Сьогодні, 22 січня у Рівному на майдані Незалежності попрощалися із двома Героями Миколою Сіруком та Дмитром Єфіменко. Вони загинули у боротьбі за свободу нашої країни.
“Хто, як не я” – цим гаслом керувалися і Микола і Дмитро. Вони віддано стояли на захисті країни, не шкодуючи сил та навіть свого життя…
Дмитро Єфіменко народився у місті Пологи на Запоріжжі. Закінчив місцеву школу, а за тим – Бердянський державний педагогічний університет. Працював вчителем математики та інформатики у рідному місті.
Раптово та болісно увірвався у його життя 2014 рік…Того ж року пішов добровольцем, аби захищати рідних людей, місто, країну під час проведення антитерористичної операції. Відслужив рік. Нагороджений відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”, відзнакою “За оборону Маріуполя”.
Після повернення Дмитро налагоджував мирне життя, повернувся на роботу вчителя математики та фізики, разом із дружиною ростили двох донечок.
Та вже 24 лютого усе змінилося… Щойно пролунав заклик Президента України до резервістів, Дмитро зібрав речі та знову став на захист Батьківщини.
І після початку війни, і раніше Дмитро говорив про росіян прямо: “Якщо не ми підемо проти, то вони прийдуть сюди. А цього не можна допускати,”.
Його ж рідне місто та сім’я опинилися у небезпеці. На початку квітня дружина Героя Оксана з донечками приїхали у Рівне, адже тут є рідня, вонч сама з Рівненщини….
Після переїзду кожен з подружжя зайняв свій фронт – Дмитро воював на Донеччині, а Оксана з перших днів і досі волонтерить в обласному штабі.
Та окрім рідного дому, ворог забрав у сім’ї значно більше. 38-річний Дмитро Єфіменко загинув 13 січня у Бахмутському районі Донеччини…
Микола Сірук народився у Рівному, закінчив 11 школу, а за тим продовжив навчання у коледжі, де здобув фах лаборанта хімічних досліджень.
Веселий, добрий, спортивний юнак пройшов службу в армії у Кропивницькому. А коли повернувся додому, працював у рідному місті та за кордоном. Саме там на чужій землі його застала новина про початок повномасштабного вторгення росії у нашу країну. Без вагань Микола вже на третій день повернувся додому. А згодом був призваний захищати рідну землю.
Він дуже хотів служити в АЗОВі. Дуже радів, коли все ж туди потрапив, був там серед своїх. Микола відчував себе на своєму місці, мужньо виконував свій обов’язок захисника України.
Вони вже поверталися із завдання, коли потрапили під обстріл. Із численними пораненнями його доставили у лікарню, але врятувати життя Героя, на жаль, не вдалося…
25-річний Микола Сірук помер від отриманих поранень 19 січня…
Сестра Героя пригадує його останні слова, сказані побратимам: “Нехай наші азовці прочитають молитву, яку ми читали щоранку. А на моїй могилі повісять прапор України та АЗОВу.”
Поховали Героїв на кладовищі “Нове”… Редакція “Рівне Онлайн” висловлює щирі співчуття рідним та близьким Героїв України! Вічна шана та світла пам’ять воїнам України!
Джерело: Рівненська міська рада