За приблизними підрахунками, майже кожен десятий шлюб в Україні є «цивільним», проте навіть такі відносини захищені законом. Вони фактично породжують не лише особисті, а й майнові правовідносини. Убезпечити себе від непорозумінь у майбутньому допоможе договір про спільне проживання.
Його можна укласти лише якщо жодна зі сторін не перебуває в зареєстрованому шлюбі й між особами склалися усталені відносини, притаманні подружжю (проживання на одній території, спільне господарство, спільний бюджет та інші), повідомили у пресслужбі Міністерства юстиції.
Нотаріальне посвідчення такого договору не є обов’язковим, однак радимо все ж не обходити нотаріальну процедуру, адже вона має суттєву низку переваг:
Нотаріус при посвідченні договору перевіряє дійсну волю, правоздатність та дієздатність осіб, що унеможливлює визнання його нікчемним;
нотаріальне посвідчення договору офіційно закріплює право користування майном та правовий режим майна, набутого у період спільного проживання;
такий договір буде доказом у судовому процесі для закликання до спадкування в четверту чергу.
Які документи необхідно мати для укладення договору?
– Паспорти сторін;
– ІПНи сторін.
Якою є процедура посвідчення договору?
Під час укладення договору про спільне проживання нотаріус:
– Установлює осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії;
– з’ясовує, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх вчинення (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину);
– готує проєкт договору;
– ознайомлює сторони зі змістом договору;
– впевнюється в тому, що зміст договору повністю відповідає дійсним намірам та волі сторін;
– після підписання договору сторонами посвідчує договір та реєструє його в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
У договорі можна «прописати» будь-які не заборонені законодавством умови, наприклад:
– визначити поняття «сторони», «спільне майно», «кошти», «особиста приватна власність»;
– визначити дату початку спільного проживання;
домовитися про надання права користування особистою приватною власністю;
– правовий режим майна (коштів), набутого (їх) в період спільного проживання, та момент, з якого такий режим виникає;
– домовитися про накладення стягнення на майно (кошти) за зобов’язаннями сторін;
– домовитися про спосіб поділу майна (коштів), придбаного/отриманих у період спільного проживання, у разі
припинення фактичних шлюбних відносин;
– домовитися щодо питань, не врегульованих договором;
– домовитися про порядок внесення змін та доповнень до договору;
– кількість примірників договору;
– набрання чинності договором.
фото ілюстративне
У договорі:
Допускається розв’язувати питання щодо коштовностей, премій та нагород; визначати правовий режим майна, набутого/отриманого в подарунок до початку спільного проживання.
Однак такий договір не може:
– Регулювати особисті відносини, а також особисті відносини між особами та дітьми;
– ставити одну зі сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
– зменшувати обсяг прав дитини, народженої під час спільного проживання;
– передбачати передання у власність одній стороні нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
За кордоном цивільний шлюб має назву «конкубінат» та є досить поширеним явищем серед громадян іноземних держав.
Наприклад, у Франції громадяни подають спільну заяву, в якій зазначають майнові відносини, та договір про сумісне життя в компетентний орган державної реєстрації.
Такий договір мають укласти особи, які є повнолітніми, дієздатними, однієї або різних статей та не перебувають у забороненому ступені спорідненості, шлюбі та не укладали іншого договору про спільне життя.
У Швеції особи мають право укласти правочин щодо режиму їхнього майна, взаємної матеріальної допомоги, солідарної відповідальності за боргами одного з них, забезпечення життєвих потреб та витрат, які належать до спільного проживання.
