додому Новини Руслана Вабіщевич: Історія звільненої з російського пекла медикині

Руслана Вабіщевич: Історія звільненої з російського пекла медикині

487

Щонайменше 25 років життя, тендітна красуня Руслана Вабіщевич присвятила людям. Щодня вона їхала в кареті швидкої допомоги аби переступити поріг чужого дому не гостем, а тим кого чекають, коли здається вже все втрачено. Руслана Вабіщевич. Фельдшерка. Військовий медик. Жінка з великим серцем та надміцним внутрішнім стержнем. Виходивши із заводу Ілліча потрапила у полон. Звільнена з ворожого пекла. І це її історія:

“Село Лісопіль, що на Рівненщині. Жила там жінка-старожил. Ми усі її знали. Вона часто викликала швидку, бо мала підвищений тиск. Так і того разу. Руслана поїхала на виклик, бувши певна – знову тиск. Та насправді в старенької почався набряк легень. Вкрай важка ситуація. Руслана кинулась її рятувати. З усіх сил. Вона буквально її з того світу діставала і їй вдалось її стабілізувати. Фактично, та жінка вмирала. Її успішно доставили до лікарні. Всі знали, Руслана розумна. Дуже розумна дівчинка. Вона завжди бореться” – розповідає колега з Костопільської підстанції швидкої допомоги Алла.

Костопільська екстренка

У 1998 році в колективі Костопільської підстанції Рівненської обласної станції екстреної медичної допомоги з’явилась Руслана Вабіщевич. У колективі Руслану дуже поважали, бо вона справді жила своєю справою і ніколи не боялась навіть непростих ситуацій. Колеги, по секрету, кажуть, що вона була найкваліфікованішою фельдшеркою й усі її дуже любили. 

Руслана Вабіщевич з колегами

Колектив був дуже дружнім, однак особисте життя не складалось. В Руслани помер син. Вона проживала сильний біль аж доки десь у 2014 році в її життя не заглянуло справжнє кохання. Руслана познайомилась з військовим. Родом з Миколаївської області. Звільнилась з роботи й поїхала за коханим. На Рівненщину навідувалась до брата та мами. Та і матуся згодом померла. Друзі бачили яка нелегка у неї доля, коли вона приїхала на поховання. Та жінка вже усією душею і серцем належала коханому та Україні. 

“Скоріш за все вона з чоловіком відразу і пішла воювати. Десь у 2014 році. Ми чоловіка не знали. Вони приїздили на Рівненщину і одразу їхали назад. Її чоловіку дуже пощастило. Вона чудова жінка”, – розповіла пані Алла.

Пішов захищати Україну й брат Руслани – Анатолій. Втім, серце дуже боліло за сестру, адже він знав, що вона була в дуже гарячих точках й мала виходити колоною з Маріуполя. З заводу Ілліча… у квітні…

Анатолій Вабіщевич

“Їх колону вороги обстріляли. Вони розійшлись за домовленістю і мали усі зустрітись в обумовленому місці. Та на жаль дістались не всі. Кого затримали росіяни на блокпостах, а хто вже і не міг фізично. Руслана була без свідомості. Був сильний струс мозку. Я довго не знав і шукав і розпитував в усіх хто того дня був з нею. Намагався знайти де вона може бути і чи жива. Одна дівчина що з нею служила казала що наче бачила її живою. Потім один військовий при обміні казав що впізнав її і вона при пам’яті. Отак по краплинах збирали інформацію” – розповів брат Анатолій

“В полоні Руслані створювали жахливі умови, аби зчинити фізичний та психологічний тиск, щоб зламати наших жінок. В тісній жахливій камері їх було троє. Усі по черзі спали на одній койці. Пан Анатолій, каже що вона досі жахається коли прокидається. Думає, що вона чергова по камері і треба йти за помиями якими годували вороги. Та, каже, радісно плаче, коли розуміє, що вже у лікарні вдома. На Україні. Зараз в неї важкий психологічний стан. З нею працюють медики Дніпра, а згодом можливо буде проходити реабілітацію і за межами України. Втім, брат розповідає нам усі жахіття полону сестри і відчутно радіє “Руслана повернулась. Це найголовніше. Вона сильна і все буде добре.”

Нині пан Анатолій каже, що Руслані потрібен спокій і відпочинок. Їй багато чого доведеться ще пригадувати, адже вона має часткову втрату пам’яті. Також, нам стало відомо, що чоловік Руслани Вабіщевич ще досі знаходиться у ворожому полоні. 

Редакція “Рівнеонлайн” щиро вірить, що цей матеріал зігріє нашу захисницю і додасть їй сили швидше одужати. Руслано, дякуємо і з поверненням додому. А ще, пані Руслана передає вдячність усім, хто за неї хвилювався. Вона незабаром одужає і розповість усі деталі боротьби за волю України.