Близько 5 років свого життя ми віддаємо соц.мережам, тому часом вибір інфлюенсерів молоддю дивує. Я проаналізувала сторінки “топових” українських блогерів, а також подивилася найпопулярніші розважальні, історичні й культурні шоу країни.
Ділюся власними спостереженнями…
“Леви на джипі”. 1 млн підписників, 58 місце в рейтингу найпопулярніших ютуб-каналів, 5 років діяльности й 8 проєктів.
“Незалежний гумористичний контент” — так говорять про шоу засновники. Пам’ятаю, ввімкнула вперше… й через 5 хвилин вимкнула. Не всім заходять жарти про статеві органи, сексизм, дискримінація, образи й приниження учасниками одне одного.
Проте є кілька нюансів, які не дозволять мені назвати “Левів” дном:
1. Акторство. Ведучі лише актори, що вдало грають роль тих, хто не боїться жартувати “по-чорному”, кому начхати на норми й етику, хто без комплексів і сміється сам із себе. Іноді жарти прописані сценарієм і не відображають справжніх думок ведучих.
2. Допомога ЗСУ. На цьому специфічному гуморі в “Левів” мільйон підписників, із допомогою яких вони дуууже швидко закривають збори на потреби армії. Засновники шоу навіть відкрили власний Благодійний фонд LNJ. Це мегасвідомий підхід до власного продукту, і це не може не викликати повагу.
3. Відпочинок. Контент суто розважальний й учасники шоу про це говорять на початку й наприкінці кожного епізоду. “Шановні глядачі, просимо вас не ображатись на ті жарти, які ви сьогодні почули, тому що наші ведучі не завжди дотримуються тих думок, які висловлюють у випуску”.
“Леви на джипі” це контент, до якого треба звикнути. Він ні хороший, ні поганий — специфічний. Ти або вимкнеш його на перших 5 хвилинах, або додивишся до кінця.
Але є в “Левах” і приємне: україномовність, громадянська позиція й те, що “затягує”. Це шоу містить унікальні формати, типу програм “Відшиви” і “Підкати”, яких в українському медіапросторі взагалі немає.
️“Зе Інтерв’юер”. Раніше концепція каналу відповідала його назві: це були інтерв’ю із відомими особистостями українського й російського шоубізів. Окрім цього автор розбирав новини зіркової сфери.
Після повномасштабного вторгнення ми дізналися, що Анатолій уміє розмовляти українською, бо тепер епізоди виходять лише цією мовою. Але, на жаль, окрім зміни мови каналу, ніяких инших позитивних зрушень у ньому не відбулося…
Сьогодні на “Зе Інтерв’юєрі” рідше знайдеш інтерв’ю, тому що його автор Анатолій Анатоліч здебільшого коментує новини і проводить розбори (наприклад, про ведучих Орла і Решки).
Мінуси “Зе Інтерв’юер”:
1. В більшости відео Анатоліч покликається лише на новини 1+1.
2. Кричущі заголовки. “Іриною Фаріон ЛЯКАЛИ людей на СХОДІ та в КРИМУ! Десять ФАКТІВ про скандалістку №1” або “Зрадниця ПОВАЛІЙ вдарилася в МАРАЗМ! Відверте підігравання ПРОПАГАНДІ РФ!”
3. “Навіщо поливати брудом своїх, якщо можна чужих?” Розбирає, що не так із жанною бадоєвою й настею івлєєвою, але замовчує про “грішки” Олі Полякової, Єфросініної чи своєї куми, лободи.
4. Реклама гемблінгу. Анатолій Анатоліч продає своїй авдиторії послуги Космолота під гаслом “Допомога ЗСУ”.
“Geek Journal” — це канал із оглядами українських та світових фільмів і розбором актуальних новин зі всього світу в жартівливому форматі.
Чому варто стати частиною спільноти ґік?
1. Милозвучна українська. Чудові звертання до авдиторії (людини!) і художня, але не пафосна мова. Тайлер і Юліана ніколи не лінуються органічно поєднати в тексті повсякденну говірку з книжними й часом забутими словами.
2. Жарти. Це не той гумор, від якого хочеться одразу забути картинку, що виникла в голові. Це і робота із закадром (та ж Юліана), і підсміювання над собою (не плутайте з приниженням), і вдалі шпильки про актуальне.
3. Нативна реклама — це витвір мистецтва. От наче є в тебе той ноутбук, і наче не треба тобі новий, але після цієї реклами так і хочеться скупитися в найближчому магазині техніки. Круто, що це дуже вдало поєднується з основним контентом і “підковане” під той формат.
4. Стиль. У каналу є межі, яких автори ніколи не порушують, чіткі правила й стандарти. Коли слухаєш випуски з Тайлером, то розумієш, що ніхто инший так би не сказав: це справді його думка, його власний стиль, ніхто не писав йому “правильний” текст заздалегідь.
5. Унікальність. Команда “Geek Journal” розбирає новини, фільми, людей із власної ретроспективи. Вони не говорять те, про що й так усі знають, вони пояснюють власне ставлення до тих чи инших подій й аргументують, чому їм щось зайшло, а щось ні. На каналі працюють не над кількістю відео, а над їх якістю, не над заголовками, що привертають увагу, а над пізнавальними й не “жовтушними” матеріалами. Люди проводять цілі дослідження й пророблюють колосальну роботу, щоб ми могли подивитися “Історія каналу СТБ/Нового/1+1”, “Легендарні українські шоу”, “Огляд на минулий рік” тощо.
“Was”. Це приклад хорошої історичної програми. Канал доволі типовий, більшість проєктів про історію несуть схожі сенси, вони схожі за змістом і наративами, тому я покажу на прикладі цього медіа, що таке історичний контент в Україні.
Як “Локальна історія” чи “Фарід говорить”, “Was” розказує ту історію, яка в школі, на жаль, не завжди була зрозумілою. Тут і про перекручені традиції, і про те, як в срср жилося насправді, і про те, що робили тодішні можновладці, щоб Україна втратила власну ідентичність.
Ці історичні канали пояснюють, чому українська культура далека від російської, кхм, культури (якщо їхнє снохачєство можна назвати культурним внеском в розвиток країни…), намагаються показати циклічність історії, пояснити, чому в певний період часу люди робили саме такі дії, чому все розвивається так, як розвивається тощо.
Кожен знайде на цих платформах щось собі до смаку. Такі програми дуже цінні, тому що нагадують про минувшину й допомагають її осягнути в свідомому віці (погодьтеся, в 15 років не всі речі можна зрозуміти).
У всіх попередніх каналів є одна спільна риса: вони просувають українське, показують, наскільки ми різні з росіянами, чому ми далеко не брати, й допомагають через свої продукти армії України. Всі вони вигадують цікаві формати подачі інформації про збори, проводять розіграші й дарують приємні речі лише для того, аби люди донатили.
Це може “вбивати” охоплення каналів, проте їх автори продовжують нагадувати, чому сьогодні вони творять україномовний контент.
Автор: Ольга Мельничук
