Хто і як шукає в Україні зниклих безвісти військових, куди звертатися їхнім рідним, чому мітинги рідних можуть шкодити, а не всі волонтери насправді є волонтерами – про все це та про інші болючі питання, які турбують родичів українських військовослужбовців, для “Рівне Онлайн” детально розповів Олег Котенко – Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Коордрада при Уповноваженому працює уже декілька місяців. За цей час знайдено вже 3000 осіб, які зникли безвісти упродовж війни з росією. Більшість із них, на жаль, – загинули. Команда Олега Котенка за підтримки Фонду “Відродження” та ГО “Простір можливостей” провела 10-го та 11-го листопада у Львові робочу зустріч з регіональними координаторами, щоб налагодити чіткі алгоритми роботи. Основна мета зустрічі, яка відбулася у приміщенні місцевого КЗ “Будинок Воїна”, – обмін досвідом, спілкування з органами влади та структурами, уповноваженими на пошук, ідентифікації, встановлення місця перебування українських Захисників та Захисниць, а також цивільних, які могли потрапити, потрапили в полон або загинули.
Серед тематичних блоків на зустрічі також були представлені напрацювання команди координатора у Рівненській області з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олени Хотенко. Зокрема координаторам презентували власну розробку – систему роботи з реєстром зниклих безвісти з Рівненщини, організації бази даних та оформлення справ зниклих (звернутися у Рівненській області можна за цим посиланням – заповнивши анкету).
Нагадаємо, 27 вересня Уповноважений Олег Котенко уже відвідував центр з питань зниклих безвісти у Рівному та провів зустріч з родичами зниклих військових – на запрошення першого заступника голови ОВА Сергія Подоліна, який в області курує цей напрямок роботи, та регіональної координаторки Олени Хотенко.
Системна робота з пошуку зниклих проводиться в Україні з моменту утворення Коордради в серпні 2022 року. Детальніше про все – в розмові з Уповноваженим.
– Ми збираємося для того, щоб один одного побачити, поспілкуватися. Нам потрібно обговорити алгоритм дій, який постійно вдосконалюється дій, щоб знати, як ми будемо працювати. Якщо в одному регіоні координатори будуть казати про одне, а в іншому на те ж саме питання будуть відповідати по-іншому – то це неправильно, – говорить Уповноважений. – Ми на зум-конференцію запросили служби, які зможуть роз’яснити питання, на які координатори, як люди, що спілкуються з рідними, будуть професійно давати відповідь. Найголовніша мета – щоб координатори спілкувалися між собою і мали дружні відносини. Якщо команда працює на єдину ціль – то результатів ми доб’ємося дуже швидко.
Пошуки зниклих безвісти: Куди звертатися, якщо зник військовий
Одна з основних цілей заходу – відпрацювання універсального алгоритму щодо пошуку зниклих, який застосовується по всій Україні. В мережі окремі люди, не пов’язані із роботою Уповноваженого, пропонують власні підходи щодо пошуку.
Ми запропонували розглянути один такий алгоритм, який відшукали у мережі Інтернет, та проаналізувати його: Заява до СБУ; реєстрація в НІБ (Національному інформаційному бюро); отримання сповіщення від військкомату; забір зразків ДНК; звернення до побратимів щодо обставин зникнення; звернення до волонтерів, які працюють з військовою частиною.
– З самого першого – СБУ це не розшукова структура. Розшукова структура – це Національна поліція, тільки вона розшукує. Друга неофіційна пошукова структура – це ми. Ні в Законі, ні в різних постановах не прописано, що Уповноважений повинен займатися саме розшуковими діями та спілкуватися з рідними. Формальне завдання координатора – допомогти родичам зниклих зібрати інформацію та передати її відповідним органам, проконсультувати родичів з усіх питань. З практики можу сказати, що координатори роблять насправді навіть більше, ніж офіційно зобов’язані робити, – всі намагаються максимально допомогти рідним у пошуках, з юридичними питаннями або підтримкою, – пояснює Олег Котенко.
Варто зазначити, що справи про зникнення за особливих обставин наразі відкривають за статтею ККУ, яка перебуває у підслідності поліції, – це спільний підхід правоохоронних відомств за підсумками міжвідомчих напрацювань. Важливо також якнайшвидше сповістити Національне інформаційне бюро.
– Щодо згаданого алгоритму, перше: звертатися відразу слід не до СБУ, а до Нацполіції, куди подається заява щодо зникнення людини. Відразу після звернення в Нацполіцію там же відразу здаються й зразки ДНК, щоб не ходити по декілька разів. Якщо людина дійсно загинула, співпали зразки ДНК, то повідомлення рідних – відповідальність слідчого Нацполіції.
В Національне інформаційне бюро слід обов’язково подати інформацію, як пояснює пан Котенко.
– Далі слід звертатися до НІБ – Національного інформаційного бюро, яке в тому числі обмінюється інформацією щодо полонених з російською стороною. Якщо ми хочемо отримати підтвердження того, що зникла особа знаходиться в полоні, від Міжнародного Комітету Червоного Хреста, то нам потрібно, щоб відомості про неї були зареєстровані в НІБ. Якщо туди не подати заяву, то росіяни навіть не будуть відповідати на запит, чи є у них така людина чи ні.
Офіційні сповіщення рідним надсилають Територіальні центри комплектації та соціальної підтримки. В окремих випадках вони надходять із затримкою або бувають некоректними.
– Наступний пункт, отримання сповіщення, – це якщо ми говоримо про військових. Саме для цього і є координатор, який працює з рідними. Територіальні центри комплектації – військкомати – вони сповіщають родичів, відповідно до Законодавства (детально описано в Інструкції з організації обліку особового складу ЗСУ – ред.). За сповіщенням звертатися нікуди не треба, воно і так має прийти рідним. Інша справа, що сповіщення іноді може бути некоректним. Наприклад, рідних повідомили, що військовий потрапив у полон, а він, насправді, загинув, або ж навпаки. Або ж рідним прийшла “похоронка” щодо людини, а через два тижні її звільняють з полону. Координатори іноді стикаються з подібними випадками. Під час війни також зникають цивільні – їхніх рідних військові не сповіщають, а координатори мають окремий алгоритм дій і для таких випадків.
– Якщо людина знаходиться в полоні, і ми про це знаємо, то повідомляємо координаційний штаб та командирів військових частин. Саме командири мають офіційно сповіщати рідних про полон. Чому так, а не інакше: ми можемо не володіти усією інформацією, і тоді це виглядає неправильно. На моїй практиці було таке, коли прізвище, ім’я та по батькові зниклого – співпадали, ми точно знали, що така людина в полоні. Потім з’явилася інформація, що він загинув. А насправді, це були дві різні людини – з різними датами народження. Власне, тому сповіщеннями ми не займаємося. – пояснює Уповноважений. – Ми можемо передати якусь інформацію, наприклад, коли знаходимо відео з полону зі зниклим. Наш аналітичний відділ працює із цим. Ми цим відео можемо поділитися з рідними, щоб підтвердити, він це чи ні. Так ми спілкуємося з родичами. І я також хочу, щоб координатори співпрацювали та комунікували з ініціативними групами людей з різних підрозділів. Щодо побратимів, то ми кажемо рідним: “Потрібно знайти людину, яка була поруч у момент зникнення, дайте нам зворотній зв’язок, щоб ми зрозуміли, що там відбулося”.
Залучення волонтерів, за словами Олега Котенка, наразі відбувається лише під контролем військових частин. Іноді трапляються випадки шахрайства.
– Щодо волонтерів, то вони не можуть володіти повною та офіційною інформацію. Ті, хто забирає поранених, – це волонтери, що співпрацюють з військовими частинами. Є також люди, які об’єднують волонтерів для певних цілей. Коли це об’єднання, щоб допомогти з конкретною військовою частиною, стати певною буферною зоною – це працює. Але коли зібрати людей і вивести їх з прапорами під міськраду, щоб кричати, що влада нічого не робить, – це вже не є правильно, тому треба розуміти цілі цих волонтерів. Є волонтери, які кажуть: “Ми вам допомагаємо, а на паливо у нас нема, дайте нам гроші”, – це теж неправильно. Рідних і так різноманітні аферисти та шахраї намагаються обдурити на гроші. Є родичі, які платять. Особисто знаю таких, які по 10 тисяч гривень платили.
Безпосередньо пошуком тіл загиблих на деокупованих територіях займаються пошукові групи. У квітні Кабміном був затверджений окремий порядок, відповідно до якого створення та робота груп – відповідальність саме офісу Уповноваженого. Кожна пошукова група має працювати в регіоні, де велися активні бойові дії, і, відповідно, найбільше зниклих безвісти.
Кандидатури до складу пошукових груп подають відповідні органи уповноважені на облік та розшук зниклих безвісти – міністерства, держслужби, поліція, прокуратура, місцеві органи виконавчої влади (детально про них йдеться у відповідному Законі).
– Наразі ми продовжуємо формувати склад пошукових груп і ще добираємо людей. У січні групи мають уже повноцінно працювати. Зараз ми зіткнулися з такою проблемою, що у нас вистачає транспорту, ми маємо пікапи, але нам досі не вистачає людей.
За його словами, випадкові особи до пошукових робіт не допускаються. Зокрема, і тому, що серед волонтерів іноді трапляються люди із сумнівною репутацією – на зустрічі Коордради розглянули цілий ряд подібних випадків, коли нібито з метою допомоги, користуючись довірою та відчаєм родичів військовослужбовців, шахраї виманювали гроші.
Родичі зниклих безвісти виходять на акції – як цим користуються агенти російського впливу
Родичі зниклих безвісти досить часто використовують публічність, проведення акцій, публікації у ЗМІ, вважаючи, що це прискорить повернення наших військових і пришвидшить пошуки. Олег Котенко зауважує, що подібна публічність насправді має і зворотній ефект, в якому, зокрема, може бути зацікавлена держава-окупант. Він розповів про пов’язані з цим проблеми зі звільненням полонених, про спілкування з їхніми родинами та про роль міжнародних організацій.
– Коли люди виходять на акції, то у цього є чітка ціль: привернення уваги – держави, міжнародних організацій. У нас в Україні кожного тижня 10-15 разів хтось з рідними зустрічається (з родинами військовослужбовців окремих військових частин – ред.). Більше того, ми й самі ініціюємо такі зустрічі. Ми як держава: я як Уповноважений, омбудсмен з прав людини, Офіс Президента, Координаційний штаб – ми всі зустрічаємося з рідними. Я давно пропонував таку схему роботи, бо у 2014-му держава дійсно не чула цих людей – ними ніхто не займався. Тоді люди привертали увагу, щоб їх почули. Зараз, після 24 лютого, все зовсім не так. Ми ініціюємо зустрічі, ми розповідаємо, ми організовуємо координаторів у регіонах, щоб вони спілкувалися з людьми. Щоб рідні отримували відповіді на свої питання. Якщо ми не будемо цього робити, – каже Котенко, – люди будуть думати, що залишилися з проблемою один на один.
Родичі зниклих, полонених часто намагаються привернути увагу міжнародних організацій, але це не дає необхідного результату.
– Міжнародні організації – ООН і міжнародний Червоний Хрест – знають всі наші проблеми. Але існує питання: а що вони можуть зробити? Як показує практика – нічого. Єдині, хто може допомогти – це ми, наша команда. За 100 днів роботи ми знайшли біля трьох тисяч людей. На жаль, багато з них – загиблі. Зараз уваги привертати не треба, бо вона вже й так привернута, – зараз треба працювати.
Публічність у таких тонких питаннях, за словами Олега Котенка, часто заважає поверненню полонених додому, а підбурювання рідних до незадоволення пошуками, владою, військовим командуванням – грає на руку кремля. Попри це робота триває.
– Я приїхав на добу раніше до Львова, зустрічався з родичами 24-ї бригади (імені короля Данила – ред.), зібрав усіх найактивніших. Я розказав, як все відбувається, у відсотках – скільки, можливо, загинуло і скільки в полоні. Задаю питання:
– Скажіть, яка у вас проблема?
Одна людина встає і каже:
– Я хочу знати, де мій знаходиться! (Слова родичів виділені – ред.)
– Я знаю, де знаходиться, але я не можу вам про це сказати.
– Чому?
– Ви хочете почути це при всіх, чи один на один?
– І це той приклад, коли у нас є стовідсоткова доказова база щодо долі зниклого. І вона (родичка – ред.) теж про це знає. Але з прапорами все ж виходить, бо “держава нічого не робить”. Яка тоді ціль подібних акцій? Змусити нас працювати?! Обміни проходять, кожного дня ми знаходимо безвісти зниклих. В певних випадках ми вже маємо розуміння, де саме людина знаходиться – ця робота постійно триває. І нас підштовхувати не треба. Чому не потрібно проводити такі акції?! Бо за такими акціями можуть стояти російські спецслужби – у них є агенти впливу, які підбурюють наших людей, що шукають рідних, на якісь певні дії. Приклад:
– Ви знаєте, де Ваш?
– Ні.
– А з Вами зустрічаються?
– Ні.
– То беріть плакати з лозунгами – і виходьте.
– Чи, наприклад, одна жінка на акції говорить: “Поверніть тіло мого сина!” А він – в полоні, і вона про це знає, тому що сама розмовляла з ним по телефону. Але ж хтось таких людей підштовхує.
Олег Котенко розповідає про технології, якими користується росія, щоб розколоти українське суспільство:
– Це не вигідно Україні, тому такі акції росіяни підтримують, щоб дестабілізувати ситуацію. Свого часу в росії було так зване “движение матерей” після чеченської війни. Цей рух набрав такий розмах, що людина звідти, скоріше за все, зайняла б друге місце на виборах президента рф, хоча у тій війні загинуло близько 20-25-ти тисяч військових. І фсб взяло на озброєння цю технологію, – продовжує Уповноважений. – Починаючи з 2014-го року вона системно дестабілізує ситуацію через наших людей: вони підштовхують – і люди виходять. Так, у нас безвісти зниклих і загиблих велика кількість. Вдумайтеся тепер: якби ми не спілкувалися з рідними, не пояснювали їм, що відбувається, якби не йшли назустріч, то у нас у кожному місті виходило б по 20-30 тисяч людей – і це руйнівна сила. Але російська пропаганда не працює так ефективно. Чому я в цьому переграю умовного “шарія”?! Тому що мені не треба “лялякати”, маючи 10 мільйонів підписників – я можу просто вийти і коротко сказати: це робити неправильно, тому що, тому що. І цього достатньо, бо люди починають довіряти.
Публічне розголошення персональних даних полонених військовослужбовців, як стверджує Уповноважений, в підсумку допомагають росіянам підвищувати градус недовіри до української влади серед суспільства, а на процес обміну полоненими це майже завжди впливає негативно.
– Чим більше люди виходять і показують прізвища своїх рідних, тим довше їхні рідні перебуватимуть у полоні. Вони (росіяни – ред.) зацікавлені в тому, щоб не відпускати цих полонених. Приклад – острів Зміїний. Поки рідні зниклих не виходили на акції – звільняли всіх. Як тільки почали ходити – все. Росіяни бачать, що чим довше будуть тримати цих військових у полоні, тим більше їхні рідні будуть ходити на акції. Ми повинні пояснювати це рідним.
– Мені родичі 24-тої кажуть:
– Ми хочемо, щоб нас чули!
Питаю:
– Щоб хто чув?
– Ну, усі, щоб держава чула.
– Добре, я організую вам зустріч. Офіс Президента – підійде?
– Так.
– Координаційний штаб, Буданов – підійде?
– Так…
– І я знаю, що відповідь на всі питання буде чітка і коректна. Зараз кожного тижня проходять обміни, раз на два тижні ми також забираємо тіла – це офіційно. Неофіційно – набагато більше й частіше.
Мене питають:
– А що нам робити?
Кажу:
– Допомагати нам у розшуку.
Робити чітких прогнозів щодо повернення полонених та загиблих Захисників України Олег Котенко не може – це дуже залежить від ефективності Збройних сил України та наступальних дій.
– Мене питали щодо прогнозів приблизно 4 місяці тому. Тоді я говорив: “Подивіться на лінію фронту, коли обмінів не було, – тоді ми відступали. Отже, коли ми будемо наступати, тоді побачите: будуть обміни полоненими, і тіла ми заберемо з уже деокупованих територій.”
– А родичам зниклих безвісти можу порадити спілкуватися із нашими координаторами та допомагати у пошуках, слід поважати роботу державних органів. Ми працюємо кожного дня, щоб повернути додому всіх.
