Примітка: блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться.
Наче навмисне розтрощили вандали гранітну меморіальну дошку Логвинові Червонію перед самісіньким Днем пам’яті та примирення та 75-річчя Перемоги в Другій світовій війні. Це сталося 7 травня на вулиці Петра Могили в Рівному. Ось так запросто зруйнували пам’ять про воєначальника другої світової генерал-майора Героя Радянського Союзу почесного громадянина нашого міста… Це неймовірне дикунство просто розриває свідомість, не вкладається в жодні людські рамки! Що з нами коїться, люди-и?!
І так прикро від того, що не зможемо разом із поодинокими вже ветеранами відзначити 75-річчя Перемоги. А тут ще й такий «сюрприз». Чи, може, знов привіт від спецслужб всюдисущого сусіда? Поліція заявила про початок досудового розслідування. Чи встановлять особи вандалів до 9 Травня? Хтозна: принаймні, практика свідчить, що таких надшвидкісних рухів наші правоохоронці не роблять… А подібні випадки непоодинокі.
Щороку 9 Травня вважаю за честь пройтися в колоні з небайдужими земляками до Дубенського військового меморіалу: там проходить мітинг-реквієм. Вірніше, проходив: нині ж бо, зрозуміло, – жодних велелюдних заходів. Хіба що флеш-моби в мережі… Але піти до свого сусіда (воїна Червоної армії чи УПівця) і привітати його особисто – чому б і ні? Принаймні, так планують зробити чимало знайомих.
Мені ж, на жаль, уже нікого вітати. Давно в засвітах моя бабуся, яка, приписавши собі рік до 18-ліття, пройшла солдатом усю війну, наживши масу болячок на все життя… Немає з нами ані фронтової медсестри Дарії Антонової, про яку ще, здається, недавно готувала нариси, ані Ганни Вернигори – зв’язкової з гарним позивним «Ромашка»… Кілька років тому відійшов у Вічність наш сусід – останній у Рівному Герой Радянського Союзу Михайло Синько. Про нього нагадує така ж, із граніту, меморіальна дошка, встановлена просто біля моїх вікон. На щастя, до неї вандали не дійшли… Тому покладу туди квіти й помолюся за упокій душ тих, хто на своїх плечах приніс нам Перемогу 75 років тому. А ще – за здоров’я їхніх нині сущих побратимів, лави яких так невблаганно рідшають. Втім, було б дивно, якби, навіть при величезному бажанні, ми могли позмагатися з часом і перегнати його…
Тому разом із сотнями тисяч українських матерів в ці пам’ятні травневі дні щиро молюся за мир для нашої неньки-України. За те, щоб у підступній гібридній війні не гинули наші сини, – щоб вони народжували для нас онуків. А для України – її щасливе майбутнє, колективна свідомість якого не деформована жодними війнами! Мабуть, тільки тоді не буде серед них вандалів, що посміють підняти руку на нашу пам’ять.
… Торік у Рівному було 85 учасників Другої світової. Скільки дожили до славного 75-річчя Перемоги, поки що невідомо.
Фашисти зробили окуповане Рівне столицею рейхскомісаріату «Україна» під управлінням гауляйтера Східної Пруссії Еріха Коха.
За три роки окупації у місті та його околицях вони винищили понад 100 тисяч жителів! У концтаборі на вулиці Білій, який називали «Фабрикою смерті», стратили понад 80 тисяч цивільного населення. А в урочищі «Сосонки» за два дні розстріляли 17,5 тисяч євреїв, у тому числі жінок, літніх людей та дітей… Але містяни безстрашно вставали за свою свободу, навіть під самісіньким носом у деспотичного гауляйтера. Ну не звикли вони гнути спини на когось – недаремно ж гордо називаються рівнянами!
Ось про що думаю в ці пахучі травневі дні, прикріпивши на лацкан костюма маленький мак – великий символ нашої пам’яті та вдячності.
ФОТО: ГУНП у Рівненській області
ІННА ОМЕЛЯНЧУК
