“Депутати легалізували марихуану, канабіс та анашу: активно проти виступала лише Тимошенко”. Такий заголовок мала стаття про легалізацію українським Парламентом медичного канабісу, опублікована у рівненському виданні, яке любить набирати перегляди за рахунок публікацій на контраверсійну тему.
У кінці статті автор, намагаючись вдати неупередженого, підсумовує, що легалізація канабісу з одного боку є даниною українським традиціям, бо, вочевидь, саме ним набивали люльки українські козаки поки у Європу не завезли тютюн. З іншого ж боку — цитую – “надмірне споживання марихуани робить багатьох людей «притрушеними» та не зовсім дієздатними”…
Не вдаючись у глибину такої аналітики, зверну увагу на інше: стаття про марихуану цього разу викликала порівняно невеликий ажіотаж. Коментарів на кшталт “То може б відразу відмінили і заборону на вирощування медичного опіуму і медичного кокаїну” виявилося набагато менше, ніж це було під публікаціями на вказану тему іще якийсь рік тому.
Натомість значно більше лайків і поширень починають збирати думки лікарів і хворих, які мають практику лікування з допомогою рослини, яку легалізував український парламент.
Про те, що канабіс — це ЛІКИ, які дають ефект у боротьбі з онкологіями та полегшують ПТСР у військових. Що канабіс, який вирощують, аби отримати ейфорію відрізняється від медичного складом своєї активної речовини, а отже по суті це два різних сорти рослин.
Що у Європі олію на основі медичного канабісу продають, окрім аптек, ще й у супермаркетах, а в інструкціх щодо її застосування наявні покази навіть для новонароджених та вагітних. Натомість в Україні дозволений для використання в медичних цілях, наприклад, той же морфін, який набагато більш токсичний і сильнодіючий, ніж канабіс.
Що, зрештою, фактично всі знеболюючі препарати є певною мірою наркотичними і, звісно ж, деякі люди ними зловживають і зловживатимуть. Хтось точно виписуватиме липові рецепти на канабіс і продаватиме його з-під поли… З цим точно треба буде боротися. Але цей факт зовсім не означає, що людям не треба давати змогу отримувати ліки, які їм потрібні. А надто в умовах воєнного часу, коли таких людей ставатиме усе більше.
Звісно ж, усе вищеперелічене звучить і близько не настільки захоплююче, як історії головної парламентської опонентки легалізації медичного канабісу про те, що вже завтра українська земля буде поділена між іноземними наркоплантаторами…
Не може не тішити, що подібний політичний дискурс стає чим далі, все менш затребуваний. Це вселяє певну надію. І от зараз я говорю зовсім не про канабіс…
