Рівність жінок та чоловіків – одне із фундаментальних прав кожного громадянина та важлива цінність для будь-якої демократичної країни. Це невід’ємна частина суспільної моралі, особливо в часи активних децентралізаційних та євроінтеграційних процесів. Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад (далі – Хартія) допомагає руйнувати соціальні концепти, які і викликають соціальну, політичну, економічну і культурну нерівність. Українські міста з прогресивною владою вже давно приєдналися до Хартії. Рівне теж ледь не стало підписантом – у 2021 році міська рада підтримали приєднання Рівного до вищезазначеного правового акту. Але завадила чи то війна, чи то позиція окремих посадовців, котрі отримали кредит довіри від містян, який не спромоглися виправдати. Давайте розбиратися разом.
ЩО ДЕКРАРУЄ ХАРТІЯ
У 2004 році Європейська Комісія підтримала амбіційний проєкт, ініційований Радою європейських муніципалітетів та регіонів (CEMR) – створення концепції віртуального міста, де б гендерна рівність була б повністю реалізована та втілена. Це був практичний інструмент, який фахівці CEMR підготували, вивчивши досвід майже сотні європейських громад та міст в різних галузях. Коли програма «Місто рівності» вже була готова, експертна спільнота вирішила заохотити владу на місцях реалізувати цю ініціативу, взявши на себе певне політичне зобов’язання. Тоді і виникла ідея створити Європейську хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Цей документ закликав місцеві та регіональні органи самоврядування взяти на себе зобов’язання використовувати повноваження і партнерства для досягнення більшої рівності своїх громадян.
За цей час засади рівних можливостей, які зафіксовані у Хартії, визнали понад 1700 міст у 35 країнах. Підписуючи цей документ, громади визнають свою відданість ідеям рівності жінок і чоловіків, а органи місцевого самоврядування повинні не просто юридично визнати ці принципи, але й ефективно реалізовувати їх на території громади.
Хартія проголошує 6 основних принципів:
- Рівність жінок і чоловіків – це фундаментальне право.
- Для забезпечення рівності слід боротися проти різноманітних форм дискримінації.
- Збалансована участь жінок і чоловіків у прийнятті рішень є передумовою демократичного суспільства.
- Для досягнення рівності перш за все потрібно долати стереотипи та упередження.
- Важливість інтеграції гендерної перспективи до усіх видів діяльності місцевих органів самоврядування.
- Для сприяння досягненню рівності необхідне ретельне планування і належне фінансування.
Які ж насправді можливості надає громадам Хартія? Доволі вагомі, особливо якщо розглядати їх під кутом суперечок, які виникають щодо її підписання. Це і розвиток міської інфраструктури, яка стає більш дружньою до людей; і збільшення доходів домогосподарств через зростання зайнятості жінок; і збільшення представництва жінок у владі, а отже і зростання ефективності цих органів; і різке падіння рівня сімейного насилля; і поліпшення якості догляду за дітьми та ведення домашнього господарства.
Ознайомившись з текстом Хартії, ви не знайдете жодного аргументу проти підписання цього документа. Навіть у нашому традиційно патріархальному суспільстві норми, задекларовані у Хартії, виглядають тими, які не суперечать ані нашому способу мислення, ані нашій культурно-історичній спадщині, ані просто здоровому глузду. Але так думають далеко не всі.
СТАН СПРАВ З ХАРТІЄЮ В УКРАЇНІ
Мабуть, немає у світі такого куточка, де б не виникало проблеми нерівності можливостей жінок та чоловіків, різних соціальних груп. Україна у цьому сенсі теж не є винятком. Але наш незалежний флюгер вже давно вказує у бік країн з високим демократичним індексом і реальними спробами створити справедливе суспільство. Саме тому станом на серпень 2021 року більш ніж 80 органів місцевого самоврядування в Україні підписали Хартію.
Першою була Вінниця, де особам, які приймають рішення, вистачило політичної волі підписати цей важливий документ після майже дворічного лобіювання. Далі були Кропивницький, Житомир, Ірпінь, Ужгород, Харків, Одеса, Київ, Умань…
Хартію підтримала Асоціація міст України, яка ще у 2013 році схвалила Стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
То чому за всіх позитивних складових в нашій країні лише 5% громад є підписантами Хартії? Переважно причина криється у відсутності розуміння, що саме задекларовано у цьому правовому акті. Саме так вказано у Державній стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, яку Кабмін України затвердив своїм розпорядженням у серпні 2022 року. І Рівне – яскраве свідчення тому.
ДОСІ НЕРІВНЕ РІВНЕ
У грудні 2020 року Олена Хотенко подала рівненському міському голові Олександру Третяку депутатське звернення стосовно проєкту рішення Рівненської міської ради «Про приєднання до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад». Відсторонений нещодавно з посади міського голови Рівного пан Третяк, якого суд визнав винним у корупційному правопорушенні, у відповідь проінформував депутатку міськради, що у Рівному вже діє Міська програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків на 2017-2021 рр.
Хоча у вступі до Хартії чітко сказано, що «аби досягти рівності жінок та чоловіків, таке право має бути не тільки юридично визнаним, але й ефективно застосовуватися до всіх аспектів життя: політичного, економічного, соціального і культурного». Тобто недостатньо затвердити, підписати міську програму, попіаритися та пустити її самоплином. Необхідно активно займатися втіленням таких важливих ініціатив.
У червні 2020 року проєкт рішення про приєднання до Хартії не набрав достатньої кількості голосів депутатів Рівнеради. Міський голова голосував очікувано і став одним з двох депутатів, які виступили проти рішення не залишатися у середньовіччі.
Вересень 2021 року – депутатська група МФО «Рівні можливості» у Рівненській міській раді ініціює проведення конференції «РІВНІСТЬ У РІВНОМУ: PRO ET CONTRA», де обговорюються перспективи втілення положень Хартії та реалізація політики рівності на місцях. Після цього у листопаді цього ж року 29 депутатів міськради підтримали приєднання Рівного до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків. Тоді Олександр Третяк, який утримався від голосування, пішов проти течії – усі депутати від політичної сили «Євросолідарність» у повному складі віддали свої голоси «за». Лише один депутат від партії «За Майбутнє» голосував «проти», мотивуючи це тим, що Хартія начебто пропагує одностатеві шлюби і сексуальну нетрадиційність!
Вже у грудні 2021-го голова Міжцерковної ради Рівного, отець греко-католицького храму Євген Остапенко, звертається до депутатів Рівнеради з проханням скасувати рішення міськради щодо приєднання до Хартії. В якості аргументів – норми Хартії суперечать християнським традиціям та сімейним цінностям. Хоча насправді ніщо у тексті Хартії навіть не натякає на це та не суперечить християнській етиці: надання рівних прав для людей, незалежно від статі, відмова від шкідливих стереотипів, належне адміністрування, боротьба з дискримінацією та зневагою, протистояння сексуальним домаганням та сімейному насиллю, а також слідування концепції сталого розвитку.
У день голосування один з депутатів Рівнеради звернувся до своїх колег із закликом підтримати звернення священнослужителя і знову натякнув на нетрадиційну орієнтацію Хартії. Він запропонував оголосити недовіру голосуванню щодо приєднання до Хартії. Але юристи міськради повідомили про те, що рішення вже набрало законної сили. Однак на той час ще мер Рівного Олександр Третяк, який неодноразово ставав фігурантом сексистсько-расистських скандалів, залишає рішення Рівнеради без підпису.
Вже під час повномасштабної війни, у вересні 2022 року, Олена Хотенко пише на ім’я Олександра Третяка депутатське звернення, в якому вимагає підписати та подати в установленому порядку заяву про приєднання до Хартії відповідно до рішення Рівненської міської ради від 18 листопада 2021 року №1589. Після розгляду цього звернення міський голова Рівного вирішив, що за умов воєнного стану та врахуванням пріоритетності видатків «неможливо здійснити фінансування заходів з виконання Хартії». Тому заяву приєднання до неї буде подано після припинення або скасування воєнного стану.
І поки міський голова відмовляється підписувати проєкт, підтриманий міською радою, мотивуючи своє рішення відсутністю коштів і знаходячи водночас фінансування на укладання бруківки та реалізацію інших скандальних проєктів у місті, у Києві втілюють власний проєкт, розуміючи, що «місто виступає первинною ланкою для впровадження принципу рівності жінок і чоловіків», на Дніпропетровщині розвивають центри та соціальні служби протидії домашньому насильству, у Житомирі досліджують «гендерне обличчя міста», а на Кіровоградщині затверджують у новій редакції склад Координаційної ради з питань сім’ї і гендерної рівності, колишній голова Рівного стає на барикади і захищає місто від гендерно орієнтованого врядування. Мабуть, він не зовсім розуміє, що розробка місцевих програм із врахуванням потреб кожного і кожної робить будь-яку громаду не просто стабільнішою, а й позитивно впливає на економічну компоненту і підвищує добробут усіх мешканців.
Відсутність підпису під рішенням Рівнеради – це заперечення того, що рівність чоловіків і жінок передбачає волю вчиняти дії з ліквідації прямих і непрямих нерівностей та побудови політичного, правового й соціального середовища, що сприятиме активному розвитку егалітарної демократії. Це НЕзасудження розбіжності між визнанням права на рівність та його фактичним і ефективним здійсненням. Це спростування того факту, що для демократії надзвичайно важлива збалансована участь та представництво жінок і чоловіків у процесі прийняття рішень і на керівних посадах.
У публічному просторі побутує думка, що Олександр Третяк ніколи не був винен у «розпилах» бюджетних коштів, тому що усі рішення приймав увесь депутатський корпус Рівнеради. А міський голова просто був заручником обставин та політичних «увертюр». Але випадок з Хартією чітко демонструє, що у пана Третяка було вдосталь повноважень, щоб не ставити свій підпис під тими проєктами рішень, які він не хотів або не вважав доцільним підписувати.
Рівність жінок і чоловіків – це не статевий парадокс, а мистецтво гармонійного співіснування, де різноманітність формує витончене полотно нашого суспільства. От саме ця справедливість, яка стала архіважливою саме сьогодні, коли мільйони жінок та чоловіків опинилися у скрутних умовах, і є тією суспільною хоругвою, під яку доведеться стати після війни усьому українському народу. Ми наситили свої душі гідністю. Тепер на черзі рівність.
