Примітка: блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться. Редація не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за написання блогерів.
Кажуть, (насправді, ніхто так не каже) що нація пізнається у ставленні до черги. Ми ж сьогодні, у черзі за кавою. Бо тут, у кав’ярнях та баркасах вирішується не лише питання, хто останній, а й хто ми є насправді.
О восьмій ранку біля кав’ярні черга. Хтось у діловому костюмі, хтось у спортивках, хтось, у стані після філософської ночі. Здавалось би, просто люди, які хочуть кави. Але ні – це зріз суспільства.
От стоїть перший, такий собі реформатор. Він бере лате з соєвим молоком і гнівно обурюється, що нічого не змінюється. Хоч сам замовляє те саме щоранку п’ятий рік поспіль. Наступний у черзі – популіст. Він голосно заявляє, що кава – це розкіш, а простим людям вистачить і маккави чи галки. Але бере подвійну порцію з карамельним сиропом і мигдальним молоком. Бо це ж для натхнення, я ж працюю для людей. Третій у черзі – опозиція. Стоїть із суворим обличчям, каже, що все неправильно: і кава холодна, і бариста не так дивиться, і ціна не та. Але приходить сюди щоранку. Бо все треба контролювати. Є тут також і громадськість. Вона не в черзі, вона збоку. Фіксує все на камеру: хто кого пропустив, хто запізнився, і чи чесно відміряли стакан кави. Потім викладе сторіз із хештегом #кава_без_корупції. Але частіше за все у громадськості виходять сторіз наступного характеру: Сьогодні в черзі підозріло пропустили чоловіка поза чергою! Куди дивиться бариста? А десь збоку — військовий у формі. Мовчки бере американо і відходить. Без черги. Бо всі самі поступаються. І в цей момент у черзі стає тихіше. Бо тут усі розуміють, хто справді заслуговує на “першу каву”. (принаймні, так має бути в ідеальному світі). Десь позаду стоїть тихий українець. Той, хто мовчки чекає, платить і забуває подякувати. Бо вже запізнюється. Його кава найгіркіша, не від обсмаження, а від звички мовчати.
У черзі до кав’ярні кожен вважає себе трошки головним. Бариста – це президент, міністр фінансів і психолог одночасно. Від них залежить стабільність у черзі та рівень довіри до системи.
У цій черзі є все: економіка, культура, політика, і навіть релігія, бо віра в те, що сьогодні кава врятує, щира, як молитва. Коли на когось пролили каву – це вже дипломатичний скандал. Коли хтось заплатив наперед за каву незнайомцю – гуманітарна допомога. А коли бариста випадково переплутав замовлення – це нова кавова криза.
Ми сваримось, жартуємо, філософствуємо, а потім всі виходимо на вулицю з тими самими стаканчиками. На них різні написи, але всередині однаковий напій. І, може, саме тому ми ще тримаємось, бо в кожному ковтку кави є відчуття, що поки ми стоїмо в черзі, ми ще не втратили смак життя.
Ми сваримось, жартуємо, філософствуємо, а потім всі виходимо на вулицю з тими самими стаканчиками. На них різні написи, але всередині однаковий напій. І, може, саме тому ми ще тримаємось, бо в кожному ковтку кави є відчуття, що поки ми стоїмо в черзі, ми ще не втратили смак життя.
Фото ілюстративне
Павло Невесенко
