додому Блоги Передвісники пологів: один день “вічності” Юлії Корецької (ФОТО)

Передвісники пологів: один день “вічності” Юлії Корецької (ФОТО)

685

Блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться. 

Поки що, вона народжувала лише один раз. Втім, їй, як істинній журналістці, у своєму блозі вдалося зробити одну важливу річ – створити «ефект присутності» читача. Юлія описує день «Х» свого життя – пологи. Я рекомендую прочитати цей матеріал, перш за все, чоловікам. У ньому ви знайдете багато корисного. І нехай Вас не бентежить великий обсяг Юлиного блогу. Дівчина старалася! Як каже наш очільник міста Володимир Хомко, перед голосуванням на сесії міськради: «Поїхали»)

– Дівчата, у вас є вільне місце в палаті?

– Ні, але до вечора буде!, – вигукнула я в піднесеному настрої і з величезним бажанням швидше народити. Хоча жодних передвісників пологів на той момент ще не було. А по розрахунках лікаря я мала народити через 2-3 дні. Проте я була оптимістичо налаштована на цей героїчний подвиг вже того вечора, бо страшенно не хотіла лежати в лікарні, хоча і привезли мене туди лише минулого дня.

Хтось кричить, в когось екстренне позапланове кесарське, а котрась засмучена результатами аналізів чи УЗД. Всі діалоги в палаті були однотипними: “Як звати? Звідки? Який термін вагітності? Коли народжувати? Хлопчик-дівчинка? Чоловік буде на пологах? Страшно?”.  Мій список запитань міг бути ще довшим. З мене часто виривалася моя внутрішня журналістка, яка ніби-то проводила якесь соцопитування. Зазвичай, такі інтерв’ю закінчувалися лише тоді, коли до когось телефонували чи кликали на огляд. На щастя, я почувалася добре. Лише важко давалося це довготривале чекання. Я постійно прислухалася до свого організму і кожну хвилину чекала тих перейм чи відходження вод. З одного боку перебування в лікарні перед пологами дає відчуття безпеки і впевненості, бо за тобою постійно наглядає лікар:

– Юльчик, що там? Все добре? Живіт не болить?

З іншого боку здається, що в домашній атмосфері краще, коли збоку є підтримка чоловіка. Проте, за таких умов в мене було два “але”: ми могли не встигнути доїхати до пологового будинку, бо нам до нього було близько 50 км; чоловік міг на той момент бути в Києві у відрядженні. І мене не було б кому завезти. А найбільше мене лякало те, чи він встигне на пологи. Бо ми хотіли народжувати лише разом. На щастя, він в мене не боягуз в цьому плані). Його сміливість та допитливість викликали неабиякий інтерес до цього процесу. І я дуже хотіла відчувати його підтримку. Всю вагітність ми були разом на оглядах, узд і при здачі аналізів. І ще він відвідав одне заняття курсів підготовки до пологів, де йому пояснили, як себе вести з жінкою під час перейм. Ну, щоб раптом не виникало дурних запитань типу: “Кохана, як ти? Що тобі дійсно так сильно болить? Що мені робити?”. Найважливіша порада чоловікові – не ставити їй жодних запитань і стримано виконувати усі її прохання. А ще тримати за руку, щоб вона відчувала вашу підтримку. Під час перейм чоловік також може робити розслабляючий масаж. Бо саме розслаблення дає можливість послабити біль. А ще нагадуйте їй про правильне дихання. Можете дихати в унісон. Отож, ми були готові до спільних пологів!

Я тільки другий день в лікарні, а мені здається, що вже майже всю вагітність) Книжка вже не читається,  соцмережі  набридли. А дівчата в палаті втомились від розмов.  Постійний потік вагітних потребує нових місць. А ще в мами завтра День народження. Народження внучки було би найкращим подарунком. Так! Юля, досить тут лежати. Треба діяти! Включай активність і пришвидшуй процес сама.

Я швидко схопилася з ліжка і пішла прогулятися. Не зважаючи на великий живіт, я ніби зіскочила зі сходів на вулицю і попрямувала до найближчого магазину, де готують каву.

– Мені, будь ласка, міцної кави.

– Добре. А хіба вагітним можна каву? Вона ж викликає тонус, – попереджає  здивована продавчиня.

– Мені так і треба) А ще дайте, будь ласка, ту велику булочку з маком і шоколадом. Хочу смачно перекусити перед пологами.

– Тоді легких вам пологів!

– Дякую!

Я повернулася до пологового будинку, намотала навколо нього кілька кругів, поговорила з мамою по телефону, потім з донечкою, прийшла в палату, лягла і стала чекати… Через пів години захотілося в туалет. Потім знову. І знову. І знову. Було відчуття діареї. Невже почалося? А потім я пригадала слова лікарки: “Може бути відчуття, ніби ти сильно хочеш в туалет, або такі болі, як при менструації”.

І тут я відчула різкі болі внизу живота. Почалося… Після огляду лікарки з’ясувалося, що я вже зовсім скоро стану мамою. “Йди приймай душ і збирай речі в родзал”, – приказала медсестра без жодного співчуття. Ну звісно. Я ж для них лише черговий робочий об’єкт. Тут щодня народжують.

Біль щораз ставав сильнішим і тривалішим. Я вже чекала приїзду чоловіка і через силу, між переймами,  збирала всі пакети, які я ретельно готувала останні місяці. Мамочки в курсі про які пакети йде мова: один в родзал, інший з речами для дитини і ще один зі своїми речами в післяпологову палату. Все, що я так акуратно раніше поскладала, було певернуто і кинуто як-небудь в один великий пакет, бо я поспішала в родзал. Між переймами було мало часу на збори. А під час них я корчилась рачки на підлозі і глибоко дихала. Намагалася не кричати. Проте, дівчата в палаті все одно були налякані. І на відміну від мене вже не поспішали народжувати. Я їх майже не помічала. Лише десь далеко в голові до мене доносився голос однієї із вагітних, яка спостерігаючи за мною, говорила по телефону: “Мам, я боюся! Їй так боляче. Вона стогне і не може говорити”.

Родзал.

– Набирайте воду у ванну, – дала розпорядження лікарка для медсестри.

Думаю про себе, що я вже прийняла душ. А потім пригадала, що вода розслабляє і трохи знімає біль. Нарешті в родзал забіг мій стурбований чоловік. І мені стало трохи спокійніше. Я лягла у ванну з теплою водою, а він поливав мені живіт. Ми були вдвох. Час від часу заходила лікарка, перевіряючи мій стан. Я відчувала сильний біль, потім невеличке полегшення і розслаблення, потім знову наростаючий біль… Відчуття були змішані. Напруга, біль, розслаблення, вдих-видих, холодно-гаряче. Вікно відчинялося і зачинялося разів з 10.

– Юльчик, все добре. Я вже відчуваю пальцями голівку. Не стуляй ноги. Не души її, –  спокійно мовила моя лікарка. Через кілька хвилин вона повернулася і сказала одягнути сорочку та лягати на ліжко.

– Ну все, будемо зараз народжувати.

Я здивувалася, що вже пора перелягати. Час летів дуже швидко.

– Я казатиму, коли тужитись і ти сильно тужся.

Я намагалася слухняно виконувати усі вказівки. В цей момент треба бути максимально зібраною і уважною. Чоловік тримав мене за руку. Або підтримував під час потуг, які проходили напівлежачи на ліжку.

– Юльчик, все добре. Голівка вже є. І давай ще разок гарно потужся.

Я з усіх сил як потужилася… Розплющила очі і побачила дитину вже в медсестри на руках. Вона просто вискочила і її зловили. Всі були трохи приголомшені. Виявилося, що я занадто сильно потужилася. Від такої напруги не обійшлося і без розривів. Тому мені ще пів години після того накладали шви. І чесно признаюся, це мені було  болючіше, ніж пологи, під час яких я навіть ні разу не крикнула.

Її поклали мені на груди. Вона така крихітна. Синювато-червонуватого кольору. Я нарешті з полегшенням зітхнула. Чоловік тішився. Розглядав її. І навіть встиг нас пофотографути та відзняти відео.

– Ярик, напиши мамам. (Які взагалі не знали, що я народжую. Але все самі зрозуміли, коли ми не виходили на зв’язок). І привітай мою маму з Днем народження та надішли їй фото нашого подарунку). Вже ж близько опівночі.

Деякий час я ще була зосереджена на собі і своїх нових відчуттях. Хух. Я це зробила! І це було значно легше, ніж я очікувала. Все терпимо.

Нас перевезли в післяпологову палату…

ЮЛІЯ КОРЕЦЬКА

Від редактора: Сподіваюся, що буде продовження)