Хто розпочав війну в Україні? Хто спровокував велику континентальну бійню у самісінькому центрі Європи? Так, росія. Але не тільки вона. Винні і ті, хто дозволив розпочати повномасштабну війну, маючи запобігати подібним конфліктам. З чим сьогодні асоціюються такі організації, як ООН, Червоний Хрест, ОБСЄ, МАГАТЕ тощо? З подвійними стандартами, виправданням злочинів та злочинців, перекладанням відповідальності за війни на жертв агресії… Архітектоніка світової безпеки не просто дала тріщину. Вона тріщить по всіх швах.
Головна міжурядова організація у світі, яка має слідкувати за миром, – Організація Об’єднаних Націй – сьогодні знаходиться в тому стані, коли її діяльність, ефективність, структура, основні цілі та навіть доцільність існування як такої викликає цілком обґрунтовану критику. Зокрема, коли ООН декларує серед власних цілей запобігання військовим конфліктам і гуманітарним лихам, продовольчу безпеку тощо, події 2022-23-го років в Україні показують, що організація часто не може ні запобігти, ні навіть впоратися з вирішенням проблем, викликаних війною.
Розв’язання повномасштабної та агресивної війни в Європі у XXI-му столітті за участі ядерних держав, мільйони біженців та переселених осіб, сотні тисяч загиблих – як цивільних, так і військових – це все здавалося немислимим з огляду на те, що пережила Європа і світ загалом упродовж попереднього століття. Світові війни, революції, локальні військові конфлікти, розділення та ліквідація держав мали залишитися в минулому. Основним гарантом миру, безпеки та сталого розвитку світу якраз і мала бути ООН, яка свого часу фактично стала наступницею неефективної Ліги Націй.
Вестфальський мир та Віденський конгрес – інфляція безпеки
Вестфальський мир було підписано у жовтні 1648 року – так закінчилася Тридцятилітня війна. Ця подія заклала основи сучасного світового порядку, поділивши світову спільноту на національні держави і дала початок принципам міжнародного права. То був епохальний договір, який фактично дав рівні права протестантам і домінуючим римо-католикам. Це була перша цеглина у фундаменті сучасної Європи, а поява такого поняття як Вестфальська система забезпечила кожній державі суверенітет на власній території. Тоді це назвали «вічним миром», і ця вічність змогла протриматися до Великої Французької революції 1789 року, коли знову полилися ріки крові, які продовжувала живити наполеонівська кампанія.
Менш ніж через два століття, у 1814 році, розпочався Віденський конгрес, який тривав майже рік. Саме тоді було створено новий європейський порядок. Заснований у Відні священний союз Великих держав протримався тридцять вісім років, який зруйнувала Кримська війна. Рівно через сто років після початку Віденського конгресу розпочалася Перша світова війна, другим актом якої стала Друга світова.
Далі були декларації «вічного миру» Паризької і Ялтинської конференцій. Те саме можна сказати і про Мінські домовленості, які після підписання були порушені вже за кілька годин. Щоразу на руїнах постають нові системи, які декларували обіцянки «ніколи знову». Та кожний раз члени безпекових організацій починали конфліктувати, акумулювати взаємні образи, створювати одні проблеми при вирішенні інших, намагаючись всидіти одночасно на декількох стільцях.
Минуло 200 років після Віденського конгресу, і росія дискредитувала систему міжнародної безпеки окупацією півострова Крим. Світовий порядок похитнувся настільки, що його головна вежа – безпека – навряд чи встоїть. На фоні бездіяльності міжнародних організацій, які сьогодні не виконують свій мандат в Україні, ми можемо спостерігати за феноменом, який фахівці називають «інфляцією безпеки». Тобто знецінення норм та правил гри, які мають гарантувати безпеку сторін. В таких умовах росія дозволяє собі порушувати будь-які правила та домовленості і диктувати свої умови навіть об’єктивно сильнішій стороні. І найголовніше – інфляція безпеки значно полегшує умови, коли росія може порушувати правила цієї гри.
Можна дуже обережно стверджувати, що війна в Україні – це змодельований конфлікт за продуманим сценарієм. А все тому, що сьогодні мова йде про те, хто буде господарем в однополярному глобалізованому світі. І головне, що потрібно пам’ятати у цій ситуації, – це те, що глобальні війни завжди розпочинаються з локальних конфліктів. І у цих суперечках кожна зі сторін – агресор, об’єкт агресії, посередник чи нейтрал – завжди лобіюють власні політичні інтереси.
Ліга націй – організація, яка мала б захистити людство від нової світової війни…
Це була чудова ідея президента США Вудро Вільсона щодо створення міжнародного майданчика для дипломатичного вирішення міждержавних суперечок та проблем – Ліги Націй. Організація мала покінчити з війнами в світі. Але вийшло навпаки: з самою цією організацією покінчила Друга світова війна.
В чому ж було слабке місце Ліги Націй? Відповідь криється у її Статуті.
Рада ЛН складалася з чотирьох представників головних союзних і об’єднаних Держав, а також з Представників чотирьох інших Членів Ліги. Рішення Ради приймалися одноголосно членами Ліги, представленими у зборах. Так, право вето тоді не було прописане. Але фактично голос проти того чи іншого рішення був саме такою забороною. Такий принцип одностайності прийняття рішень не скасовував наявність гострих суперечностей між членами Ліги. Тому на шляху до прийняття організацією невідкладних рішень з політичних, воєнних та інших важливих питань завжди поставали перепони політичного характеру. Такий підхід ставав причиною численних безплідних дискусій і компромісів, неефективних рішень і врешті призвів до послаблення впливу Ліги Націй на міждержавні відносини і вирішення міжнародних конфліктів. Те ж саме бачимо сьогодні, коли росія має в Раді Безпеки ООН право ветувати будь-яке рішення. Абсурдність процедури просто вражає – згадаймо лише те, як росія використала право постійного члена Радбезу і наклала вето на резолюцію ООН про агресію проти України.
У статті 16 Статуту сказано: «Якщо Член Ліги вдається до війни, то він ipso facto розглядається як той, хто вчинив акт війни проти всіх інших Членів Ліги. Останні зобов’язуються негайно порвати з ним всі торговельні або фінансові відносини. Але реалії були такими, що кожен член організації міг самостійно вирішувати, чи брати участь у спільних діях організації. Навіщо наражати на небезпеку свій народ, якщо ти переконаний у тому, що війна не стане для них загрозою?
І як результат, ці всі недоліки Статуту Ліги Націй зумовили її безсилість проти агресорів на кшталт Німеччини та срср. А намагання «умиротворити» їх призвели до катастрофічних наслідків.
У 1938 році була підписана угода, відома як «мюнхенська зрада». Цю угоду підписали в Мюнхені 30 вересня 1938 року прем’єр-міністр Британії Невіл Чемберлен, прем’єр-міністр Французької республіки Едуар Даладьє, райхсканцлер Третього Райху Адольф Гітлер та прем’єр-міністр Королівства Італія Беніто Муссоліні. За її підсумками майже 20% території Чехословаччини було передано Третьому Рейху. Це в цілому тільки підігріло апетити Гітлера, який і розпочав найбільш криваву війну в історії людства.
А особливо цинічно по відношенню до Ліги Націй повів себе срср, який на той час був її членом. У 1939 році радянська артилерія обстріляла свої позиції на кордоні з Фінляндією, що послужило приводом до вторгнення в цю країну. Коли з Женеви зажадали пояснень від москви, міністр закордонних справ Молотов заявив: уряд Фінляндії не має впливу у своїй країні, а срср співпрацює з Фінською народною республікою. І саме на її «захист» у Фінляндію вирушило півмільйонне угруповання радянських військ. Чи закінчуються спеціальні воєнні операції, метою яких є «захист» мирного населення, ми вже знаємо.
І коли в 1940‑му Німеччина окупувала Францію, Ліга Націй припинила свою діяльність.
ООН та росія
На фоні розв’язання путінською росією спочатку гібридної, а згодом повномасштабної агресивної війни проти України, яка загалом триває уже 9 років, кроки ООН по недопущенню війни, ескалації, продовольчих, гуманітарних та демографічних катастроф виявилися абсолютно неефективними. Так само, як і колись кроки Ліги Націй.
ООН у своїх діях стосовно путіна зокрема та російської федерації загалом упродовж років відтворювала таку ж невдалу політику «умиротворення», що, як мінімум, регулярно грало на користь росії, її нинішньому керівництву та страшній у своїй послідовності пропагандистській машині. Серед можливих причин – значний вплив росії на ООН, зокрема через:
- Присутність у свій час у Раді Безпеки ООН срср, продовжувачкою, а не правонаступницею якого оголосила себе росія. Вона не мала права зайняти місце союзу в ООН після його розпаду. Ба більше, не мала ніякого права бути постійним членом Радбезу ООН і блокувати будь-які рішення, які не подобалися кремлівським бонзам.
- Залякування та шантаж – постачання газу, продовольства, використання ядерна зброя та інше.
- Вплив пропагандистських штампів, на кшталт «хороших росіян».
- Певною мірою і фінансування – членські внески рф у 2022-му році склали 2,31% бюджету ООН, що майже в 40 разів більше, ніж внески України (0,06%), а на закупівлю товарів та послуг у росії ООН витратила за останні роки майже 2,5 млрд доларів, і ці закупівлі продовжувалися навіть після 24 лютого 2022 року.
Рішення ООН – як на них реагує росія
Резолюцію з вимогою до росії покинути Україну «заради всеосяжного, справедливого і міцного миру», яку підтримала 141 країна-учасниця Генасамблеї, країна-агресор просто проігнорувала. Як, власне, проігнорувала й рішення Міжнародного суду, судового органу ООН, щодо арешту путіна за масову примусову депортацію дітей з території України.
При цьому висновки Незалежної міжнародної слідчої комісії ООН, яка «не виявила, що в Україні був геноцид», за словами її очільника Еріка Мьосе, виглядають суперечливо на фоні рішення Міжнародного суду. До такої думки підштовхує, щонайменше, сформульований ООН у 1948-му році перелік ознак геноциду, однією з яких є саме «запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».
В українському суспільстві сьогодні особливо викликають обурення висновки Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Ця місія досліджувала випадки вбивств військовополонених, насильницьких зникнень, свавільних затримань цивільних осіб. Очільниця місії Матільда Богнер 24 березня заявила, «що як Україна так і росія винні в порушенні прав та позасудових стратах військовополонених».
Попри це, Богнер не акцентує увагу на тому, що Україна надала повний доступ до місць утримання полонених та до всієї наявної інформації. Цього ж, на жаль, не можна сказати про росію, яка приховує від міжнародних організацій інформацію. Такими своїми висновками моніторингова місія фактично прирівнює відповідальність росії та України. Подібне вже траплялося в історії Європи з багатьма державами – якраз напередодні Другої світової війни.
Сьогодні ж розстріли людей в Бучі, Ірпені, Ізюмі, на Херсонщині, в інших містах, обстріли цивільних об’єктів, житлових будинків, катування, згвалтування, знущання, гуманітарна катастрофа, продовольча криза, мільйони біженців, знищення цілих міст – відповідальність за ці та багато інших наслідків розпочатої росією війни на рівні ООН вбачаються з обох сторін. Тут проглядається страх чиновників Організації називати речі своїми іменами, однозначно визнати росію агресором та змусити її відповідати на міжнародному рівні.
ООН втратила контроль
Все вищевказане – ознаки того, що ООН уже не здатна контролювати ситуацію з підтримкою миру у світі, для якої і була створена. Коли росія, розпочавши жорстоку війну, очолює Радбез ООН в порядку черговості, ігнорує рішення Організації та Міжнародного суду, коли росія юридично ніколи не входила до Організації, а лише зайняла місце радянського союзу, то на слова колишнього державного секретаря США Майкла Помпео про те, що «організація зламана», можна відредагувати лише одним питанням: а чи варто тоді її рятувати? Сама архітектура ООН була ніби створена для обслуговування інтересів країн-гегемонів. І сьогодні це інструмент, за допомогою якого 5 країн-керманичів переслідують свої власні політичні інтереси, вважаючи себе трішки рівнішими серед інших рівних.
Союзи, які стають беззубими, не лише не заважають, але й сприяють конфліктам. Непрацюючі інституції, які допускають розв’язування війн, потурають диктаторам і авторитарним режимам, потрібно не змінювати а замінювати. Ефективні міжнародні організації повинні запобігати не конфліктам, а навіть самим думкам про них. І Україна сьогодні має черговий історичний шанс – ініціювати нові союзи, в певній мірі реформувати старих безпекових союзів, піднімати питання їх створення на міжнародному рівні уже зараз, щоб наступної війни в Європі більше не було.
Зараз, коли війна в Україні триває, слід не затягувати до її завершення зі створенням дійсно ефективних союзів, тому що уже зараз існують проблеми, які жодним чином не вирішуються через ООН. Затягування може перерости у більш глобальний конфлікт. Світу потрібен новий формат взаємодії вільних та демократичних націй.
Тотальна зневіра
Розчарування відчувається не лише в ООН: Україна не отримала реальної допомоги і від інших міжнародних організацій, таких як Червоний Хрест, ОБСЄ, МАГАТЕ…
Червоний хрест
Особливо очевидними стали розбіжності очікувань і результатів роботи цієї організації після вбивства українських військовополонених в Оленівці. Тоді загинули близько 40 людей, 130 дістали поранення. Тоді ж гостро проявилася безпорадність Червоного Хреста в організації гуманітарних коридорів.
Одним із принципів Міжнародного Червоного Хреста є нейтральність. Тобто складається ситуація, коли, з одного боку, Червоний Хрест має допомагати полоненим, а з іншого – бути нейтральним. А бути нейтральним означає лише приймати участь в переговорах зі сторонами, а не мати реальний вплив на якусь зі сторін.
А чи допомагають переговори із росією? Однозначна відповідь — ні. Бо цей підхід працює з країнами, які в принципі дотримуються норм міжнародного права.
Ще Червоний Хрест хоче відкрити офіс у Ростові-на-Дону – мовляв, щоб допомагати українцям, які знаходяться на підконтрольній рф території. В організації Transparency International Ukraine наголошують, що створення таких офісів в росії – це легалізація депортації українців, оскільки рф вивозить українців на свою територію примусово.
Домовлятись з терористами, а потім співпрацювати з ними у питанні їх примусового утримання в якості заручників? Тоді саме час чорне назвати білим.
Згадайте обмін полоненими на Великдень 2023 року. Зі 130 українських військовослужбовців, яких ув’язнила росія, 48 оборонців вважались зниклими безвісти. Тобто МКЧХ навіть не доклав мінімальних зусиль, щоб підтвердити факт полону цих людей і повідомити про це їхні родини. А це те, що Червоний Хрест мав зробити насамперед.
ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі)
І росія, і білорусь є країнами-учасниками ОБСЄ. Та це взагалі не завадило росії затримати співробітників ОБСЄ та ув’язнити їх.
Як сказав в одному з інтерв’ю заступник голови литовського МЗС Мантас Адоменас, «у такому складі ОБСЄ, де беруть участь і росія, і білорусь, тобто два агресори, оновлення організації неможливе. Воно відбудеться тільки тоді, коли війна закінчиться, та росія і білорусь визнають свою вину за її розв’язання. До того часу ця організація не те щоб безглузда, але безрезультатна».
МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії)
У вересні 2022 року у МАГАТЕ був чіткий план – зафіксувати свою присутність, подивитися, як працює Запорізька атомна електростанція в умовах окупації, та залишити там своїх спостерігачів, аби убезпечити найбільшу «атомку» Європи від можливих обстрілів і прокласти шлях до звільнення від рашистів.
Проте від того моменту минуло 7 місяців, а ЗАЕС досі перебуває під контролем росіян. За цей час вони встигли змінити її юридичну адресу на московську, викрали, а потім депортували директора ЗАЕС, примусили три тисячі співробітників отримати російський паспорт і досі наполягають на підписанні контрактів з «Росатомом». Сама станція перетворилася на ремонтну базу російських військ. І все це під пильним оком експертів МАГАТЕ.
Зі слів Президента України Володимира Зеленського, він домовлявся з генеральним директором МАГАТЕ Рафаелем Гроссі про постійний супровід українськими та закордонними журналістами, але окупанти не пустили останніх на територію ЗАЕС, зате пустили російських пропагандистів. «На жаль, представники МАГАТЕ не захистили представників незалежних ЗМІ», – сказав тоді Президент.
А нещодавно пан Гроссі після візиту на ЗАЕС 29 березня заявив, що гарантувати безпеку на атомній станції вже неможливо через посилення військової активності в усьому цьому регіоні. Ось така «тверда» та «жорстка» позиція міжнародного безпекового органу у той час, коли росія шантажує весь світ ядерним катаклізмом.
Ось така реальна діяльність міжнародних організацій. Навіть Міжнародний Олімпійський комітет 28 березня 2023 року рекомендував допустити до змагань спортсменів із росії та білорусі в «нейтральному статусі». А як же те, що багато російських та білоруських спортсменів-олімпійців формально є співробітниками правоохоронних органів або військовослужбовцями своїх країн?
Що маємо у результаті
На сьогодні є ряд міжнародних організацій, головна місія яких – забезпечувати у світі мир, захищати людські життя та виступати гарантами неприпустимість ядерної катастрофи. Однак коли виникла реальна загроза цій місії, то ці організації своїми «умиротвореннями» агресора та жалюгідними спробами домовитися з ним лише спонукають поставити запитання: «А навіщо взагалі тоді ці організації?».
Як показала історія, Ліга Націй «розсипалася», бо не впоралася з головним завданням – запобігти новій великій війні. Створена у 1945-му ООН іде тим же шляхом. Ні Ліга Націй у минулому сторіччі, ні її наступниця ООН зараз не зуміли завчасно ідентифікувати «зло» і запобігти йому. Косівська криза, повномасштабне вторгнення росії в Україну показали повну неефективність механізмів антикризового регулювання ООН і ОБСЄ, функції цих організацій фактично перебрала на себе НАТО. Бо НАТО має реальну силу, а в її Статуті прописано, що «напад на одного учасника НАТО є нападом на усіх його членів і викликає відповідь усіх держав-членів Альянсу».
Чи варто чекати поки світ впаде, щоб почати створювати дієві міжнародні запобіжники (інституції)? Цей процес потрібно починати негайно, щоб запобігти власне падінню. А для цього потрібна сміливість та рішучість НАЦІЙ ДОБРОЇ ВОЛІ, які б могли чесно визнати – існуючі сьогодні безпекові механізми не пройшли практичних випробувань на міцність. Від визнання цієї істини залежить існування не тільки України ,а й Людства в цілому.
Ще раз повторимося – не потрібно чекати, поки станеться катастрофа планетарного масштабу. Саме час створювати дієві міжнародні інституції, які стануть ефективними запобіжниками глобальних соціально-політичних зрушень. Якщо розпочати цей процес вже сьогодні, це зможе запобігти падінню людської цивілізації у прірву забуття. Що для цього потрібно? Лише сміливість та рішучість держав, котрі готові взяти на себе відповідальність за загальне благо.
Україна має історичний шанс стати рушієм створення нової безпекової моделі світу. Цій планеті потрібна нова концепція взаємодії вільних та демократичних націй, яка матиме змогу у зародку придушувати потенційну агресію та несправедливість. І саме ми можемо стати тією «лабораторією» нового життя, в якій будуть створені вакцини для попередження чергових воєнних епідемій. Процеси глобалізації наштовхують на думку про те, що світ чекає однополярність і гегемонія одного центру прийняття рішень. росія, яка мала неабиякі претензії щодо цього, вже програла свій «бліцкриговий» гамбіт. Хто стане наглядачем за «безпековою кнопкою», покаже час. Але якщо ми, українці, хочемо стати частиною майбутнього монолітного цивілізованого світу, нам теж потрібно змінюватися. У всіх сенсах.
Автор статті: Олена Хотенко
