Я був глибоко антиросійським задовго до того, як це стало мейнстрімом. У сиву давнину – за януковича і набагато раніше, коли абсолютна більшість співвітчизників вважала нормальним дивитися російське кіно, слухати російських виконавців, слідкувати за російською політикою та спортом…
От абсолютно не чіпляли мене ні усі ті безкінечні харламови-слєпакови-басти-касти-навальні-кармільцеви-біволи-бєтербієви, ні їх вітчизняні «аналоги» – гардони-арєстовічі-патапи-манатіки- ламачєнкі-квартали-кавеени… Зрештою навіть талстих -пушкіних- дастєвскіх, хоч колись і читав, але і близько не вважав кимось, хто дотягує до світових класиків, на кшталт Гюго, Гессе чи Фіцджеральда.
Це я до того, що уся ця нестримна хвиля тотального кенселингу усього хоч трохи російського мені, звісно ж, дуууже подобається. Утім, емоції простих українців – одне, а от державна політика – дещо зовсім інше.
Тут не буває друзів чи ворогів – виключно інтереси. Тут можна і треба використовувати усіх, кого можна використати. Тотальний ігнор, звісно ж, може здаватися справедливим, але часто він звужує кількість доступних нам опцій.
От, наприклад, вийшло з російської тюрми кілька тамтешніх «опозиціонерів». Яшин, Кара-Мурза і хтось третій. Скучивши за публічним мікрофоном, одразу ж дали прес-конференцію, щоб розповісти землякам, які їх в ніц не ставлять, якими несправедливими вони вважають антиросійські санкції.
Мовляв, «страну нє трогайтє – нєгадаєв наказивайтє»… Як Україна має на це реагувати і чи має реагувати узагалі?
Звісно ж, перша реакція кожного притомного українця прозвучить приблизно:
– Та навіщо нам на них взагалі зважати?!
Але, якщо увімкнути холодний розум, починає здаватися, що говорити все таки сенс є. І про них і навіть з ними. Поясню, чому так думаю.
Звільнення названої трійки домагалися наші партнери США та Німеччина. Не викликає жодного сумніву: вони і далі вважають, що прозахідні російські політики якось можуть їм допомогти з побудовою так-званої росії майбутнього, так само, як у 90-ті це пробували робити ті ж Нємцов чи Гайдар.
Особисто я у демократичну росію абсолютно не вірю. Не виключено, що насправді наші союзники до кінця теж не вірять. Утім, за певних обставин, російські «опозиціонери» все ж можуть перетворитися для них на фігури, якими можна буде зіграти. Використавши, як таких собі «своїх сучих синів». Якщо США чи Німеччина так мислять, чого б нам не чинити так само?
Звісно ж, хороших росіян не буває, але такі, яких можна і треба використовувати для наших цілей, точно існують. До прикладу, росіяни, які воюють на боці України у складі Російського добровольчого корпусу, Сибірського батальйону, легіону «Свобода росії». Не впевнений, що усі вони «хороші». Швидше за все, більшість є просто гарячими хлопцями, схожими на тих, які в Україні 90-тих були членами правих організацій, на кшталт «УНА-УНСО» і воювали у Придністров’ї та Чечні.
Ці люди відчувають себе воїнами, хочуть одного разу вступити у боротьбу за свої ідеали вже на території росії, проти її нинішньої армії. Для цього їм потрібен досвід і війна в Україні є гарною нагодою його здобути. До кінця не уявляю, за яку саме росію вони збираються боротися у майбутньому, але до сьогоднішньої російської влади точно ставляться вороже. І Україна їм зараз об’єктивно потрібна. Суто логічно: ворог мого ворога – мій друг.
Тепер про російських «опозиціонерів». Ми, звісно ж, можемо на них не зважати. Мовляв, на що вони там впливають? Але, якщо на росії і справді вони є порожнім місцем, то на Заході цих росіян запрошують на телеканали, міжнародні конференції і навіть зустрічі з лідерами держав. Згадайте, приміром, як Байден зустрічався з дружиною Навального.
Вони там говоритимуть , що захочуть, а ми на них просто не зважатимемо? А потім несподівано складеться так, що у громадській думці на Заході почнуть ширитися наративи на кшталт «українці є агресивними націоналістами», «українці не терплять іншої думки», «українці не хочуть чути навіть тих, хто їх підтримує», «ми розуміємо емоції українців, але ж треба домовлятися» і т. д.…
Не впевнений, що таке варто допускати. Хочуть російські «опозиціонери» поговорити. Ласкаво просимо! Чому б публічно, на весь світ, не запросити усіх цих яшиних-навальних-латініних разом з рештою галкіних-макарєвічів-оксіміронів на екскурсію українськими містами і селами, які зруйнували їх земляки?
Можна показати «демократичним» росіянам людей-скелетів, які повернулися з російського полону, а також їх власних воїнів, які потрапили у полон до українців. Хай вичавлять з «опозиціонерів» сльозу розповідями про те, як на «есвео» їх намовляли піти мати чи дружина, мовляв, «крєдіти закроєш, дєті гардіцца будут»… Хай зустрінуться з родичами тих, кому росіяни назавжди зламали долю.
Може тоді у європейців виникуть до «демократичних» росіян питання не лише про те, як вони – бідненькі – страждають від санкцій? Може спитають ще й про особисті враження від воюючої України. Дивись, і побільшає у західних ЗМІ історій про згвалтованих і закатованих українських жінок, про силоміць вивезених на росію українських дітей?
Бо поки що свідчень про російські злочини в інформаційному полі західних країн набагато менше, ніж розмов про мирні переговори з агресором. Замість повністю ігнорувати росіян, українським політикам та інтелектуалам – навпаки – варто шукати зустрічей з ними на міжнародних майданчиках і так, щоб якомога більше іноземців чуло, питати:
– Скільки росіян вже полягло на війні з Україною? Скільки воює зараз? Скільки працює на військовій промисловості, що обслуговує війну? Скільки російських суддів судило українських полонених? Скільки російських програмістів запускають ракети і обслуговують літаки? Скільки на росії чиновників і силовиків, які є невід’ємною частиною режиму
Світу треба із кожної можливої шпарини доносити: воює далеко не тільки путін і його оточення, а і усі вищеперелічені люди. А також їх родини. Кожен з них винен зовсім не менше за путіна. Додайте до цього мільйони «простих росіян».
Тих, у тваринячу сутність яких, як у благодатний грунт, роками падала російська пропаганда. На заході мусять усвідомити: усі вони будуть радше жити у халупах, їсти змерзлу гнилу картоплю, аби лише і далі пишатися своїми «вєлічієм» і «богоізбраннастью». Чому б не показати на увесь світ скріни росіян, які радіють через бомбардування українських міст, закликають катувати українських полонених, продавати їх на органи…
Варто зняти санкції і увесь цей огром оскаженілих людей одразу ж почне готуватися до нової війни. Готуватися набагато ретельніше, з урахуванням зроблених помилок! ОСЬ ЧОМУ УКРАЇНІ АЖ НІЯК НЕ ПІДХОДИТЬ МИР НА УМОВАХ РОСІЇ!
Хочуть російські «опозиціонери» сперечатися – хай публічно спробують знайти виправдання впертим фактам, свідомо чи не свідомо звертаючи на них увагу усе ширшої аудиторії за межами України і росії. Якщо ж українці діалогу і далі уникатимуть, вільний світ поступово почне чути лише версію наших ворогів.
От скинемо путіна і стане росія вільною і демократичною! Звучить, як маячня, але, на жаль, на заході зараз дуже багато людей готові вірити саме у це. Їм хотілося б досягти стабільного порозуміння з великою і ресурсною країною талстого і чяйковскава, а Україна у цьому процесі виглядає такою собі Баварією з претензіями.
Те, що ми змогли вмити юшкою агресора руйнує враження, що багато десятиліть були панівними у середовищі західних інтелектуалів. Тепер треба кардинально переписувати систему координат, а це – фактично світоглядний обвал. Американці і європейці ставлять себе у вразливу позицію у протистоянні з росією, бо воліють і далі бачити її загадковою душею у дусі романів чєхова і достоєвського.
Натомість реальність невблаганно інша: росія – це країна, де дике звернення президента путіна з закликом відправляти мужчин на війну, бо, мовляв, все одно помруть у ДТП або від горілки, з розумінням сприймають дружини і матері. У росії за виплати на вбитого прийнято бухати усім селом. У росії, щоб там хто не казав, народ здатен виходити на протести і навіть перекривати вулиці, не боячись ні поліції, ні репресій. Але тільки, якщо щось надто вже йому допече.
Росіяни вийшли на вулиці, коли почалися тижневі відключення світла та води, але ніколи не виходили і не вийдуть через те, що їхньому уряду закортіло напасти на іще одну країну. Прості російські люди сприймають як аксіому: вони імперські ведмеді і мають на це право. Українці нині все добре розуміють, але не варто думати, що решта світу розуміє теж.
Треба на весь голос говорити це усюди, де є велика аудиторія. І байдуже, є там російські «опозиціонери» чи нема. Українські аргументи виявляться однозначно сильніші. І їх треба озвучувати, не зважаючи на будь-які огиду чи упередження. Маємо показати світу СПРАВЖНЮ РОСІЮ. Інакше справжньої небезпеки він так і не усвідомить.
Читайте також нашу авторську статтю: ПЕРСОНАЖІ ДІСНЕЯ, ЯКИХ МАЛЮВАЛИ ПІД КОЗАЦЬКІ ПІСНІ З МРІЄЮ ПРО ВЛАСНУ КОРОВУ
