Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Польща не лише словом, а й ділом демонструє неабияку підтримку нашій країні у боротьбі з агресором-терористом. Підвищення оборонних спроможностей України, турбота про людей, які рятуються від війни, лобіювання наших інтересів в ЄС і НАТО. І це далеко не весь перелік допомоги, який доводить, що Україна і Польща разом. Ми також не пасемо задніх. Після 24 лютого мешканці Рівненщини не покинули прибирання старих польських кладовищ. Хоч, здавалося б, турбота про культурну спадщину може бути не на часі, волонтерка Іванна у невеличкому селищі Мізоч Здолбунівського району вирішила привести до ладу польське кладовище. А точніше – аварійні склепи.
Вона абсолютно без жодних закликів, прохань чи кричущих акцій про проведення, наприклад толоки, фінансової підтримки від представників влади організувала розчистку аварійного склепу на польському цвинтарі.
– Я займаюся цим кладовищем вже шостий-сьомий рік. До 1939 році тут була досить велика польська громада. На сьогодні у селищі взагалі польської громади немає, лише кілька людей мають польське коріння. В 60-70-ті роки кладовище дуже сильно зруйнували. Провели по ньому алейку до школи. Одним словом дуже познущалися. Плит там майже взагалі немає, єдине, що позалишалося – деякі недоторкані склепи. Але є й такі, стан яких, дуже занедбаний і вони почали провалюватися, – розповіла волонтерка, мешканка селища Мізоч Іванна Єрейська.
Склеп почав провалюватися два роки тому. Жінка, по-можливості, намагалися підтримувати його належний стан, але руйнації не вдалося уникнути. Після початку війни вона й не думала кардинально займатися кладовищем, було не до того. Проте, у селищі стався прикрий випадок – одна жінка однією ногою втрапила у цей склеп. Значних травм вона не отримала, але перелякалася достатньо. Після цього, іншого варіанту, як почати реконструкцію склепу не було.
Абсолютно всі будівельні роботи фінансують небайдужі мешканці Польщі, родичі яких поховані на цьому кладовищі.
– Наразі, поки це лише одна пані, з якою я постійно спілкуюся. Раніше долучалися ще й інші поляки. Вони виділяють свої особисті кошти на те, щоб територію покосили від хащів, поприбирали там тощо. Я все це роблю безкоштовно. При потребі наймаю людей за гроші. Будемо перекривати склеп. У понеділок його розчистили, а сьогодні мають прийти будівельники для його перекриття, ремонту. Останні роботи потрібно буде оплатити. Держава жодних коштів не виділила на його реконструкцію, – додала пані Іванна.
Дозвіл на проведення всіх робіт надала жінці керівниця відділу освіти, культури і туризму, молоді та спорту, керує Вікторія Прокопчук. Селищний голова Мізоча Богдан Похилюк лише після нашого телефонного дзвінка дізнався, що аварійний склеп почали приводити до ладу.
– Ми ексгумацію не робимо, тому що там дуже багато насипало землі. Особливо засипало, під час обвалювання склепу. Також там є трохи сміття. В наших людей, на жаль, є такий недолік. Добратися до тих решток не можливо. Я вже два роки прошу одного археолога, щоб він просто приїхав та оглянув його. Ми б вже це давно зробили, але у підсумку археолог не доїхав. Я зрозуміла, що все це затягнеться на невизначений термін. А ймовірність того, що туди попровалюється ще більше людей – висока. Прийняла рішення – робитимемо, так як є. Рештки там можливо і є. Маю таку підозру, бо воно недоторкане. Але ці рештки потрібно шукати під купою землі. Вирішили їх не чіпати, архівних даних, хто де похований теж немає. Зробимо плитку, приклеємо малюнок у вигляді хреста, нове перекриття і все, – каже волонтерка.
Ще однією вагомою проблемою кладовища є те, що його територія не огороджена. Вона також стала приводом для початку робіт. Місцеві жителі випасають там худобу, а діти часто там граються, будують хатки. Аби не сталося трагедії всі роботи планують завершити до кінця липня. Через це жінка наполегливо просить мешканців селища не заглядати, не лазити, не ходити там під час будробіт, бо можна дійсно провалитися і серйозно травмуватися.
Мешканка Мізоча має намір облаштувати ще два склепи на території цього ж цвинтаря. Зазвичай склепи будувалися за принципом кімната та вхід до неї. У двох інших склепах повідкривалися входи.
– Поки я їх позакривала плитами. Але ж вони рухомі. Їх легко можна підняти і там шастати. Сьогодні будівельникам покажу ще їх. Можливо вдасться їх позаливати та набити дощечки, що це могили.
Є така річ, як спадок, що дається народу. Є спадок зі спадкоємцями, наприклад православні храми, які досі функціонують та використовуються. А є спадок без спадкоємців. Це якраз польські кладовища на Рівненщині. Поляків та католиків на наших землях залишилося не так багато. Тому, саме ми повинні дбати та піклуватися про місця вічного спочину людей, якщо у селищній раді є справи значно важливіші. Тим самим, висловити щиру подяку польському народу за справжню поміч у боротьбі з російською і терористичною агресією.
