Знищення України та Польщі стало однією з ключових ідей російського шовінізму ще за часів срср. Так склалося історично, що наші країни були у одному тонучому човні імперських амбіцій кремля, котрий завжди знаходив виправдання свого «права» на дискримінацію та пригнічення цілих народів. Тому не дивно, що Польща стала на захист інтересів України з перших днів російського вторгнення. Наші країни – яскравий приклад того, як сусіди стають ріднею. Польща прийняла близько 4 млн українських біженців, а станом на початок вересня ідентифікаційний номер PESEL отримали 1 333 690 українців.
Нашу героїню звати Марина Вільк. Вона, як і мільйони наших земляків, опинилася у Польщі у статусі біженки, рятуючи від війни своїх дітей. У неї дві вищі освіти – економічна та юридична.
Понад 15 років вона пропрацювала у банківському секторі на різних напрямках, була зайнята у соціальній сфері, а після народження двійні заснувала Спілку батьків двійнят, яка зараз нараховує більше 6,5 тис. учасників. Також Марина заснувала і очолила громадську організацію «Дитячі обійми», яка займається допомогою багатодітним родинам та родинам з дітьми-інвалідами. Вона переможець національного конкурсу «Благодійна Україна 2021» в номінації «Народний благодійник Київщини» та співавтор книги «Коли лелека постарався». Марина успішна жінка. Такою і залишається, незважаючи на війну.
«24 лютого о 5 годині ранку чоловік розбудив мене зі словами «Почалася війна. У місті вибухи». Тоді й розпочалося наше нове життя, – розповідає Марина. – 7 нескінченно довгих днів і ночей у підземному паркінгу, який став для нас бомбосховищем і місцем, де ми жили, харчувалися, спали в машинах і на підлозі, мерзли та боялися читали новини. Страх, невпевненість, надія, віра, молитва і злість від неможливості щось змінити витали в повітрі. Зрозуміло було лише одне – так, як було раніше, більше ніколи не буде. Минав день за днем. Сприйняття часу змінилося. Перший день війни, другий, третій…. Так ми називали нові дні. Так сформувався наш новий відлік часу».
Вранці сьомого дня війни після звістки про масовані ракетні обстріли Харкова Марина вирішила поїхати з Києва з дітьми: своїми на той час ще шестирічними двійнятами та двома племінницями. Весь час, поки вони автомобілем зі швидкістю пішохода їхали до залізничного вокзалу, перед ними гуркотів величезний танк.
Евакуаційний потяг був схожий на пекло. Люди переважно стояли або сиділи на підлозі. Їм не вистачало води, їжі та світла. Це були перші враження від того, що дехто називає втечею. Насправді порятунок був схожим радше на іспит долі. Родина Марини його склала.
«Після цього було багато нових людей, міст і рішень: Варшава, Тона, Барселона, Валенсія і знову Варшава, – тремтливим голосом розповідає Марина. – Весь час за кордоном перетворився на суцільне очікування звістки про те, що війна скінчилася. Що можна повертатися додому. Але цього не сталося, а потім стало зрозуміло, що війна триватиме ще довго».
Перебування Марини за кордоном було різним. В ньому було багато як приємного, так і відверто огидного. В березні 2022 року було досить складно оцінити масштаб тієї підтримки та співчуття, з якими зустрів українців Захід. Завдяки волонтерам та просто співчутливим людям Марині не потрібно було думати про те, чим прогодувати дітей в дорозі, де погрітися та переночувати. Вражали її шестирічні двійнята, Марійка та Матвій: вони мужньо витримали восьмигодинний піший перетин українсько-польського кордону при температурі мінус 5°С.
Допомога приходила звідусіль. Люди розуміли, що росія перетворила життя українців на інфернальний театр абсурду. Але далеко не всі ставилися до українців з розумінням.
«Навіть в Іспанії, яка за 3 тис. км від України, росіяни та люди, які переймають російські наративи, коментували війну в України та наше вимушене положення біженців словами «Ну, ничего, начшешь жизнь с нуля», – згадує Марина. – Були й такі, що казали «Тебе ж легче будет жить в маленьком городке, ты же из Киева, привыкшая, не то, что мы – с Ижевска и привыкли к мегаполисам». І це коментарі від росіянок, які 25 років тому виїхали на заробітки прибирати оселі іспанців. Вони навіть не знають, що у Києві до війни було 5 млн населення. До речі, я поцікавилася: населення Іжевську складає трішки більше ніж 600 тис. чоловік. Ось така умовно провінційна столиця Удмуртії, для мешканців якої Київ – це велике село».
Марина зізнається, що за кордоном у багатьох українців дуже посилилося досі невідоме почуття провини. Хоча більшість вважає за краще про це не говорити.
Сьогодні Марина працює в варшавському офісі американського J.P.Morgan Bank, який розробив програму з річним контрактом для українських біженців. З 2000 заявок відібрали 50 українців, які працюють в різних напрямках бізнесу. Марина розповідає про Україну, про нашу боротьбу і наших людей. Вона нагадує, що війна в Україні досі триває, і ми досі потребуємо підтримки.
Щодо допомоги українським біженцям, то Марина переконана, що сьогодні акценти дещо змістилися: тепер європейці намагаються зробити все, аби нам було легше інтегруватися. Різні дослідження, зокрема опитування КМІС, свідчать про те, що переважна більшість біженців (>85%) планують повернутися в Україну. І лише 10-15% прийняли рішення залишитися в Європі.
Підтримка України Польщею дуже відчутня на всіх можливих рівнях: гуманітарному, фінансовому, військовому та, звичайно, морально-психологічному. Видання «Forbes» повідомило про те, що саме Польща займає перше місце в рейтингу допомоги українцям.
Аналітичний центр Європарламенту провів дослідження про вплив війни в Україні на згуртованість в Європі. Там вважають, що повномасштабна війна змінить широкий спектр майбутніх перспектив і тенденцій розвитку. Оцінки зростання ВВП в Європі були переглянуті в бік зниження кілька разів з початку війни. Європейські підприємства потерпають від скорочення експорту, зниження прибутку через підвищення цін на енергоносії та труднощі з пошуком фінансування, оскільки банки уникають ризиків. Європейський інвестиційний банк найбільш постраждалими країнами від війни вважає Латвію, Естонію, Болгарію, Литву, Чехію, Словаччину, Угорщину, Польщу, Словенію, Кіпр, Хорватію та Грецію. російське вторгнення в Україну доводить, що великі зміни можуть статися в будь-який момент і призвести до тектонічних зрушень у глобальному світоустрої. Дослідження вказує на ризик посилення нерівності між регіонами і людьми в Європі, тобто на меншу згуртованість, а також на загальний ризик біднішого, нестабільнішого і небезпечнішого майбутнього. Загострення продовольчої кризи, посилення енергетичної незахищеності, деглобалізація та стагфляція, дефіцит виробничих матеріалів та зростання соціальної напруженості…
Ситуація складна. В різних країнах складна по-різному. Поляки продовжують активно допомагати, але вже є «дзвіночки» про втому від війни в Україні. Болгари звинувачують о конфлікті обидві сторони. Французи ввічливі і доброзичливі, але не поспішають влаштовувати збір коштів на потреби ЗСУ і все частіше натякають на свою аполітичність. Естонці почали хвилюватися за свої робочі місця. Шведи переймаються через вступ країни до НАТО і більше нервують вже через власну безпеку. Та незважаючи на певну втому, фізичну та емоційну, люди скрізь залишаються людьми. Вони можуть виказувати невдоволення через підвищення цін, але водночас залишаються чуйними і емпатичними у своїй підтримці. А ще вдячними. За те, що український народ України втримав навалу ворога, апетити якого, на думку багатьох експертів, не обмежуються лише Україною.
