Нещодавно видання The Washington Post опублікувало матеріал, в якому експерти намагаються з’ясувати, навіщо влада рф намагається вбити у голови і так зомбованих росіян той факт, що генсек федерації буде правити вічно. Не чому, а саме для чого путін виграв вибори, і якою фігурою на його шахівниці можна вважати Україну? Давайте з’ясуємо разом.
Після свого чергового так званого «переобрання» володимир путін влаштував нічну пресконференцію, на якій він зробив заяву про свій п’ятий термін. Він був окрилений своїм успіхом – завчасно спланованим і втіленим у життя завдяки масовим фальсифікаціям та «вкидам», котрі російська влада вже навіть не намагається приховувати. Начебто, результат у понад 87% голосів виборців свідчить про тріумф, народну любов та віру у великого кормчого знедоленої ним же країни. Але що насправді означають такі цифри?
Демократія у межах 50-ти відсотків
Вибори є центральним інститутом демократичних представницьких урядів. В демократії влада отримує свої повноваження виключно за згоди народу. А основним механізмом перетворення цієї згоди на державну владу є проведення вільних і чесних виборів. Але не всі вибори є демократичними. Праві диктатури, марксистські режими та однопартійні уряди також влаштовують вибори, щоб надати своєму правлінню ауру легітимності. На таких виборах може бути лише один кандидат або список кандидатів без альтернативи.
Джин Кіркпатрік, науковиця і колишня посолка США в Організації Об’єднаних Націй, запропонувала таке визначення: «Демократичні вибори не є просто символічними… Це змагальні, періодичні, інклюзивні та остаточні вибори, під час яких головними особами, які приймають рішення в уряді, є обрані громадянами, які користуються широкою свободою критикувати уряд, публікувати свою критику та представляти альтернативи».
Що означають критерії пані Кіркпатрік?
Демократичні вибори є КОНКУРЕНТНИМИ. Опозиційні партії та кандидати повинні користуватися свободою слова, зібрань і пересування, необхідною для того, щоб відкрито висловлювати свою критику уряду та доносити до виборців альтернативну політику та кандидатів. Просто дозволити опозиції доступ до голосування недостатньо.
Вибори є ПЕРІОДИЧНИМИ. Демократичні країни не обирають диктаторів чи довічних президентів. Обрані посадові особи підзвітні народу, і вони повинні повертатися до виборців через встановлені проміжки часу, аби продовжити чи здати свій мандат.
Демократичні вибори є ІНКЛЮЗИВНИМИ. Уряд чи президент, обраний невеликою ексклюзивною групою, не є демократією. Наприклад, у Сполучених Штатах тільки білі чоловіки, у котрих була власність, мали право обирати та бути обраними на момент підписання Конституції у 1787 році. Чи можна було такі вибори вважати демократичними? Вочевидь, ні.
І, нарешті, демократичні вибори є ОСТАТОЧНИМИ. Відповідно до законів і конституції країни кермо влади тримають всенародно обрані представники.
Якщо проаналізувати все вищенаведене, то можна сміливо стверджувати, що виборчий процес на росії давно не був демократичним. Цей висновок аксіоматичний – він є правильним без доведення. Але це важливо зафіксувати, перш ніж перейти до цифр.
За основу нашого дослідження ми взяли Індекс демократії від авторитетного видання Economist Intelligence Unit. Одразу відкинули монархії через певну специфічність і сфокусувалися на країнах, де регулярно відбуваються президентські вибори. Нагадуємо, що усі ці країни є повноцінними демократіями з високими показниками виборчого процесу, плюралізму, політичної культури та цивільного права.
Отже, розподіл голосів на президентських виборах у Франції в квітні 2022-го склав 58,55% у Емманюеля Макрона проти 41,45% Марін Ле Пен.
В квітні 2022 року протистояння двох кандидатів на посаду президента Південної Кореї закінчилося з результатом 48,56% проти 47,83%.
У Австрії у жовтні 2022 року на президентських виборах чинний президент отримав 56,69% підтримки.
А у Фінляндії на початку 2024 року голоси між двома кандидатами розділилися таким чином – 51,62% і 48,38%.
Подібна картина була в Коста-Ріці, Уругваї, на Маврикії та інших країнах повноцінної демократії.
Так, бувають винятки з правил, але вони лише підтверджують ці правила. Тобто ми бачимо, що на демократичних виборах кандидат перемагає з середнім показником 55%. Приблизно таку ж картину ми спостерігали і на президентських перегонах у США в 2020 році, коли чинний президент Джозеф Байден переміг Дональда Трампа з відривом у 4,5% (51,3% проти 46,8%).
Вибори, які відбуваються в авторитарному контексті, характеризуються зовсім іншими показниками. Наприклад, у 2017 році у Туркменістані Гурбангули Бердимухамедов набрав понад 97%. В Руанді у 2017 році цей показник сягнув 98,8%. У Казахстані Токаєв переміг з понад 81% електоральної підтримки. В Азербайджані президентські перегони 2024-го закінчилися з показником понад 92%. Та сама історія в Таджикистані на виборах 2020-го.
Що важливо, усі країни, зазначені у абзаці вище, є авторитарними. До речі, рейтинг румунського диктатора Чаушеску за кілька днів до його страти становив понад 90%. А Саддам Хусейн малював собі майже сто відсотків. Яка доля спіткала цих громадян, ми з вами прекрасно знаємо.
ДемокRUтія по-російськи
росія у «Індексі демократії» перебуває на 144 місці. Між такими ж авторитарними Гвінеєю та Нікарагуа. Але кремлівських бонз не хвилює навіть видимість легітимних виборів. Вони зосереджені на іншому – створенні культу особи навколо путіна як беззаперечного національного патріарха Росії і довічного лідера. І експерти, зокрема британський політолог Марк Галеотті, який є автором праць на теми міжнародної злочинності та російських безпекових питань і одним із провідних експертів по росії, говорять, що путінський режим відійшов від попередньої моделі «керованої демократії» і тепер прямує до стадії «бананової республіки».
Новітній культ особистості по-російські використовує механізм виборів для народного підпорядкування. Тобто народ цієї країни повинен визнати свого президента царем. Путін не просто не соромиться фальсифікувати вибори. Він ніби кидає виклик громадянському суспільству і запитує у росіян «Ну, і що ви можете з цим зробити? Що ви взагалі здатні змінити у цій ситуації?». Російська влада бреше, а російське суспільство ковтає цю брехню і все глибше занурюється у відсутність вибору, безальтернативність.
Подивіться виступ путіна після його обрання. Ви навряд помітите якісь зміни, чи щось особливе. Але тоді трапилося те, чого не було раніше. Він вголос промовив прізвище свого головного суперника – Олексія Навального, якого вбили який помер у в’язниці минулого місяця. Пам’ятаєте, як у книгах про Гаррі Поттера? Той, хто вимовить ім’я темного чарівника Волдеморта, втратить усі свої захисні й маскувальні закляття, а його місце розташування миттєво стане відомим Пожирачам смерті.
Медіапсихологи кажуть, що цей прийом використовують усі ті, хто не хоче всерйоз сприймати свого супротивника, або не хоче давати йому шанс. путін просто ігнорував опозиціонера і довів цей прийом до досконалості. Він ніби подавав сигнал, що ця людина занадто незначна, щоб навіть вимовляти його ім’я. Найімовірніше, путін просто боявся Навального. І коли «загроза минула», він дозволив собі промовити прізвище опонента вголос.
Борис Бондарєв, колишній російський дипломат, який працював у місії ООН в Женеві і подав у відставку через вторгнення росії в Україну, сказав, що нікого серед російської еліти не переконали цифри після виборів. Просто вони усі знають, що путіну досі вдається перегравати будь-кого, залишаючи все під своїм контролем. А єдиним, хто повірив у театр кабукі російських виборів, залишається сам путін.
Офіційні підрахунки голосів за межами росії, підкреслили, до якої міри російська опозиція була змушена опинитися у вигнанні. Вони відірвані від своєї батьківщини. Вони втрачають своє коріння. І колись обов’язково остаточно його втратять.
Вибори путіна Захід не визнав лише на тимчасово окупованих українських територіях. Наші партнери проковтнули ці псевдоперегони, і сьогодні вже ніхто не ставить під сумнів легітимність президента росії. Хіба що лідери прибалтійських країн. З перемогою путіна привітали лідери Білорусі, Індії, КНДР, Узбекистану, Таджикистану, ОАЕ, Нікарагуа та Венесуели. І оскаженілому тирану, диктатору і кату цього більш ніж достатньо. Адже він живе у тому світі, картину якого малює його запалена свідомість. Він вводить росію в новий, більш жорстокий цикл репресій та ізоляції. І для виживання йому потрібен відгук мілітаристської та націоналістичної меншості. Це нічого не змінює для України, адже відсутність вибору на росії унеможливлює альтернативний історичний розвиток. Тому боротьба продовжується. З кріпосними, які на кожних виборах підкоряються своєму господареві.
