в селі Мирне.
У воїна залишилися дружина, син та внук.
Руслан Лущевський 1980 року народження, житель села Кам’яна Гора.
Служив сержантом, був командиром бойової машини – командиром механізованого відділення.
12 травня внаслідок підриву під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі населеного пункту Масютівка Харківської області військовий загинув.
Поховали Руслана Лущевського на кладовищі села Кам’яна Гора.
У загиблого Героя залишилися дружина та двоє неповнолітніх дітей.
У Костопільській громаді назавжди попрощалися із Захисником України старшим сержантом Андрієм Шаварським.
Воїн народився 1 березня 1976 року в місті Костопіль. Закінчив Костопільську ЗОШ № 2, далі навчався в Костопільському професійному технічному училищі, в Рівненському фаховому коледжі НУБіП України. Працював робітником на різних підприємствах.
Андрій був доброю людиною, дуже любив рибалити, футбол, був майстром на всі руки, завжди міг підтримати й знайти спільну мову. Дуже любив дітей. Мав ще багато планів на майбутнє.
11 травня Андрій загинув під час виконання військового обов’язку внаслідок ворожого обстрілу поблизу Донецької області.
Похоронили військового в місті Костопіль на «Старому» кладовищі поруч із іншими Воїнами Небесного Легіону.
У селі Радухівка Зорянської територіальної громади в скорботі назавжди попрощалися із Захисником України Миколою Власюком, 1998 року народження.
Микола був призваний на військову службу за мобілізацією 26 лютого 2022 року, служив старшим солдатом, навідником гірсько-штурмового відділення.
11 травня Микола загинув, мужньо захищаючи Україну, внаслідок мінометного обстрілу в районі населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області.
Михайло Цимбалюк народився та виріс у Рівному, навчався у 18-ій, а потім – 2-ій школі, в училищі. Але вже з дитинства він марив футболом. Все життя Михайла було пов’язане з футболом, змаганнями, друзями – ще зі школи він ріс активним та допитливим. А без гри у футбол просто не уявляв себе. Мав безліч нагород, відзнак, був одним із кращих бомбардирів і гравців Рівненського району, брав участь у багатьох футбольних змаганнях області, України.
Коли Михайло подорослішав, його зацікавила військова служба. В 2010 році пішов на службу, був десантником. Повернувшись у цивільне життя, Михайло працював на виробництві меблів, бо мав хист і бажання робити своїми руками.
У травні 2022 року Михайло отримав повістку і без вагання повернувся на службу. Певний час був у прифронтових зонах, а потім його перевели ближче до лінії бойових дій, був у Бахмуті взводним, зміг вивести свій взвод без втрат.
Молодший сержант, командир другого відділення протитанкових керованих ракет Михайло Цимбалюк загинув 11 травня під час мінометного обстрілу в районі Оріхово-Василівка Донецької області. Поховали Героя на території кладовища «Нове».
Віталій Орліч народився у Зарічному, але все життя Героя минуло у Рівному. Навчався в 11-ій школі, а після 9 класу здобув фах водія-механіка у автотранспортному технікумі.
Після технікуму Віталій пішов на строкову службу в армію. Ніколи не мріяв бути військовим, говорив, що відслужить і далі будуватиме своє життя спокійно, але після чотирьох місяців строкової служби підписав контракт.
Саме військова служба поєднала і два закохані серця. Віталій та Христина, яка також служить у Збройних Силах, одружилися у червні 2022 року на Донеччині.
Надзвичайно добрий, щирий, щедрий Віталій дуже любив дітей і тварин. Завжди спокійний, врівноважений, ніколи ні з ким не сварився, був прикладом для молодшого брата, втіхою, опорою та підтримкою для батьків.
13 травня в результаті артобстрілу в районі населеного пункту Перший Лиман на Харківщині 24-річний стрілець-снайпер, старший солдат Віталій Орліч загинув, захищаючи Батьківщину.
Поховали військового на території кладовища «Нове».
Вічна слава, шана і честь військовослужбовцям!
