В незалежній Україні російській мові всього-навсього не надавали статусу державної, в інший спосіб її ніхто ніколи не забороняв і не забороняє. У часи ж, коли Україна перебувала у складі російської імперії українську мову цілеспрямовано викидали з освіти, церкви, культури, преси, науки… Українською забороняли публічно виступати. Навіть з-за кордону україномовні книги не можна було завезти легально.
Все вищеперелічене робилося, щоб позбавити російську мову потужної конкурентки з куди давнішою історією. Достатньо усвідомити хоча б той впертий факт, що перший літературний твір – «Енеїда» Котляревського – у поневоленій Україні був написаний на рік раніше, аніж народився Алєксандр Пушкін, якого офіційно називають батьком літературної російської мови.
«Енеїда» написана мовою, якою реально спілкувалися у народі. В той же час літературний рускій язик поневолені народи імперії змушували вивчати силоміць. З максимальним використанням державного примусу. Це почалося приблизно у 20-ті роки 19-го століття. До тоді його мало-хто знав.
Складно поміщається у голову, але до правління Пєтра І-го влада московського князівства фактично не розуміла свого народу. Відколи князі Київської Русі взяли під контроль території, які сьогодні вважаються центром сучасної росії, там почала ширитися православна віра, а з нею і старослов’янська мова, якою спілкувалися, на той час, в основному влада і духовенство.
Мова жителів Залісся абсолютно відрізнялася від розмовної мови жителів Київської Русі. Як саме вона звучала, можна зробити висновок з написів на стінах Софії Київської, які датуються 11 століттям. Більшість тих слів цілком зрозумілі сучасному українцеві. Жителі ж територій нинішньої росії у той час спілкувалися власними угро-фінськими наріччями. Там було мінімум слов’янського.
У процесі еволюції українська мова поповнювалася польськими, німецькими та литовськими словами, російська ж – переважно монгольськими. Саме тому багато російських слів до невпізнаваності відрізняються не лише від українських, а й від білоруських, польських чи чеських.
Допоки до московського царства не приєдналися території козацької України, там не було жодного власного університету! Мова про те, що народу варто дати освіту періодично заходила, але щоразу духовенство переконувало царів, що освіта – особливо знання іноземних мов -поширять серед простих людей небезпечне вільнодумство.
Історичний факт: Богдан Хмельницький спілкувався з царем Олексієм Михайловичем через перекладача. Воно абсолютно не розуміли один одного! Коли ж син Олексія Михайловича Петро замислив зробити з московії європейську імперію, це стали робити, в першу чергу, випускники Києво-Могилянської академії. Передусім відзначу Феофана Прокоповича і Міхаіла Ломоносова.
Прокопович порадив царю називати свою державу росією – так грецькою мовою звучало слово Русь, а відтак у московського царства виникали підстави претендувати на насліддя держави, яка була набагато давнішою, аніж воно.
Ломоносов через кілька десятиліть став автором першої «Граматікі російської». Створив її на основі тої, яку вивчав у Києві. Її написав Мелетій Смотрицький більш, ніж за 100 років до Ломоносова. Іншої альтернативи просто не було.Імперія гостро потребувала єдиної мови, яку б розуміли представники усіх поневолених нею народів. Їх власні мови при цьому усіляко викорінювали. Хоча деякі з них були значно старшими за російську.
Сьогоднішні російські адепти люблять говорити, що українська – не більше, ніж наріччя їх «вєлікого і магучєго», але історія каже діаметрально інше: саме російська є суржиком української. Не навпаки.
Звісно ж, після століть поневолення в Україні не могло не зостатися значної кількості рускоязичьних. Але це точно не те, за що варто чіплятися з усіх сил. Російські мова і культура нічим не величніші за українську. Нас довго привчали думати інакше, але це – просто комплекс національної меншовартості. А комплексів завжди варто позбуватися.
Покоління наших предків за імперії привчали вважати: українською говорять виключно у селі. За совка визнали: іще у Західній Україні, бо там їх так- !!!- австрійці з поляками привчили… У місті ж, щоб тебе не називали селюком чи западенцем, треба говорити виключно російською. Хай ти не знаєш її добре, хай з акцентом, але російською!
Знання будь-якої мови, звісно, нікому особливо не зашкодить. І навіть мова ворога у цьому сенсі винятком не є. Але з кожним днем усе очевидніше: це точно не якась неймовірно необхідна мова, без якої ви можете інтелектуально збідніти, втратити якусь особливу культуру чи літературу.
Будь-яка культура будь-якої іншої країни світу збагатить вас нічим не гірше. Більш того, там майже завжди буде набагато менше пасивної приреченості і значно більше чогось мотивуючого. Російською ж достатньо просто полонених допитувати…
Нагадаємо, нещодавно вийшла авторська стаття Максима Коломиса “ЯК І КОЛИ В УКРАЇНУ ПРИЙШОВ МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ?”
