Верховна Рада України нарешті ухвалила Закон, який забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних з російською православною церквою. Українська православна церква, яка не любить, коли до її назви додають закінчення «Московського патріархату» тепер має 9 місяців, аби переконати українську громадськість у тому, що і справді ніяких взаємин ні з чим московським не має.
Нагадаю, станом на сьогодні, в УПЦ МП, як і у церкви російського патріарха кіріла, розірвані будь-які взаємини із світовим православ’ям. Це було зроблено у відповідь на те, що Вселенський патріарх Варфоломій надав Україні Томос для створення церкви, незалежної від Москви.
Зараз коротко нагадаю, як і коли українська церква у таку залежність потрапила?
Київська православна митрополія почала своє існування ще у часи, коли у географічному регіоні Залісся, на місці сучасної Москви, не існувало жодної забудови.
Образно кажучи, там хіба ведмеді блукали. Російський історик ХІХ століття Дмітрій Іловайський описував ті часи так:
– До XIII століття Залісся було периферією Русі. Населене бідними фінськими племенами весь і меря, воно вважалося найостаннішим уділом серед усіх волостей Мономаха.
А от на територіях сучасної України перші християни з’явилися іще задовго до усім відомого хрещення у 988 році. У давньогрецьких містах Північного Причорномор’я християнські общини почали діяти у перші ж сторіччя нової ери. Про це згадував, зокрема, 4-ий папа Римський Климент І, який у ті часи відвідував Крим як місіонер.
У похованнях Черняхівської культури, що існувала на наших землях у 100-500-х роках, неодноразово знаходили предмети християнського служіння, наприклад, ливарні форми для виготовлення натільних хрестиків. Християнами ставали навіть деякі київські князі. Князь Аскольд охрестився у 867-му. Менше, ніж через 100 років те саме зробить і знаменита княгиня Ольга.
Очевидно: якщо християнами були правителі Русі, вони точно будували на своїх землях храми, де могли би молитися. Можна не сумніватися, віру князів переймала і якась частина їх підлеглих. А відтак, християнство на землях сучасної України певний час співіснувало з язичництвом. У 988 князь Володимир просто вирішив зробити його офіційною державною релігією.
Це було потрібно, щоб підвищити престиж Київської Русі. У ті часи нехрещені країни вважали варварськими. Європейські монархи відмовлялися укладати з їх правителями династичні шлюби і військові союзи.
Охрестивши Русь, Володимир одразу ж одружився на сестрі візантійського імператора Василія ІІ – наймогутнішого правителя свого часу. Для Русі створили окрему Київську митрополію. Через кілька десятиріч місцеві єпископи самостійно оберуть свого першого митрополита Іларіона.
Отримати окрему митрополію для князівства на землях Залісся вперше спробує тамтешній князь Андрій Боголюбський. Той самий, чиї війська у 1169 спалили Київ. Він послав у візантійську столицю Константинополь делегацію з проханням затвердити владіміро-суздальським митрополитом … свого власного ставленника на ім’я Федір Волхв. Прогнозовано упіймав облизня…
Наприкінці XIII століття, після того, як монголи вдруге спалили Київ, а москву призначили своїм головним васалом, київських митрополитів змусили переїхати туди. На новому місці вони, одначе, продовжують називати себе київськими, а не московськими.
У 1448 році над резиденцією вселенського православного патріарха у Константинополі нависла загроза захоплення мусульманами.
Сподіваючись на військову підтримку європейських держав, патріарх вирішив укласти союз з католицьким папою. Це рішення підтримали далеко не усі православні церкви. А от київський митрополит Ісидор підтримав.
За командою московського князя Василія ІІ, єпископи з Суздаля, Ростова, Пєрмі, Казані, Коломни і Сараю одразу ж називають київського митрополита католицьким прислужником і відмовляються йому підпорядковуватися. Мовляв, вони тепер є останніми захисниками «істинного православія», тож і митрополита самі собі призначатимуть…
Константинополь відмовляється визнавати митрополитів-самосвятів. У відповідь москва практично припиняє з ним спілкуватися. Так триває до 1589 року.
На той час Константинополь вже став називатися Стамбулом. Однак, захопивши владу, султани-мусульмани не стали виганяти православних патріархів з їх резиденції…
Просто, на відміну від візантійського імператора, перестали їм матеріально допомагати, а відтак зробили куди вразливішими до тиску на себе. Москва одразу ж цим скористалася.
Цар Федір Іванович запросив новообраного патріарха Єремію ІІ до себе. Пообіцяв багато золота, срібла та соболиних шкурок, але… Лише, якщо висвятить для москви окремого патріарха. Поки це не буде зроблено, Єремію наказали… не випускати за територію посольського двору. Просидівши півроку у фактичному ув’язненні, той зрештою надав москві грамоту на створення окремого патріархату.
Щоправда, Томосу про автокефалію вона не отримала і дотепер.
Минає іще 100 років. Українські козаки під проводом Богдана Хмельницького відвоювали у католицької Польщі частину територій Київської митрополії. Потрапивши у скрутне становище, вони роблять ставку на те, що сусіднє з ними московське царство є все таки православним і просять царя взяти звільнені землі під свій захист на правах автономії.
Ряд козацьких старшин, в тому числі і знамениті Іван Богун, Іван Сірко та Петро Дорошенко, виступають категорично проти такого рішення. Не підтримує його і київський митрополит Сільвестр Косів. Він прекрасно розуміє: москва обов’язково спробує підпорядкувати Київ собі.
Через 30 років цар і справді просить Константинополь віддати Київську митрополію московському патріарху. Отримавши відмову, самовільно призначає київським патріархом свого ставленника Гедеона. Його не визнає ні місцеве духовенство, ні вселенський патріарх Діонісій. Але вже через два роки Діонісія все таки переконали.
Це трапилося, коли він отримав від царя 200 золотих червінців і 120 соболиних шкурок. У листі до царської родини просив надіслати жалування ще і архієреям, які підписали відповідні грамоти, але їм не перепало ані крихти. Через рік скликається собор, на якому Діонісія за розбазарювання митрополій позбавили престолу. Але що до того москві?
У 1721 цар Петро І і взагалі скасовує Московський патріархат. Усіма церквами починає напряму керувати синод на чолі з… державним прокурором… Священників змушують доповідати про усіх прихожан, які погано говорять про імператора.
З кінця 18-го століття на київську митрополію стали призначати росіян. У Києво-Могилянській академії священників готують виключно в імперському дусі. Так триває до більшовицького перевороту 1917-го.
Після нього церкву на усіх теренах колишньої російської імперії оголосили поза законом… Її майно конфісковують. Священників репресують. Кінець цьому – як би дико це не звучало – поклало гітлерівське вторгнення. Попри усю національну і расову нетерпимість, свободу релігійних переконань нацисти все таки не утискали.
Переконавшись, що за понад 2 десятиліття утисків церкви, вона все ж не втратила свого впливу на простих людей, сталін дозволив відновити московський патріархат. Однак лише у вигляді органу, який би допомагав просувати серед населення лінію, потрібну владі. Відкриваються церкви і монастирі. Однак священників туди призначають виключно після співбесід у НКВС та КДБ…
Після проголошення незалежності України російська православна церква дає дозвіл створити у Києві свій офіційний філіал. Він отримує власне самоуправління і право висвячувати священників та єпископів. Однак автокефалії від москви все таки не отримує.
Цим можна вичерпно пояснити, чого під час повномасштабного вторгнення росії в Україну на територіях храмів УПЦ МП регулярно знаходять ворожу агітацію, а місцеві священники виявляються зрадниками, яких росія обмінює на українських військовополонених у першу чергу.
Цим можна пояснити також і численну дичину, яка злітає з вуст московського духовенства. Таку, як, наприклад, слова митрополита Онуфрія про те, що «Голодомор був способом, з допомогою якого Господь (!!!!! ) заслужено покарав українців за їх гординю»…
Що Онуфрій заспіває тепер? Поживемо-побачимо…