Лісову реформу в Україні офіційно подавали як історичний прорив. Це мав бути кінець місцевих «князьків», детінізація галузі і перехід до європейської моделі управління. Насправді ж вона стала найбільшою централізацією лісових ресурсів, фінансів і кадрових рішень за всю історію незалежності. Під гаслами прозорості держава створила монополіста, який отримав у постійне користування майже всі державні ліси країни, контроль над мільярдними потоками деревини та повну вертикаль управління – від скромного лісництва до центрального офісу в Києві. Ключовою фігурою цієї трансформації став Юрій Болоховець – чиновник, який не просто супроводжував реформу, а був її головним архітектором, публічним обличчям і фактичним бенефіціаром. Саме за його керівництва було ліквідовано 158 лісгоспів, знищено юридичну самостійність регіонів, перерозподілено податкові надходження від громад до центру та створено систему, в якій контроль, господарювання і кадрова політика сконцентрувалися в одних руках. Це розслідування виходить з простої, але принципової тези: лісова реформа не зламала корупцію – вона її скупчила в одному місці. Замість десятків локальних схем країна отримала єдиний центр ухвалення рішень, де визначається, хто рубає, хто продає, хто заробляє, хто має право голосу і хто має мовчати. Усі ключові вузли цієї системи так чи інакше замикаються на одну людину – Юрія Болоховця. Ми крок за кроком покажемо, як «успішна реформа» перетворилася на механізм концентрації влади, грошей і впливу; як під прикриттям війни та євроінтеграційних гасел було створено лісову монополію; і чому мільярдні прибутки нової системи не означають ані прозорості, ані справедливості, ані збережених лісів. І ні. Ми розповімо вам не про абстрактні недоліки реформи, а про персональну відповідальність однієї людини, яка уявила себе, майже за Гете, «лісовим царем».
Що таке лісова реформа і чому її називали «успішною»
Восени 2022 року Кабінет міністрів України своєю Постановою запустив так звану лісову реформу, котра офіційно подавалася як одна з наймасштабніших і найамбітніших трансформацій у сфері управління природними ресурсами за весь період незалежності. Її публічна і ключова мета звучала бездоганно: зламати хронічно корумповану, фрагментовану та неефективну систему державних лісгоспів, наблизити управління лісами до європейських стандартів, детінізувати ринок деревини, підвищити економічну ефективність галузі та водночас забезпечити екологічну сталість.
Ключовим елементом реформи стала ліквідація 158 державних лісогосподарських підприємств і створення єдиного державного спеціалізованого підприємства «Ліси України», яке отримало у своє розпорядження практично весь державний лісовий фонд країни. Паралельно було демонтовано обласну систему управління: замість 24 територіальних управлінь Держлісагентства утворено 9 міжрегіональних офісів, а сама галузь перейшла на модель двох вертикалей: господарської (ДП «Ліси України») та контролюючої (Держлісагентство).
Офіційна аргументація виглядала переконливо. Автори реформи апелювали до досвіду Польщі, країн Балтії, Фінляндії, говорили про централізацію як шлях до прозорості, цифровізації та зменшення корупції. У публічних заявах наголошувалося, що єдина компанія легше контролюється, стандартизує бізнес-процеси, ефективніше залучає інвестиції, а також здатна акумулювати ресурси для відновлення лісів, підтримки армії та проходження опалювальних сезонів в умовах війни. Саме в такій рамці реформа роками просувалася як «неминуча», «європейська» та «успішна».
Втім за фасадом правильних слів і гучних презентацій залишилося без відповіді ключове питання: чи справді реформа ліквідувала корупцію, чи лише змінила її форму? Насправді лісова реформа де-факто стала не інструментом демонтажу корупційної системи, а механізмом її централізації. Замість сотень автономних, часто дрібних, але локальних корупційних вузлів було створено єдиний центр прийняття рішень, який отримав контроль над кадровою політикою, фінансовими потоками, доступом до ресурсів і стратегічними напрямами розвитку всієї галузі.
У цій моделі ключову роль відіграв Юрій Болоховець – багаторічний функціонер лісової системи, який у момент реформи не лише зберіг вплив, а й суттєво його посилив. Саме за його каденції відбулася безпрецедентна концентрація повноважень, ресурсів і управлінських важелів в одних руках. Реформа, яка декларувала боротьбу з «місцевими князьками», на практиці створила одного центрального розпорядника лісових багатств України.
ВІТАЛІЙ СУХОВИЧ: КОЛИ ВАСАЛИ НЕ КОРЯТЬСЯ
Історію Віталія Суховича можна було б назвати побічним епізодом лісової реформи, або просто «прикрим ексцесом» регіонального рівня. Можна було б. Якби це не був концентрований зріз системи, який оголює головну суперечність реформи та демонструє підлість і цинічне лицемірство її головного бенефіціара – Юрія Болоховця. Саме на цьому кейсі видно, як людина, що роками будувала вертикаль особистої лояльності, у критичний момент першою публічно відрікається від власного кадрового продукту, намагаючись виставити себе символом «очищення галузі».
Віталій Сухович не випадковий персонаж у системі. Він є типовим представником старої лісової номенклатури, яка десятиліттями працювала в умовах повної непрозорості, неформальних домовленостей і готівкових потоків. З 2009 по 2017 рік він очолював державне підприємство «Висоцьке лісове господарство», а з 2017-го до січня 2023 року керував Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Це був період, коли регіональні лісівники фактично поєднували функції менеджерів, землевпорядників і фінансових розпорядників, не зустрічаючи жодного системного контролю з боку держави.
Коли у 2022-2023 рр. під прикриттям війни стартувала лісова реформа і було створено ДП «Ліси України», Юрій Болоховець зробив принциповий кадровий вибір. Замість демонтажу старої системи він інтегрував її ключових гравців у нову централізовану модель. Саме Болоховець особисто «забрав» Суховича до реформованої структури, призначивши його заступником начальника Поліського лісового офісу. Це рішення не було ані вимушеним, ані технічним. Воно свідчило про повну довіру та спільність інтересів, адже Сухович чудово знав реальні правила гри в галузі й умів працювати за ними.
За інформацією з кількох джерел у лісовій сфері, внутрішній конфлікт між Болоховцем і Суховичем виник не через принципи, а через контроль. Коли у Києві стало зрозуміло, що Поліський регіон стає надто токсичним і привертає увагу правоохоронців, Суховичу було запропоновано «відійти вбік» і звільнитися на користь іншого керівника. Він відмовився. Формально Сухович пішов на лікарняний, але фактично зник з управлінського поля. У галузі тоді відверто говорили про його запої, але набагато важливішим був інший факт: на той момент його вже супроводжувало Державне бюро розслідувань.
Усвідомлюючи, що час працює проти нього, Сухович зробив фатальний крок, який став каталізатором усієї справи. Він почав перераховувати свої активи, притягнувши значні суми готівки до власного дому. Саме в цей момент ДБР реалізувало ухвалу суду на проведення обшуків. У листопаді 2023 року депутата Рівненської обласної ради від партії «Сила і честь», заступника керівника Поліського лісового офісу ДП «Ліси України», було затримано.
Під час обшуків правоохоронці виявили у нього понад $4 млн!!! готівкою, значні суми в євро, золоті монети та злитки, колекцію дорогих годинників, а також незадекларовані автомобілі преміум класу і земельні ділянки у Рівному, на яких велася котеджна забудова. Усе це майно не мало жодного логічного зв’язку з офіційними доходами посадовця. Саме масштаб знайдених активів став підставою для передачі справи з ДБР до НАБУ, адже мова йшла вже не про локальну корупцію, а про елемент значно більшої фінансової конструкції.
Реакція Юрія Болоховця на затримання Суховича стала окремим і доволі показовим епізодом. Людина, яка його призначала, яка роками працювала з ним у спільній вертикалі та не могла не знати реальних джерел його впливу й статків, першою публічно виступила із заявами про необхідність «очищення системи». У дописах в соцмережах Болоховець демонстративно дистанціювався від свого підлеглого, не згадавши ані про власну кадрову відповідальність, ані про те, чому саме такі люди стали основою реформованих «Лісів України». Це була класична спроба принести в жертву васала, щоб зберегти недоторканність центру.
Після затримання Сухович пішов на співпрацю зі слідством і почав давати покази. Логічним наслідком цього стало те, що вже у листопаді 2023 року правоохоронні органи відкрили кримінальні провадження за кількома статтями, пов’язаними із захопленням земель та незаконним збагаченням Юрія Болоховця. Таким чином, регіональний лісівник, який роками вважався недоторканним, став першою «доміно», падіння якої запустило рух уваги слідства в бік центру системи.
Саме тому кейс Суховича має ключове значення для розуміння всієї конструкції. Якщо заступник керівника регіонального офісу, який працював «як усі», накопичив мільйони доларів готівкою, то неминуче виникає питання: де знаходиться фінансовий центр цієї системи і хто акумулює основні потоки? Це дзеркало, у яке небезпечно дивитися вже не регіональним «князькам», а тим, хто стоїть над ними.
У ширшому контексті лісової реформи історія Суховича виглядає логічною і навіть закономірною. Під гаслами очищення та модернізації керівники ДП «Ліси України» стали легальними гривневими мільйонерами, отримуючи зарплати, що в рази перевищують оплату праці президента країни. Проте цей кейс наочно демонструє: висока офіційна зарплата не здатна зупинити людей, які десятиліттями працювали в корупційній моделі й звикли до значно більших тіньових доходів.
Віталій Сухович є точним відображенням системи, яку Юрій Болоховець не зруйнував, а лише централізував і зробив більш керованою. Коли ж один із васалів втрачає контроль або стає загрозою для центру, його здають першим. І саме після цього погляд правоохоронців починає повільно, але неминуче рухатися вгору по вертикалі.
ХТО ТАКИЙ ЮРІЙ БОЛОХОВЕЦЬ
Юрій Віталійович Болоховець народився у 1982 році в селі Івангород Ічнянського району Чернігівської області. Ймовірно, він зберіг свою любов до рідної землі, якої у нього на сьогоднішній день понад 36 гектарів саме у цьому селі. Походить він із типової для українського лісгоспного середовища соціальної реальності – невелике село, державна служба, раннє входження в систему. У 2005 році він закінчив лісогосподарський факультет Національного аграрного університету (нині НУБіП України), здобувши кваліфікацію інженера лісового господарства. Це дало йому базовий професійний старт у галузі, яка в Україні традиційно поєднує державне управління, ресурси і тіньові економічні практики.
Кар’єру Болоховець розпочав у структурах, пов’язаних із Мінекології, де працював державним інспектором, а згодом – інженером-лісничим. Уже на цьому етапі він опинився всередині системи контролю та розподілу лісових ресурсів. У 2011 році Болоховця призначають директором ДП «Прилуцьке лісове господарство», а вже через рік – директором ДП «Ніжинське лісове господарство». Саме Ніжин став для нього ключовою опорою: тут він «просидів» майже 8 років, вибудовуючи персональні зв’язки, локальний вплив і, як свідчать подальші факти, – власну економічну інфраструктуру, формально не пов’язану з держслужбою.
До 2020 року Болоховець залишався регіональним гравцем, але доволі впливовим у межах Чернігівщини. Паралельно з посадою директора лісгоспу він у 2015 році став депутатом Чернігівської обласної ради від Аграрної партії України, що дало йому політичний дах і додаткові можливості впливу на земельні та майнові рішення в області. Саме цей період є ключовим для розуміння його подальшої історії, адже більшість сумнівних майнових і бізнесових рішень родини Болоховця починаються ще тоді.
Ще один цікавий факт. Мати Юрія Болоховця – Болоховець Ганна Михайлівна – до 2013 року була простою вчителькою в Івангородській середній школі. І ось в червні 2013-го вона вирішила створити фермерське господарство «Івангородське» зі статутним капіталом усього 1 тис. грн.
І зробила вона це разом з таким собі Андрієм Ревою, який є одним із кінцевих бенефіціарів ТОВ «Мисливсько-рибальське підприємство «Єгер». 33% саме цієї «товки» володів колись Юрій Болоховець. І саме цій «товці» у свій час Чернігівська облрада передала на довгі роки десятки тисяч гектарів найкращих угідь в ічнянському районі.
Вже в 2015 році, саме в момент обрання Юрія Болоховця депутатом Чернігівської облради, його дружина Людмила засновує ТОВ «Івангородське», яке вже сьогодні володіє величезними масивами землі. До речі, дружина перейняла досвід своєї свекрухи і заснувала однойменну «товку» разом зі вже згаданим Андрієм Ревою та, як показує історичний зв’язок сервісу Youcontrol, Прошукало Аллою Миколаївною, яка згідно декларації до 2021 року займала посаду провідного спеціаліста Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.
Чи використовував Юрій Болоховець свій депутатський вплив, аби обрости грандіозними землеволодіннями, чи допомагав йому у цьому «провідний спеціаліст» Держгеокадастру, чи те й інше одночасно, факт залишається фактом – сьогоднішній очільник ДП «Ліси України» ще на початку своєї стрімкої кар’єри почав втілювати план стати одним із найбільших приватних землевласників у своєму регіоні, із земельним банком, що за масштабами і структурою не має жодного логічного пояснення в межах його офіційних доходів та задекларованої підприємницької активності, а спосіб формування цих активів викликає обґрунтовані питання не лише у журналістів, а й у правоохоронних органів. Але про це трішки згодом.
У 2020 році відбувається різкий кар’єрний стрибок: Болоховця призначають начальником Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства, але вже за кілька місяців він переїжджає до Києва на посаду заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України. У лютому 2021 року він стає головою Держлісагентства – органу, що формує державну політику у сфері лісового господарства та здійснює контроль за всіма лісгоспами країни. Це вже був рівень загальнонаціонального впливу, але все ще в межах класичної бюрократичної системи, де лісгоспи формально залишалися окремими юридичними особами.
До реформи Болоховець публічно позиціонував себе як технократ і реформатор. У своїх заявах він говорив про необхідність детінізації ринку деревини, цифровізації обліку лісу, прозорих аукціонів і боротьби з «чорними лісорубами». Водночас саме в цей період журналісти та громадські організації фіксували системні проблеми з прямими договорами, заниженими цінами на деревину, вибірковими кадровими «чистками» та збереженням на посадах одіозних керівників лісгоспів, лояльних до керівництва агентства. Болоховець не ламав систему, тому що вмонтовувався у неї.
Після лісової реформи ситуація принципово змінилася. У 2022-2023 роках держава об’єднала 158 окремих державних лісгоспів у єдине Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Болоховець очолив цю нову структуру. Фактично він отримав безпрецедентну концентрацію влади: централізований контроль над фінансовими потоками, кадровими призначеннями, продажем деревини та управлінням мільйонами гектарів лісу. Якщо раніше керівник Держлісагентства був радше регулятором, то після реформи Болоховець став одноосібним менеджером гігантського державного монополіста.
Паралельно з розширенням повноважень різко змінився і його особистий фінансовий профіль. Першу декларацію Болоховець подав у 2017 році за 2016 рік, коли він був директором Ніжинського лісгоспу. Тоді його офіційна зарплата за рік становила 186 тис. грн, а дохід дружини складав лише 6 631 гривню. Попри це, родина задекларувала значні заощадження: 300 тисяч гривень готівкою, 20 тисяч доларів США, а також позику 100 тисяч гривень, надану третій особі. Водночас у тому ж році сім’я витратила понад 1,7 млн грн на придбання квартири в Ніжині та ще майже 600 тисяч грн на ремонт. Сукупні витрати в десятки разів перевищували офіційні доходи, але жодної реакції НАЗК це не викликало.
У наступних деклараціях майнові «метаморфози» лише посилюються. У 2017 році у власності дружини з’являється квартира в Києві площею 48 м2 без зазначення вартості та дати набуття. У 2018 році раптово «з’являється» земельна ділянка площею 2 500 м2 і житловий будинок у рідному Івангороді, оформлені на малолітню доньку Болоховця, але датовані 2014 роком і відсутні в попередніх деклараціях. Це має всі ознаки умисного приховування майна, що прямо підпадає під антикорупційне законодавство.
В 2024-2025 рр. картина змінюється радикально. Уже як керівник ДП «Ліси України» Болоховець задекларував понад 6,6 млн грн річної зарплати, мільйонні обсяги готівки в гривнях, доларах і євро, цінні папери на понад 3 млн грн, а також десятки земельних ділянок у Чернігівській області, формально оформлених на дружину. Якщо скласти лише задекларовані площі землі за декларацією 2024 року, йдеться про десятки гектарів приватної землі. І це без урахування землі, зосередженої в оренді та через пов’язані підприємства.
Ключове питання, яке постає з цього аналізу, – яке походження цих статків? Навіть з урахуванням зростання офіційної зарплати після реформи, фінансова еволюція родини Болоховця виглядає диспропорційною, і її не можна пояснити легальними доходами. Саме тому у 2023-2025 роках з’являються кримінальні провадження ДБР, зокрема за фактами зловживання владою, самовільного зайняття лісових земель, незаконного будівництва та можливого відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.
Варто все ж згадати про космічні зарплати керівництва ДП «Ліси України». Офіційна заробітна плата гендиректора Юрія Болоховця складає 600 тис. гривень. Не на рік. На місяць! Це понад 7 млн грн на рік. Для порівняння: у Президента України зарплата лише 28 тис. грн на місяць.
Та й військові, які у мороз та спеку ризикують своїм життям на фронті, отримують на півмільйона гривень на місяць менше, аніж Болоховець. І це не враховуючи усі «плюшки» у вигляді премій, надбавок і відкатів з тендерів.
Зарплати інших функціонерів ДП «Ліси України» для середньостатистичного українця теж виглядатимуть, м’яко кажучи, захмарно.
У 2025 році виконавчий директор Ігор Лицур задекларував майже 14,5 млн зарплатні та грошового забезпечення!
У директора філії Слобожанський лісовий офіс Івана Гришка вийшло майже 6,5 млн грн.
На той час директор Столичного лісового офісу Віктор Сахнюк в своїй декларації вказав понад 9 млн грн зарплати та грошового забезпечення.
Олександр Дзюбенко, котрий очолював Центральний лісовий офіс, фіксує понад 9,5 млн зарплатних гривень, а Олександр Кватирко як директор Поліського лісового офісу отримав за рік від держави понад 8,3 млн грн.
Таким чином, біографію Юрія Болоховця не можна назвати простою історією кар’єрного зростання «професійного лісника». Це, радше, приклад того, як регіональний чиновник, укорінений у місцевих схемах і зв’язках, через реформу і централізацію отримав контроль над усією галуззю, а разом із ним – і можливість масштабувати практики, які раніше були локальними. Якщо реформа лісової галузі подавалася як інструмент очищення, то в реальності вона створила ідеальні умови для концентрації влади, грошей і впливу в одних руках.
ЛІСОВА РЕФОРМА: ЩО ОБІЦЯВ БОЛОХОВЕЦЬ…
Коли в 2022-2023 роках Кабмін розпочав масштабну реформу лісового господарства, її месіанським обіцяльником став тодішній директор Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» Юрій Болоховець. У публічних заявах і звітах про діяльність він неодноразово підкреслював, що нова модель управління – це відповідь на десятиліття корупції, неефективності та роздробленості лісової галузі. За його словами, «послідовна політика сильного централізованого управління та контролю, прозорих закупівель, відкритої й конкурентної реалізації продукції» – ключ до перетворення лісового господарства на донора бюджетних надходжень, а не джерело приватного збагачення окремих гравців минулої системи. У підсумках 2025 року Болоховець з гордістю оголошував про рекордні 8 млрд грн прибутку підприємства та понад 15 млрд грн сплачених податків і стверджував, що нова система принесла прозорість, ефективність і фінансовий бум, якого не знала галузь раніше.
Головними тезами реформаторської логіки були подолання корупції, підвищення ефективності управління лісами та формування єдиної вертикалі влади, яка замінить «роздроблену, корумповану систему» на чітку, централізовану структуру. У поясненнях реформатори апелювали до діючих європейських практик і підкреслювали важливість цифровізації та прозорих процедур для торгівлі деревиною.
Але одне з ключових запитань, яке й досі лишається практично без відповіді у офіційних документах і експертних заявах: чому реформа стартувала без глибокого аудиту галузі до її запровадження? Українські лісові підприємства десятиліттями оперували різними регіональними підходами, мали власні структури та фінансові моделі, але систематичної оцінки ефективності їхньої роботи, рівня корупційних ризиків чи економічних показників не було проведено перед створенням монопольної державної структури. Про це яскраво свідчать звіти моніторингу лісового законодавства в Україні, який проводив проєкт SFI. Без такої базової діагностики неможливо було об’єктивно визначити проблеми, що потребували реформування, і встановити реальні критерії успіху. Тим паче, коли йдеться про мільярдні обороти, стратегічні ресурси та інтереси місцевих громад.
Це означає, що реформа стартувала не з системного аналізу стану галузі, а з певної технократичної ідеї. І хоча такі кроки можуть бути виправдані у кризових ситуаціях, відсутність об’єктивного «дореформенного аудиту» створила вакуум, у якому публічні обіцянки «реформаторів» звучали просто як обіцянки кращого світлого майбутнього.
… І ЩО ОТРИМАЛИ НАТОМІСТЬ
Твердження про ефективну реформу мають іншу, значно темнішу сторону, про яку свідчать як журналістські розслідування, так і матеріали громадських організацій, правоохоронних органів та економічні дані. Якщо офіційні звіти говорять про рекордні прибутки та інвестиції, то незалежні експерти та активісти вказують на серйозні структурні й соціальні наслідки, які не відображаються в позитивних цифрах звітів.
Після створення «Лісів України» відбулася значна реорганізація структури управління, а адміністративний апарат скорочено за рахунок злиття функцій у нові структури та філії. Частину чиновницького апарату скоротили на 35-40% з метою економії коштів, які формально мали бути перенаправлені на роботу в прямому виробництві – тобто в лісництвах.
Однак ці зміни призвели до того, що значна частина професійних кадрів пішла з галузі, залишивши в лісових масивах дефіцит досвідчених спеціалістів. За даними аналітичних матеріалів, у 2025 році «Ліси України» відчували нестачу понад 2 000 робітників, включно з лісниками, трактористами, майстрами лісу та іншими фахівцями, які фізично працюють у лісі, а не в офісах.
Ціна такої «ефективності» не вимірюється лише кількістю гривень у державному бюджеті. Місцеві громади в багатьох регіонах втратили стабільні доходи, які вони отримували від роботи традиційних лісгоспів, включно з робочими місцями, податками і платежами до місцевих бюджетів. Без чіткої політики перерозподілу цих доходів нова модель централізованого управління замість підтримки громад створює фінансовий дисбаланс, де платежі концентруються у верхівці структури, а не розподіляються за джерелом їхнього формування.
Це тягне за собою і наслідки для бізнесу: підприємства деревообробної галузі стикаються з нестачею сировини і непрозорими коливаннями ринку, оскільки частина деревини стала предметом біржових торгів і механізмів, незвичних для місцевих трейдерів та малих підприємств. Критики реформування кажуть, що замість реального збільшення обсягів обробки і експорту, нова модель створила штучний дефіцит, який дозволяє формувати ціни не через стабільність поставок, а через нерегульовані біржові механізми.
Ще одним аспектом, який риторично не звучить у деклараціях реформаторів, є те, що зменшення кількості працівників та централізація сприяли зростанню корупційних ризиків, про що відкрито повідомляли органи прокуратури і журналісти. У 2025 році ДБР озвучило заяви про «системну корупцію, службову недбалість та відверте збагачення за рахунок природних ресурсів» у лісовій галузі, але реакція державних структур на ці сигнали залишається неоднозначною.
587 кримінальних проваджень, пов’язаних із порушеннями у сфері лісового господарства! І значна їхня частина стосується діяльності посадових осіб центрального офісу держпідприємства «Ліси України» та його філій.
Ось вам лише вершина айсберга:
▪ На Рівненщині керівник одного з надлісництв філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» вимагав у підрядника 3 млн грн за забезпечення його фірмі перемоги на тендері.
▪ На Волині перед судом постане злочинне угруповання із 15 осіб, яке незаконно вирубало понад 1,1 тис. дерев на території філії «Камінь-Каширське лісове господарство» ДП «Ліси України».
▪ На Черкащині начальник одного із надлісництв філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України» вимагав «данину» із підлеглих лісничих.
▪ Інженер одного з лісових господарств ДП «Ліси України» в Київській області допустив вирубку 137 дерев віком понад 90 років на більш ніж 1,1 млн грн.
▪ ДБР взялося за «лісову мафію»: за тиждень викрили зловживань на 67 млн грн.
А потім було викрито, як писав генпрокурор, одного з ключових фігурантів лісової сфери – генерального директора державного підприємства «Ліси України».
Ще більш глибокі розслідування журналістів і активістів вказують на те, що під тінню позитивної риторики реформ існують схеми, які не лише не знищують корупцію – вони можуть її консолідувати в межах однієї централізованої структури, замість того щоб розсіяти і контролювати її на місцях.
Серед непрямих, але критичних наслідків – втрата ресурсного потенціалу для оборони: лісова деревина завжди служила стратегічним ресурсом для фортифікацій, опалення, будівництва і енергопідтримки у складні часи. Якщо її розподіл і заготівля сьогодні централізовані й залежать від ринкових механізмів, а не від безпосередніх потреб громад і держави, це знижує гнучкість забезпечення ресурсів у часи війни чи криз.
Наприкінці січня 2026-го Юрій Болоховець підбиває підсумки року, що минув: дохід сягнув 29,9 млрд грн, прибуток до оподаткування – 8,4 млрд грн, рентабельність – 23%, що в рази більше, ніж у попередні роки, сплачено 15,8 млрд грн податків, перерахування до бюджету 44% від надходжень.
Виглядає гарно, чи не так? Але цей звіт одразу ж розсипається під вагою критичного мислення та фактів.
Керівник державної компанії рапортує про понад 8 мільярдів гривень прибутку за підсумками 2025 року, але воліє не уточнювати, якою саме ціною цей «успіх» було здобуто: штучно звужений ринок промислової деревини спровокував дефіцит, підштовхнув ціни до абсурдного рівня і фактично паралізував деревообробні підприємства, які залишилися без сировини і опинилися на межі зупинки. У цій ситуації заяви Юрія Болоховця про плани довести «ринкову вартість» ДП «Ліси України» до мільярду євро звучать як відверте глузування з галузі, що задихається. Державний монополіст демонструє надприбутки, зароблені не завдяки ефективності, а за рахунок зламаних виробничих ланцюгів і сотень, якщо не тисяч, споживачів, яких просто викреслили з ринку. При цьому варто нагадати очевидне: місія такого підприємства не в накопиченні прибутку заради красивих цифр у звітах, а в служінні суспільному інтересу: у відновленні лісових масивів, у забезпеченні промисловою деревиною деревообробної та будівельної галузі, а людей на зиму – дровами за притомними цінами, у модернізації лісгоспів, які мають працювати продуктивно і по-сучасному, а не за логікою минулого століття. Жодна з цих цілей не потребує «надприбутків» і мрій про мільярдну оцінку компанії, а усе зароблене мало б негайно вкладатися в розв’язання проблем, які сама ж політика «Лісів України» і створила.
Історія минулорічного звіту повторюється. Але тоді ще був «1 мільярд дерев», що насправді було маніпуляцією, адже рахували саджанці, а не приживлені ліси, і це при відсутності даних про виживання, породи і відповідність відновленню. Тобто це чистий маркетинг, а не лісівництво.
А чого варта була заява Болоховця про те, що «ліс став державним ресурсом»?! Формально ліс у власності держави був і раніше. Але фактично ресурс і гроші сконцентровані в ДПЛУ без розподілу регіонам і без підтримки переробки. Це називається словом «корпоратизація», а не «державність».
Чи може це свідчити про корупцію? Так. Не обов’язково кримінальну, але точно інституційну. У ЄС таку модель зупинив би відповідний антимонопольний орган.
Реформа лісового господарства України починалася як амбітний проєкт боротьби з корупцією, неефективністю і роздробленістю. Вона мала створити єдину вертикаль управління, прозорі процедури і фінансову дисципліну. Проте відсутність аудиту до реформи, серйозні скорочення кадрів, концентрація повноважень в руках однієї людини (Юрія Болоховця) та зростання корупційних ризиків призвели до того, що сьогодні ми маємо не стільки реформу, скільки переформатування системи під нові виклики, а з ними і нові ризики.
Ефективність змін залишається предметом дискусії між державними структурами, реформаторами та незалежними експертами. Однак фактичні наслідки вже змінюють соціальний ландшафт українських лісів – економічно, екологічно і політично – і ці зміни не завжди відповідають тим обіцянкам, які були поставлені на початку цього процесу.
ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» ЯК ЦЕНТР ВЛАДИ
Перетворення лісового господарства України на єдину централізовану структуру стало радикальним переформатуванням влади над природними ресурсами. Створення ДП «Ліси України» формально було виправдано європейськими стандартами ефективності, прозорості й інвестиційної привабливості, але уже сама конфігурація цієї моделі створила небачений концентраційний потенціал влади в руках керівництва цього підприємства.
Генеральний директор «Лісів України» Юрій Болоховець фактично став одноосібним координатором усіх процесів: від визначення обсягів заготівлі деревини до контролю за її реалізацією на біржах і зарахуванням податків. Таке скупчення повноважень призвело до ситуації, коли підприємство одночасно виступає і господарюючим суб’єктом, і контролюючим органом у лісовій сфері. Саме це, за висновком НАЗК, породжує «корупційні ризики через відсутність чітких механізмів відбору лісових ділянок» та зловживання при плануванні будівництва доріг і вирубках деревини. В окремих випадках уже відкрито кримінальні провадження через ці зловживання.
Спочатку суд відправив під варту Болоховця, викритому ДБР у незаконному збагаченні. Далі була підозра від Офіса генерального прокурора виконавчому директору ДП «Ліси України» Ігору Лицуру у зловживанні службовим становищем під час закупівлі держпідприємством тракторів, а від ДБР – у закупівлі мобільних телефонів за завищеними цінами (за цим фактом отримав підозру і директор департаменту IT-технологій ДП Андрій Вороний). Потім проти операційного директора ДП «Ліси України» Олександра Кватирко, який раніше обіймав посаду директора Поліського лісового офісу, ДБР відкрило кримінальне провадження за підозрою у незаконному збагаченні. Далі була підозра у втручанні в роботу системи електронного обліку деревини директору філії «Столичний лісовий офіс» Віктору Сахнюку (ухвала від 26.08.2025 по справі 757/35918/25-к). І нарешті, ексдиректору філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» Олександру Кравченко вручили підозру у перевищенні службових повноважень, яке завдало шкоди на понад 68 млн грн.
Про що свідчать усі ці факти? Про те, що відбулася корпоратизація лісового господарства України, яке фактично опинилося під одним централізованим комерційним контролем, де рішення про землю, деревину та надходження приймаються у єдиному центрі, без реального механізму контролю на місцях.
Схожі моделі у західних країнах зазнають жорсткої уваги антимонопольних органів і мають розмежовані повноваження між господарюванням і контролем. В Україні ж через відсутність ефективного зовнішнього нагляду і слабку противагу з боку громадськості чи місцевого самоврядування «Ліси України» стали центром влади над мільйонами гектарів лісового фонду, де рішення верхівки часто випереджають інтереси регіонів і наукові стандарти ведення господарства.
«ДЕПАРТАМЕНТ БЕЗПЕКИ» або ЛІСОВЕ ГЕСТАПО
Паралельно з централізацією економічної та адміністративної влади в «Лісах України» сформувався власний силовий механізм – так званий «Департамент безпеки». Цей орган був створений, за словами деяких учасників галузевого середовища, не для боротьби з реальними загрозами типу великих корупційних схем чи організованої злочинності, а для контролю над кадрами та придушення будь-якої «непокірності» серед лісівників. Незалежних офіційних повідомлень про нього мало, але численні свідчення звільнених співробітників, а також обговорення в середовищі працівників лісового господарства описують цю структуру як внутрішній силовий апарат, який займається моніторингом лояльності та тиском на тих, хто не погоджується з директивами центрального керівництва.
Взагалі з цим підрозділом історія дуже цікава. На офіційному сайті ДП «Ліси України» відсутня інформація про департаменти та підрозділи цього великого державного підприємства та їхніх очільників. Але люди, які знайомі зі структурою ДП та екоактивісти стверджують, що в ДП «Ліси України» є Департамент безпеки і Відділ внутрішньої та економічної безпеки. Як це пояснити?
Раніше внутрішню безпеку очолював Володимир Рейман. Його Болоховець звільнив, поставивши замість нього Степана Довгуня. Пан Рейман звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ДП «Ліси України» про визнання наказу про звільнення незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. І поновився. Щоб залишити контроль за потоками і керування департаментом в ручному режимі Степаном Довгунем, було створено новий підрозділ, куди перевели всіх працівників з попереднього. І залишився Володимир Рейман керівником департаменту, але без людей і повноважень.
Степан Довгунь – фігура, про котру практично немає відкритої інформації в офіційних джерелах, але яка фігурує в численних згадках і критичних коментарях колишніх працівників. Ця людина багато років працювала у структурі МВС. Саме очолюваний ним «департамент безпеки» у деяких описах постає не як захисний механізм, а як інструмент впливу, що криється за кадрами шляхом збору компромату, контролю комунікацій і тиску на «нелояльних» працівників.
Ось як висловлюються про Довгуня громадські активісти та журналісти:
«Довгунь працює на славу Болоховця. Він в лісах для того, щоб займатися рекетом. Залякувати звичайних працівників сфабрикованими кримінальними справами, адже старі звʼязки працюють. А ще за гроші пан Довгунь готовий не бачити нічого і допомогти «майже» кожному. Адже при перевірці в заказниках «Зубр» та «Воротнів», що на Волині, Степан Зіновійович як і його підлеглі не побачили не те, що незаконних будівель, які будували для Болоховця та Кватирка, він взагалі там не побачив жодних будівель. А от правоохоронці, зокрема Офіс Генерального прокурора, має кращий зір, аніж працівники (відділ безпеки – ред.) ДП «Ліси України», через що зараз відкриті численні кримінальні провадження».
Цей «силовий підрозділ» діє відокремлено від правоохоронних органів, що створює парадокс: замість того, щоб служити справі захисту лісів і законності, він часто сприймається як засіб усунення волі та критики серед самих лісівників. Працівники, які не погоджувалися з новими правилами або відмовлялися від участі в схемах централізованого розподілу ресурсів, стикаються з психологічним тиском, кадровими рішеннями чи спробами дискредитації. Про це розповідають як звільнені, так і ті, хто пішов з підприємства або перейшов у Збройні Сили України, уникаючи конфлікту з адміністрацією.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень фігурує ціла низка позовів про поновлення на роботі колишніх працівників ДП «Ліси України». Серед них є справа, яка привернула нашу увагу. Йдеться про провадження №183/10886/24, яке розглядав Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Позивачем виступає лісник, звільнений з посади в момент, коли він уже проходив службу в лавах Збройних сил України. Зі зібраних нами матеріалів випливає, що фахівця, якого в професійному середовищі характеризують як добросовісного й корисного для галузі, усунули з роботи на підставі документів із ознаками підробки. Більш того, на умовах анонімності нам повідомили про практику тиску на «незручних» працівників із залученням поліграфа як інструменту розправи. Водночас щодо самого керівництва ДП «Ліси України» та, зокрема, Степана Довгуня, такі методи контролю чомусь не застосовуються. Питання, яке напрошується саме собою, – чому все відбувається саме так?
Зараз справа перебуває у Дніпровському апеляційному суді, який призначив розгляд на 11 березня 2026 року. Ми ретельно стежитемо за тим, як функціонери ДП «Ліси України» намагатимуться оскаржувати законне рішення стосовно «незручного» для них лісника.
Таким чином, поряд із концентрацією економічної влади у ДП «Ліси України», формується і система політичного тиску всередині галузі, де силові та адміністративні важелі часто стають способом примусу до лояльності. Це розмиває межі між законним управлінням і тиском на працівників, що робить лісову реформу не лише технократичною, а й політичним проєктом контролю.
КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ ДБР і НАБУ: як працює механізм самозбереження
У 2024-2025 роках ДБР та НАБУ відкрили кримінальні провадження щодо топменеджменту лісової галузі. Фігурантами справ стали генеральний директор державного підприємства «Ліси України» Юрій Болоховець та його багаторічний управлінський партнер – колишній заступник голови Державного агентства лісових ресурсів Віктор Смаль. Ключова правова кваліфікація – незаконне збагачення, тобто набуття активів, вартість яких суттєво перевищує законні доходи, підтверджені деклараціями.
21 липня 2025 року Державне бюро розслідувань затримало Юрія Болоховця за підозрою у порушенні Кримінального кодексу України (ст. 368-5). При цьому законні доходи посадовця не могли покрити навіть третину витрат, а підтверджену різницю між офіційними статками та реальними активами слідство оцінило у щонайменше 7 млн 925 тис. грн. Під час досудового розслідування встановлено, що лише за 2021-й рік Болоховець фактично став власником елітної нерухомості в центрі Києва, восьми земельних ділянок, вантажного автотранспорту, а також значно примножив грошові активи на банківських рахунках.
Цікава справа з квартирою, тому що ми знову зустрічаємо знайоме прізвище. У деклараціях Юрія Болоховця двічі фігурує інформація про безоплатне проживання в квартирі, розташованій в одному з найдорожчих житлових комплексів Києва – «Бульвар фонтанів». Житло, яким користувався Болоховець, належить начебто Андрію Реві – вже згаданому бізнес-партнеру його дружини.
Ось як прокоментував ситуацію у день вручення підозри сам Болоховець:
В постанові від 11 листопада 2025 року Печерського районного суду столиці вказано, що в судові засідання, призначені на 11.06.2025, 17.09.2025, 24.09.2025 та 11.11.2025, Юрій Болоховець не з’явився. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави. Розмір застави становив 90 млн грн. Коли справу передали за підслідністю до Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, захисник підозрюваного подав до ВАКС клопотання про зміну запобіжного заходу, і розмір застави знизили удесятеро – до 9 млн грн. Та навіть ця сума стала одним із ключових елементів суспільної дискусії навколо справи. Факт оперативного внесення такої застави, з урахуванням задекларованих доходів, лише підсилив аргументацію слідства щодо можливого незаконного походження частини активів.
Після внесення застави Болоховець вийшов із СІЗО і, фактично, зберіг управлінський вплив у державному підприємстві. ЗМІ повідомляли про його повернення до виконання управлінських функцій, що викликало логічні запитання щодо ефективності внутрішніх запобіжників у системі управління стратегічною державною галуззю. Водночас жодних остаточних судових рішень у справі на цей момент не ухвалено, а сам фігурант публічно заперечує усі висунуті звинувачення.
Окремої уваги заслуговує те, що кримінальні провадження охоплюють не лише одну посадову особу, а управлінську зв’язку Болоховець-Смаль, яка формувала ключові фінансові та кадрові рішення в лісовій галузі ще до створення ДП «Ліси України». Це дозволяє говорити не про випадкові епізоди, а про наслідки централізованої моделі управління, у межах якої контроль над ресурсами, призначеннями та фінансовими потоками був зосереджений у вузькому колі осіб.
До речі, голова Держлісагентства Віктор Смаль, який раніше обіймав посаду заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛРУ), за твердженнями журналістів-розіслідувачів, за роки державної служби придбав рухомого та нерухомого майно втричі більше, ніж за роки ведення доволі успішного приватного бізнесу. Також відомо, що його дружина володіє нерухомістю у тимчасово окупованому Криму, а фірми його близьких знайомих отримувють лісорубні квитки та виграють тендери на реалізацію проєктів, пов’язаних з Віктором Смалем, зокрема йдеться про «Мільярд дерев».
Попри резонансність підозр, арешт і внесення значної застави, ці справи не призвели до негайних кадрових рішень. Формально така ситуація пояснюється чинним законодавством: повідомлення про підозру не є вироком і не створює автоматичних підстав для звільнення. Однак на практиці це означає, що особа, яка перебуває під слідством за тяжкою корупційною статтею, продовжує впливати на управління багатомільярдним державним активом.
Ключовий вимір цієї історії полягає не в персоналізації відповідальності чинної влади чи окремих посадовців, а в тому, як фігуранти справ вибудували власний механізм самозахисту. Юрій Болоховець роками публічно позиціонував себе як архітектора «успішної реформи» лісової галузі. Цей образ став інструментом, який дозволяє апелювати до інституційної стабільності та уникати кадрових рішень під гаслом захисту реформи. Фактично йдеться про використання довіри вищого управлінського рівня держави як щита. У такій конструкції будь-яка спроба жорсткого реагування автоматично подається як загроза галузі, а не як логічний наслідок кримінального переслідування. У результаті Кабмін стає заручником власних менеджерів, а персональні ризики трансформуються в інституційні.
Здавалося б, кримінальні справи ДБР і НАБУ щодо незаконного збагачення в лісовій галузі – це якась прохідна історія про 9 мільйонів гривень застави чи окремі об’єкти нерухомості, за які чиновник категорії «А» не міг сплатити з отриманих доходів. Але насправді це симптом глибшої проблеми: концентрації влади і ресурсів у руках людей, які навчилися використовувати довіру держави як інструмент особистого захисту. І саме ця логіка, а не формальна відсутність кадрових рішень, становить головну загрозу для галузі.
Наглядова рада ДП «Ліси України»: нелегітимний контроль і кримінальні ризики
Наприкінці 2025 року публічним став факт, який до цього залишався поза увагою широкого кола експертів: Наглядова рада державного підприємства «Ліси України» функціонує у складі, що не відповідає вимогам нормативних актів. У Наказі № 54 про затвердження Положення про цю раду за підписом Віктора Смаля, а саме у пункті 2.4 чітко вказано, що «Наглядова рада складається з 5 (п’яти) осіб включно з Головою» – три «незалежники» та 2 представники держави. Замість передбачених п’яти членів, Наглядова рада складається з чотирьох осіб. Ця обставина підтверджується як публічними матеріалами в медіа, так і внутрішніми документами підприємства, копії яких оприлюднені журналістами. Зокрема, саме раду із чотирьох членів затвердив Кабмін своїм Розпорядженням від 21 січня 2025 р. № 46-р.
На перший погляд, йдеться про формальне порушення. Проте юридичні наслідки такого «формалізму» є принциповими. Відповідно до законодавства та статутних документів державних підприємств, наглядова рада у неповному складі не має повноважень ухвалювати легітимні рішення. Це означає, що будь-які рішення щодо призначення, продовження контракту або звільнення генерального директора, а також погодження значних правочинів, ухвалені таким органом, можуть бути визнані нікчемними в судовому порядку. Цей ризик прямо випливає з практики адміністративних і господарських судів у спорах щодо органів управління держпідприємств.
Наглядову раду державного підприємства «Ліси України» було створено з порушенням вимог законодавства, однак це не завадило їй розпочати роботу та отримати значні виплати з коштів підприємства. У Законі «Про управління об’єктами державної власності» в статті 112 сказано, що «кількісний склад наглядової ради державних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, визначається статутом та не може становити менше п’яти та більше дев’яти осіб». Про мінімальну кількість членів у пять осіб говориться і у пункті 5 Порядку утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства та її комітетів, затвердженому Кабміном.
Попри відсутність повноважного складу, Наглядова рада ДП «Ліси України» почала виконувати функції та погоджувати виплату винагород своїм членам. За даними журналістських розслідувань, загальна сума виплат склала майже 7 млн грн. Таким чином, кошти державного підприємства спрямовувалися органу, який юридично не мав права розпочинати діяльність.
Єдиним представником держави в наглядовій раді та її головою став Олексій Кучер, який одночасно обіймає посаду голови Державної регуляторної служби України. Саме він координував роботу органу та брав участь в ухваленні рішень за умов відсутності встановленого законом мінімального складу.
Окрім Кучера, до наглядової ради увійшли троє іноземних членів – громадяни Фінляндії, Латвії та Канади. За інформацією відкритих джерел, їхня щомісячна винагорода сягала сотень тисяч гривень, додатково передбачалися квартальні премії та повне покриття витрат на відрядження за рахунок підприємства.
Цей епізод має принципове значення, оскільки ДП «Ліси України» є стратегічним активом держави, а наглядова рада покликана забезпечувати контроль за управлінськими та фінансовими рішеннями. Фактично ж контрольний орган було сформовано з порушенням закону, але він отримував багатомільйонні виплати з бюджету підприємства.
Саме це стало підставою для відкриття кримінального провадження за фактом можливого завдання шкоди державним інтересам. За заявою громадської організації «Відкритий ліс» Офіс Генерального прокурора відкрив кримінальне провадження № 42025000000001058 за фактом безпідставного нарахування та виплати винагород. Досудове розслідування здійснюється за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України – розтрата державного майна в особливо великих розмірах. Слідство перевіряє можливі зловживання посадових осіб, причетних до функціонування наглядової ради.
Громадські діячі також направили офіційні листи до дипломатичних представництв Канади, Фінляндії та Латвії після того, як з’явилися нові докази можливих корупційних зловживань у діяльності ДП «Ліси України».
Журналістські розслідування фіксують, що йдеться про системні виплати, а не одиничний епізод. Таким чином, у разі доведення незаконності рішень наглядової ради, держава отримує не лише репутаційні втрати, а й прямі фінансові ризики, пов’язані з можливим поверненням коштів та переглядом укладених контрактів. Ці ризики особливо небезпечні для підприємства з мільярдними оборотами, яким є ДП «Ліси України».
Також ГС «Інститут народного аудиту» підготувала розгорнуте звернення до голови наглядової ради Олексія Кучера та незалежних членів Наглядової ради, в якому описала системні ризики та можливу особисту відповідальність кожного з них. Копії цього звернення були також надіслані профільному міністру та прем’єр-міністру, що зафіксовано у публічних матеріалах журналістів.
Реакцією на ці попередження стала формальна відповідь, підготовлена від імені самого підприємства. Жодних дій для усунення порушення складу наглядової ради або призупинення виплат здійснено не було. У своєму звіті за 2025 рік наглядова рада ДП «Ліси України» говорить про «інформаційні атаки» на неї. Таким чином, проблема нелегітимності була не спростована, а фактично проігнорована, що лише посилило аргументи слідства у кримінальному провадженні.
Олексій Кучер: конфлікт інтересів і роль публічного захисника
На тлі кримінальних проваджень і скандалу навколо наглядової ради особливу увагу привертає роль її голови – Олексія Кучера. Він поєднує кілька статусів: колишній народний депутат, колишній Голова Харківської ОДА, голова Державної регуляторної служби України та представник держави в наглядовій раді ДП «Ліси України». Саме в цій якості Кучер системно публічно захищає генерального директора підприємства Юрія Болоховця, який є фігурантом кримінальних проваджень ДБР і НАБУ.
Публічні заяви Кучера, зафіксовані в інтерв’ю та коментарях для медіа, зводяться до тез про «ефективність менеджменту», «відсутність підстав для кадрових рішень» і «маніпулятивність критики». Ці заяви зроблені вже після вручення підозри Болоховцю.
Промовисто виглядає і той факт, що на засіданні наглядової ради відразу після того, як виник скандал навколо Болоховця, Олексій Кучер навіть не згадав про відсторонення очільника ДП «Ліси України».
Олексій Кучер не отримує винагороди за участь у наглядовій раді ДП «Ліси України», на відміну від іноземних членів. Водночас його активна публічна позиція виходить далеко за межі нейтрального нагляду. Фактично він виступає як адвокат управлінської команди підприємства, що створює очевидний конфлікт інтересів між його обов’язками як голови регуляторного органу і роллю захисника менеджменту держпідприємства. За інформацією наших джерел, лобіював призначення Кучера, наполягаючи на включенні його до складу ради як представника від держави, особисто народний обранець Олег Бондаренко. В одному з інтерв’ю, датованих ще 2021-м роком, Бондаренко, який очолює Комітет ВРУ з питань екологічної політики та природокористування, заявляв, що «з керівництвом Держлісагентства на одній хвилі – у нас спільні пріоритети та спільні цілі». На той момент на чолі Держлісагентства стояв Юрій Болоховець. То ж про які спільні інтереси йшлося, залишається лише здогадуватися.
Додатковий вимір цієї історії пов’язаний із кадровими рішеннями в регіонах. За даними журналістів та місцевих джерел, у Харківській області фіксується тісний зв’язок між кадровими призначеннями в структурі ДП «Ліси України» та колишнім оточенням Кучера ще з часів його роботи в облдержадміністрації. Зокрема, зміна керівництва в Слобожанському лісовому офісі на початку січня 2026 року відбулася без публічних пояснень і супроводжувалася кадровими перестановками, які пов’язують із вертикаллю впливу Болоховець-Смаль. Недарма Олексія Кучера називають «дахом» лісової мафії на Харківщині та головним лобістом групи Шахова/Батирсултанова, про яких йтиметься далі.
Хабіб Батирсултанов: фігурант тіньових схем у лісовому господарстві
Ім’я Хабіба Батирсултанова фігурує у численних публікаціях незалежних громадських ініціатив та розслідувальних спільнот як те, що пов’язане з серією бізнес-структур і операцій у лісовій галузі України. За даними професійних «open-source» груп, Батирсултанов – не просто приватний підприємець, а особа, чий бізнес тісно взаємопов’язаний із обігом деревини в кількох областях, включно з Харківщиною. Він такий собі «гаманець» для теми фортифікацій на сході України, якого кришує Олексій Кучер.
Хабіб Батирсултанов пов’язаний із мережею компаній, серед яких ТОВ «Агро-Х», ТОВ «Тудест», ТОВ «Монтана-ліс» та інші юридичні особи, які були учасниками обороту деревини через офіційні біржові механізми у різних лісгоспах областей, зокрема через Вовчанський, Куп’янський та Ізюмський лісгоспи Харківщини. У низці випадків такі операції відбувалися за умов, коли ціни реалізації сировини були значно нижчі від ринкових, що викликало підозри щодо непрозорості угод і можливого штучного заниження цін при постачанні лісоматеріалів.
З ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду відомо, що детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52024000000000279 від 06.06.2024 щодо завищення цін на деревину для будівництва фортифікацій на Харківщині за ознаками привласнення та розтрати майна в особливо великих розмірах або організованою групою шляхом зловживання службовим становищем. Загалом упродовж 2023-2024 рр. департамент ЖКГ ХОВА уклав понад 200 договорів на поставку лісоматеріалів на суму 325 млн грн!!! Чиновники купували ліс у так званих «перекупників», які брали деревину інших підприємств: ТОВ «Тусан», ТОВ «Агро-Х», ТОВ «Монтана-ліс» та ТОВ «Тудест». Всі вони пов’язані з Хабібом Батирсултановим.
Сировину хвойних порід класу С та D закуповували безпосередньо у лісгоспів за середньою ціною від 1 279 до 1 874 грн за кубометр, що у кілька разів менше, ніж суми, які фактично сплачував департамент Харківської обласної військової адміністрації. За розрахунками детективів, ймовірна маржа на лісоматеріалах могла досягати 2 356 грн за кубометр, або близько 63 % від їхньої собівартості. А це 200 млн грн!
Варто згадати і дружину Батирсултанова, Лілію Батирсултанову, яка пов’язана з кількома компаніями, через які проходили такі операції. Ще у 2020 році вона працювала прокурором Міловського відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області. Нині колишня працівниця прокуратури отримує прибуток від лісового бізнесу: Лілія Батирсултанова задекларована як отримувач доходів від компаній ТОВ «Монтана-ліс» та ТОВ «Тусан». Це створює додатковий іміджевий і правовий ризик, особливо в умовах пандемії корупційних скандалів у лісовій сфері та посиленої уваги суспільства до прозорості лісових ресурсів.
А ще у Батирсултанова з оточення Болоховця є зв’язки з росією. Родина Батирсултанових зареєструвала підприємницьку діяльність на території, що перебуває під контролем РФ. Батько Хабіба, Махач Батирсултанов, у травні 2023 року перереєстрував свою компанію ТОВ «Діброва» відповідно до російського законодавства на території села Мілове в Лугаській області, яке вже кілька років окуповане російськими військами.
Керівником перереєстрованої структури став рідний брат – Ахмед Батирсултанов. Саме на нього припадає значна частина прибутку. За даними журналістів, у 2024 році ця компанія задекларувала дохід приблизно млн російських рублів в рамках діяльності під російською юрисдикцією. Російська пропаганда неодноразово згадувала членів родини Хабіба. Одночасно з цим в Україні проти Махача Батирсултанова відкрите кримінальне провадження за підозрою у допомозі державі-агресору, але це не зупинило його сина, Хабіба, який через мережу пов’язаних фірм продовжував постачати деревину для українських фортифікаційних робіт.
Ці зв’язки не з’явились на порожньому місці: найймовірніше, Батирсултанов є «довіреною особою» низки компаній, пов’язаних із діяльністю впливових гравців у сфері обігу деревини, зокрема у контексті схем, що обговорювались у кулуарах галузевих дискусій ще до створення реформованої структури ДП «Ліси України».
Цікаво, що у деяких громадських групах Батирсултанова без прямого документального підтвердження називають «гаманцем» або «операційним втікачем» у схемах, які начебто пов’язані з екснардепом Сергієм Шаховим та іншими фігурантами, що колись мали політичний та економічний вплив у східних регіонах України. Цей той самий Шахов, який був нардепом 8 та 9 скликань від проросійської партії «Наш край» і вув оголошений в розшук Вищим антикорупційним судом України, і зараз перебуває у базі розшуку НАБУ. Доказом тісного звязку між Шаховим та Болоховцем може слугувати їхня переписка, в якій вони на засіданні ВРУ обговорюють заміну керівника ДБР. Тоді ще голова Держлісагентства Юрій Болоховець скаржиться народному депутату Сергію Шахову, що його викликали на допит у ДБР. Шахов вважає що настав час міняти керівника ДБР, бо «він без берегів».
У регіонах, де діяли компанії з орбіти Батирсултанова, лісівники та місцеві громадські активісти неодноразово висловлювали занепокоєння щодо того, що справжні механізми контролю за лісовими ресурсами замінюються фактичним введенням «своїх» операторів у галузь, що створює не лише економічні втрати, а й соціальний конфлікт – від дзвінків із погрозами до тиску на місцевих працівників, які намагалися фіксувати порушення під час заготовлення та відвантаження деревини. За словами джерел у галузі, у таких ситуаціях часто йдеться не про формальні договори, а про «неформальні домовленості», що відбуваються поза прозорою публічною процедурою, що збільшує ризики для таких регіонів, як Харківщина, де лісові угіддя є передусім економічним ресурсом, а не лише екологічним активом.
Основні ризики для цих регіонів полягають у тому, що непрозорі ланцюги постачання деревини, невідповідність звітності реальному стану справ та потенційне використання своїх людей у лісогосподарських структурах можуть послабити суспільний контроль над природними ресурсами. У ситуації, коли громадськість і правоохоронні органи намагаються розірвати старі схеми, такі виклики перетворюються на питання не лише економіки, а й довіри до реформ у лісовій галузі України.
«МІЛЬЯРД ДЕРЕВ» – МІЛЬЯРД ПИТАНЬ або ШИРМА ЕФЕКТИВНОСТІ
Теза про «1 мільярд висаджених дерев», яку команда Юрія Болоховця зробила центральним доказом ефективності лісової реформи і особисто президентської програми «Зелена країна», насправді є найслабшою і водночас найбільш маніпулятивною в усій цій історії «успіху». Вона гарно виглядає у заголовках і пресрелізах, але практично не витримує професійної перевірки. Насамперед тому, що держава так і не запропонувала жодного механізму незалежної верифікації цієї цифри. Суспільству пропонують повірити «на слово» Болоховцю, який сам і рапортує про власні успіхи.
Ключова маніпуляція закладена вже у самому формулюванні. Під «деревом» у звітах ДП «Ліси України» мається на увазі не вирощене й приживлене дерево, а саджанець, висаджений у ґрунт. При цьому не оприлюднюється відсоток приживлюваності, не розкривається породний склад насаджень, не пояснюється, чи відповідають ці посадки реальному лісовідновленню, чи йдеться про формальне «закриття плану». У європейській лісівничій практиці такі показники взагалі не рахують у «саджанцях». Там оперують гектарами відновлених лісових насаджень, станом екосистем і динамікою лісового покриву. А український «мільярд дерев» є радше маркетинговою цифрою, аніж професійним лісівничим показником.
Давайте ввімкнемо критичне мислення і переглянемо уривок ролику від ДП «Ліси України». Отже, якщо вірити цьому відеозвіту, 1 мільярд дерев висаджено на площі 170 тис. га. Також зазначається, що на кожному гектарі «прописалися» 6 тис. нових дерев. Ділимо 1 мільярд на 6000 і отримуємо 167 тис. га. Поки все співпадає із заявами ДП ЛУ.
Але далі ми дозволимо собі перейти на офіційний сайт програми «Зелена країна», який є програмним продуктом ДП «ЛІАЦ» і побачимо, що на момент зйомки загалом було висаджено 1 036 706 381 дерев. Але вже на площі 96 тис. га. Що це означає? Лише те, що два державних підприємства з однією родословною і з керівниками-друзяками – Болоховцем та Смалем – суперечать одне одному і пропонують українському суспільству кардинально різні дані. Якщо казати без викрутасів, брешуть громадянам і роблять це якось не дуже професійно. Або дуже непрофесійно.
Але все насправді ще гірше. Ми поспілкувалися з фахівцями, ознайомилися з офіційними документами і виявили наступне. В президентському Указі про збереження та відтворення лісів, яким, до речі, і прикривають недолугу ліквідацію лісгоспів та кволу реформу, ні слова про «мільярд дерев» і «мільйон гектарів лісу». Ці цифри, як виявилося, запропонувало власне Державне агентство лісових ресурсів України. У розпорядженні нашої редакції є офіційна відповідь з цього приводу Віктора Смаля, на той момент ще заступника Юрія Болоховця.
Якщо відійти від емоцій і подивитися на суху арифметику, картина стає ще менш переконливою. Програма «Зелена країна», за офіційною інформацією, стартувала у червні 2021 року, і саме з цього часу ведеться відлік до «мільярдного дерева», яким, за словами гендиректора ДП «Ліси України» Юрія Болоховця, символічно став дуб – «символ стійкості та незламності українського народу». Від 1 червня 2021 року до моменту оголошення про закінчення реалізації проєкту минуло 1630 днів. Щоб за цей період справді висадити один мільярд дерев, потрібно було щодня садити в середньому близько 610 тисяч саджанців. І це без перерв, вихідних і святкових днів.
Навіть якщо взяти офіційні дані про структуру ДП «Ліси України» і припустити, що у системі працює близько 1343 лісництв, простий розрахунок дає ще більш показову цифру. Кожне лісництво мало б щодня висаджувати приблизно 456 дерев, або близько 57 дерев на годину. І так щодня, включно з зимовими періодами, коли посадки фізично неможливі, та паралельно з усіма іншими обов’язками: охороною лісу, рубками догляду, пожежною безпекою, відведенням лісосік і паперовою звітністю. Така інтенсивність більше нагадує красиву презентацію, ніж реальний виробничий процес.
Наші джерела в галузі та результати попередніх журналістських розслідувань вказують на значно прозаїчніше пояснення. Те, що сьогодні подається як «президентська програма», по суті є звичайними плановими лісовідновлювальними роботами, які десятиліттями виконувалися лісгоспами щороку. Посадки, що завжди були частиною рутинної роботи лісівників, Юрій Болоховець просто перетворив на інструмент популізму. Стару норму подали як нову реформу з гучною назвою, красивою цифрою і можливістю відзвітувати про «історичний результат», отримати додаткове фінансування і політичні бонуси.
Ми звернулися до представників наукової спільноти стосовно цього проєкту і отримали таку відповідь.
«Перша ціль, а саме висадка 1 млрд дерев, вважається досягнутою. Проте є вагомі підстави припускати, що «президентський мільярд» отримано, не виходячи з кабінетів, – ділиться своєю думкою науковець, голова Громадської організації «Відкритий ліс» та ветеран лісового господарства Михайло Попков. – На основі підсумкових даних про площі лісів, створених згідно з чинним законодавством та планами, а також припущення про середню кількість дерев на умовному гектарі було розраховано віртуальну кількість дерев, нібито створених додатково до традиційних робіт. Результат у гектарах наведено у звітах Держлісагентства, а в розрахункових тисячах штук – на сайті програми «Зелена країна». У сухому залишку маємо лише рекордну участь громадськості в акціях та надзвичайно широке висвітлення робіт у ЗМІ. Ця версія потребує додаткової перевірки, яку ми проведемо за першої ж нагоди».
Не зрозуміли? Не смішно? Якщо перекласти з мови вчених, то програма «Мільярд дерев», яку так успішно роками ґвалтував Болоховець, є нічим іншим як грандіозною аферо, яка вже вийшла на міжнародний рівень.
І ще один невеличкий екскурс у просту арифметику. Лише у 2024 році на Закарпатті вирубали близько 700 тисяч кубів лісу. Це приблизно 400 тисяч дерев на рік. Для того щоб смерека досягла висоти 35 метрів, потрібно близько 100 років. З огляду на це поновити фонд наших пралісів вдасться приблизно… ніколи.
«Щодо створення до 2030 року одного мільйону гектарів нових лісів, то ця ціль мала досягатися шляхом створення нових насаджень, – резюмує Михайло Попков. – Значущого збільшення результатів цієї роботи, порівняно з попередніми періодами, не відбулося. Навіть якщо до звітного 2030 року обсяги створення нових лісів подвоїлися б, і всі саджанці прижилися, виконання завдання зрушилося би незначно – план було б виконано на 1-2%. Оцінюючи перспективи, слід усвідомлювати, що належний моніторинг робіт із лісорозведення не проводиться. Ми маємо підстави вважати, що значна частина цих робіт має низьку ефективність або взагалі була фіктивною».
У цьому сенсі «мільярд дерев» – не доказ змін, а зручна ширма. Вона дозволяє не говорити про реальний стан лісів, про незаконні рубки, про відсутність аудиту галузі та про те, що саме і з якою якістю було відновлено. Це не реформа і не прорив. Це звичайна річна програма лісового відтворення, яка існувала задовго до гучних пресконференцій, але тепер подається як особисте досягнення нової управлінської вертикалі у лісовій галузі.
ВИСНОВКИ: СИСТЕМА «ЗОЛОТОГО ТЕЛЯТИ» ТА МІЖНАРОДНИЙ ВИМІР
Створена Юрієм Болоховцем модель управління лісовою галуззю, яку офіційно охрестили «реформою», насправді перетворилася на класичну феодальну вертикаль, де державний ресурс став інструментом збагачення обмеженого кола осіб. Централізація лісгоспів у єдине ДП «Ліси України» дозволила замкнути на Києві всі фінансові потоки, кадрові призначення та механізми контролю. Це призвело до знищення фінансової самостійності регіонів та громад, які втратили значну частину податкових надходжень, натомість отримавши «вертикаль страху». У цій системі посади отримують не за професійні якості, а в обмін на лояльність та готовність працювати в межах тіньових квот. Саме ця модель дозволяє Болоховцю і його оточенню трансформувати державний ресурс у систему привілеїв і прив’язок, де лояльність обмінюється на посади, а «ефективність» – на внутрішній політичний капітал та контроль над бюджетними потоками.
Наслідки цієї моделі яскраво проявилися в кримінальних провадженнях і розслідуваннях, що пов’язані з масштабними незаконними вирубками в різних регіонах. І хоча Болоховець публічно звітував про боротьбу з незаконними порубками (зокрема про відновлення «Селянського лісу» на Рівненщині), де майже 500 000 пнів свідчили про катастрофічну рубку лісових масивів, це більше схоже на намагання приховати масштаби проблеми, ніж на реальну реставрацію.
Критики реформи, які спостерігають за процесом не один рік, вказують, що під виглядом модернізації та повернення галузі «із тіні» насправді формується вертикаль, де розподіл контрактів, дозволів та контролю здійснюється через вузьке коло осіб із тісними зв’язками між собою та сумнівними приватними структурами; де «рулить схематоз» у сфері поставок деревини для оборонних укріплень; дже кадрові чистки дозволяють залишати на місцях «правильних» людей; де тіньові гравці роблять усе задля скасування оцінки впливу на довкілля для суцільних рубок, де керівництво цієї ненажерливої монополії плювати хотіло на підозри у незаконному збагаченні тощо. У такому контексті Болоховець постає не просто як бюрократ чи управлінець, а як керівник моделі, яка систематично концентрує владу над ресурсом, зменшує зовнішні запобіжники та перетворює структуру управління лісовим господарством на ієрархічну мережу взаємних зобов’язань і залежностей.
На міжнародній арені ситуація навколо ДП «Ліси України» виглядає як небезпечна гра в імітацію реформ. З одного боку, Україна отримала від Європейської Комісії статус країни з «низьким ризиком» за Регламентом EUDR, що відкриває двері для експорту деревини. З іншого боку, системна корупція, яку фіксують міжнародні партнери та посли G7, створює колосальні репутаційні ризики для всієї держави. Посли країн «Великої сімки» неодноразово наголошували на важливості антикорупційних заходів у державних підприємствах як ключовій умові для подальшої підтримки. Будь-який гучний скандал із розкраданням коштів у стратегічній галузі під час війни може стати приводом для скорочення макрофінансової допомоги.
ЩО РОБИТИ?
Подальше ігнорування системних проблем у лісовій галузі означає мовчазну згоду з їхнім існуванням. Тому єдиним раціональним і відповідальним кроком сьогодні є повний перегляд реформи, її реальних наслідків і управлінських рішень, ухвалених у межах діяльності ДП «Ліси України». Йдеться не про косметичні зміни, а про глибоке перезавантаження: незалежний аудит усієї галузі, тимчасове відсторонення осіб, які фігурують у публічних і правоохоронних розслідуваннях, перезапуск Наглядової ради у легітимному складі, ретельну перевірку кадрових рішень та повернення реального контролю професійній спільноті і громадам.
Окреме й особливе занепокоєння викликає діяльність генерального директора ДП «Ліси України» Юрія Болоховця. У публічному просторі та серед фахівців галузі роками озвучуються серйозні звинувачення щодо можливої причетності керівництва підприємства до організації тіньових схем експорту деревини, формування закритої корупційної вертикалі та практик ручного управління фінансовими потоками. Також неодноразово йшлося про тиск на керівників, які відмовлялися працювати за неформальними правилами. Попри масштабність цих сигналів, Юрій Болоховець продовжує обіймати посаду, а система, що викликає обґрунтовані підозри, не лише не демонтована, а й відтворюється.
Наступним етапом має стати тотальна ревізія тендерної політики за період 2023-2026 рр. Кожен контракт, кожен підрядник та кожна закупівля мають бути перевірені на предмет афілійованості з посадовими особами ДП «Ліси України». Необхідно дослідити не лише рух коштів, а й політичні канали «прикриття», які дозволяли системі роками ігнорувати сигнали про зловживання. Вся інформація про зв’язки підрядників із керівництвом галузі повинна бути оприлюднена для суспільства, а матеріали – передані до НАБУ, ДБР та Офісу Генерального прокурора для надання правової оцінки кожному епізоду розкрадань.
Окремої уваги потребує перезапуск Наглядової ради, яка сьогодні виглядає радше декоративним органом, ніж інструментом реального контролю. Вона має стати по-справжньому незалежною, з розширеними повноваженнями щодо блокування сумнівних кадрових рішень та фінансових планів. Паралельно з цим необхідно запровадити механізми реального публічного та громадського контролю. Громади, які були позбавлені права голосу та фінансового ресурсу внаслідок «реформи», мають отримати інструменти впливу на господарську діяльність у лісах, що розташовані на їхніх територіях. Повернення контролю фахівцям та місцевим громадам є єдиним способом відновити баланс між економічною доцільністю та збереженням природи.
Звільнення та покарання згідно чинного законодавства таких, як Юрій Болоховець, є важливою умовою порятунку стратегічної галузі. Важливою, але не ключовою. Для демонтажу системи «золотого теляти» недостатньо простої ротації кадрів або чергового ребрендингу вивісок. Необхідна повна деконструкція нинішньої моделі, яка перетворила державне надбання на приватну кормушку. Якщо сьогодні не зупинити «систему Болоховця», завтра Україна може залишитися не лише без лісів, а й без довіри цивілізованого світу, яка є життєво необхідною для нашої виживання як держави. Але поки ми всі сидимо на гілці, яку рубають болоховці і йому подібні. Ту саму гілку, яка вже не задовольняє апетитів лісових мародерів.
