Примітка: блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться. Редація не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за написання блогерів.
PREVIEW. Усі персонажі і історії у цьому блозі можуть бути вигаданими. Скоріш за все – це хвора фантазія автора.
ПЕРЕДМОВА
Колись, у славному місті Рівному, де тротуари латалися частіше, ніж складалися бюджети, жив собі Олександр – людина з великими мріями і ще більшими амбіціями. Він завжди вважав, що Рівне заслуговує на щось більше. Наприклад, на якісну бруківку, або на чиновників з політиками, які хоча б іноді не крадуть.
Бога він за бороду не хапав, як кажуть у народі, але всім розповідав, що є посередником між Всевишнім та людьми. Одного ранку, гортаючи стрічку у Facebook, Олександр побачив оголошення: «Шукаємо кандидата на посаду мера. Досвід не обов’язковий. Головне – харизма та вміння обіцяти».
— Це ж про мене! — викрикнув, не задумуючись, що в політиці «харизма» часто означає здатність посміхатися, навіть коли тебе викривають у корупції.
Наступним етапом стали передвиборчі фото. Щоб показати близькість до людей, Сашко вирішив зробити селфі біля кожної ями в місті.
— Це не яма, це символ змін, — підписував він кожен пост у соцмережах.
Також він обіцяв усім, хто лайкне його сторінку, безкоштовну парковку. Щоправда, ніхто не уточнив, де саме її знайти. Коли оголосили результати виборів, Сашко ледь не впав зі стільця – він переміг. На нього чекали кабінет, що пахнув давнім лінолеумом, і товстий стос документів, які йому належало підписати.
— Ну що ж, — сказав він, вдивляючись у вікно.
— Тепер я мер. І головне – вірити в себе. А ще мати когось, хто знає, як працює міський бюджет.
І хоча його перші рішення викликали більше сміху, ніж підтримки, Олександр знав: це тільки початок. Бо в Рівному можна бути ким завгодно – головне, щоб обіцянки звучали красиво.
Але він не врахував одного…
Паралельно у місті непогано облаштувався «сірий кардинал» Ромео. У щасливому серці міста (не там де старі будинки руйнуються від магії комунальних служб, а політика схожа на серіал із нескінченними сезонами), живе він – сірий кардинал. Його ім’я мало хто вимовляє вголос, але всі знають: за кожним рішенням міської ради стоїть його тінь.
У нього є команда – “разом Рівне”. (З часом її можна назвати раком Рівне , бо так філігранно опустити громаду, то треба вміти). Точніше, армія. На папері – фракція, що прагне «розвитку міста». У реальності – елітний загін, готовий голосувати за будь-які рішення, якщо вони несуть користь… ну, ви зрозуміли, не зовсім місту.
Є у кардинала і вірний «оруженосєц» – «Вітямба». Він виглядає впевнено, хоча щоночі перевіряє двері на замок тричі.
Після виборів, Вітямба і Сашко на камери складають вигляд єдиної команди, яка «батрачить» на благо рівненського королівства. Насправді Саньку «плавлять» по повній програмі і не лише так звані, воші, а й його команда. Та й самопроголошений месія чудить не по-дитячому.
ОДНОГО РАЗУ В КАБІНЕТІ
Вечір. Кабінет із важкими шторами та запахом кави. За столом сидить Вітямба – людина, яка стала обличчям сірого кардинала Ромео. Навпроти нього – Сашко, мер із яскравими промовами й постійним відчуттям, що його використовують у великій грі. Він відчуває, що в цьому кабінеті приймають більше рішень, ніж на офіційних сесіях міськради.
— Слухай, Сашко, — починає Вітямба, — Давай домовимось. Ми тобі допомагаємо провести твої ідеї, а ти не заважаєш нам із… деякими питаннями.
Месія кидає погляд на стопку паперів. У них розподіл бюджету на найближчі роки. Схоже, «разом Рівне» планує вкласти в дороги, які ведуть виключно до їхніх бізнес-об’єктів.
— А що скажуть виборці? – запитує Сашко, намагаючись виглядати впевненим.
— Виборці скажуть те, що ми їм напишемо на білбордах та покажемо на відосиках, — відказує Вітямба із усмішкою.
ОДНОГО РАЗУ НА ВУЛИЦІ
Тим часом Ромео гуляє містом. Він знає кожен закуток і кожну людину, яка отримує «допомогу» від його команди. Йому не потрібен офіційний пост чи фотосесії – він діє з-за куліс, розставляючи фігури на шахівниці. Хтось каже, що він допомагає місту, інші – що тримає його у кулаці. Істина, як завжди, посередині: він допомагає лише настільки, наскільки це підсилює його вплив.
— Можливо, ну його все? Оце кардинальство. Просто драпануть у теплі краї, хоча б в Геспанію, – подумав Ромео.
ОДНОГО РАЗУ НА СЕСІЇ
На черговій сесії все як завжди. «разом Рівне» піднімає руки синхронно, як у хорі. Сашко виголошує промову про важливість єдності в раді, хоча в глибині душі вже не знає, чи це його промова, чи текст, написаний у кабінеті Ромео.
Сірий кардинал не присутній. Йому й не треба бути. Він вдома, попиває чай і переглядає список рішень, які ухвалили сьогодні на його користь.
— Як завжди, — шепоче він сам до себе.
— Політика – це не боротьба, а мистецтво компромісу. Тільки важливо, щоб компроміс завжди був у твою користь, — продовжує шепотіти.
А Рівне… Рівне мовчки спостерігає, як за вивіскою «турбота про громаду» знову виграє той, у кого карти на столі давно краплені…
