Вишиванка, одна із багатьох речей, які єднають українців у складні часи війни. Рашисти намагаються знищити нашу автентичність, унікальність як особливість народу. Але, неможливо знищити те, що закарбоване тисячолітньою історією, виспіване у народних піснях, вистраждане сльозами людей та вишите візерунками на полотні. В Україні щорічно відзначають День вишиванки. Саме у цей день кожен українець одягає вишиту сорочку та йде на роботу, до школи чи просто по справах. Однак, що ж такого цікавого таять в собі наші вишиванки? Який прихований зміст можна прочитати у візерунках? Відома рівненська майстриня Зоя Романова присвятила мистецтву вишивання усе своє життя. ЇЇ студія вишиванки не перший рік радує виробами не тільки жителів Рівного і України, а й поціновувачів вишитих речей з усього світу. Саме тому журналістка “Рівне Онлайн” поспілкувалася з пані Зоєю про її ремесло.
Любов до вишиванок передалася генетично
-Пані Зоє, як довго ви займаєтесь мистецтвом вишивання ?
– Професійно я займаюсь вишиванням з 1983 року, а до того це була любительська робота. Я пам’ятаю свою першу сукню, яку вишила в сьомому класі. Одним словом, вишивання прийшло до мене із самого дитинства, бо моя мама вишивала, у бабці були вишивки, батько був кравцем і любов до вишиванок вже мабуть генетично передалася мені. Потім я отримала технічну освіту, одружилася, народила дітей і в 30 років почала займатися вишивкою професійно.
– Чому ви вирішили відкрити свою власну студію вишитих робіт ?
-Так склалося в житті. Раніше я орендувала приміщення в Златі Плазі, там у мене був бутік в який потрібно було вкладати велику роботу. В 70 років я його закрила. Почала працювати сама. Зараз у мене набагато менше робіт, лише ті, які я можу зробити сама.
– Чи брали ви участь у показах, конкурсах та виставках ?
-Так. Насправді їх було дуже багато, усіх і не згадаєш. Розповім про останню виставку, яка відбулася на День незалежності України минулого року. Вона називалася “Етніка”. Виставка проходила у Києві. Було дуже цікаво, різні зустрічі, праця і деякі продажі. Крім цього я брала участь у обласних та республіканських виставках. Колись працювала у палаці дітей та молоді і вела гурток моделювання одягу за народними мотивами. Тоді відбувалися декади українського мистецтва, в мене є там бронзова медаль ВДНХ СРСР. Я зробила костюми для ансамблю у поліському серпанку, розробила орнамент і вишила машинною вишивкою. Багато років по тому я зустріла Марію Гончарову. Вона розповіла, що мої костюми ще й досі одягають на фестивалі і вони справляють враження на людей. Тоді я вже зрозуміла, що мені потрібно робити, щоб наші поліські костюми несли автентичність і захоплювали людей.
– Чи є у вас замовлення на вишиванки з-за кордону ?
– Звичайно. Зараз вже трішки менше, а раніше, коли я працювала в Златі Плазі, то часто були замовлення. Замовляли і з Франції, і з Німеччини, Італії. В мене навіть була виставка в нью-йоркському музеї, там виставляли мої роботи. Колись стався цікавий випадок, який я запам’ятала. Була зима, до нас в бутік заходить чоловік невисокого зросту темного кольору шкіри в куфайці і шапці вушанці. І жіночка з ним. Вона розповіла, що цей чоловік переїхав із Південної Африки і він хоче замовити сорочку для його дружини. Так моя робота поїхала у Африку…
-Хто створює дизайн вишиванок для ваших робіт ?
-Ніхто мені їх не розробляє… я народний майстер, я не малюю малюнки на папері, а роблю так як колись робили жінки. Малюнки всі у мене в голові. Уявіть собі ми зараз користуємося орнаментами, які були створені колись. Так розробляють нові, але у їх основі лежать ті ж самі візерунки, які були створені в давнину. Уявіть собі жінку, яка виходить на вулицю і бачить мазанку, росу. яка блистить на сонці, мальви цвітуть. Вона вбирала цю красу в себе, приходила і починала вишивати хрестиком, без малюнків, без нічого лише нитка на тканині. І так ці орнаменти передавалися, етнографи їх збирали і вони дійшли до нашого часу.
Вишивка- це магія і таємнця
– Чи є серед усіх ваших робіт особлива для вас вишиванка?
– У мене є мої тренди, тобто ті вишиванки, які я створювала. Наприклад, блузка-обманка. Я її створила дуже давно і щороку повторюю, це вже мій тренд. Чому вона називається обманкою? Тому що у 18 столітті мереживо було доступне лише багатим жінкам і тому придумали такий взір через чисницю, на який ти дивишся і він тобі здається мереживом. І от він дійшов до нашого часу. Розумієте вишивка – це магія, це таємниця, як і у кожному мистецтві. Я не дослідник… Я виконавець, але я це все відчуваю через свої руки, серце та очі…
– Чи маєте ви якісь хобі окрім роботи з вишиванками?
– Колись, та і зараз, я дуже люблю класичну музику, танці, конкурси, виставки…У мене є ще маленький город, я із задоволенням дивлюся як на ньому все росте.
-Як на вас вплинув початок повномасштабної війни росії з Україною?
– Коли почалась війна мені нічого не хотілося робити, я і не працювала, сиділа вдома. Весь час дивилася новини і переживала…Приблизно через п’ять днів я приїхала до себе на студію і почала працювати. Дякувати Богу, люди зараз цікавляться вишиванками. Спочатку не було зовсім відвідувачів, перед Пасхою почали приходити внутрішньо переміщені особи. Зараз теж цікавляться…
Вишиванка – це все моє життя!
-Що особисто для вас символізує вишиванка?
-Вишиванка – це все моє життя!
-Як ви вважаєте у сучасному світі вишиванки слід носити лише у святкові дні чи варто одягати їх в будні?
– Я вважаю, що кожен повинен робити те, що хоче. Якщо ти дивишся на себе в дзеркалі і хочеш сьогодні одягнути вишиванку, то чому б цього не зробити. У мене є дуже багато моделей, які я називаю офісними вишиванками. Я їх робила з тканин, які не мнуться, щоб мій одяг носили і на день народження і на роботу.
– Розкажіть мені про вишиванку як про виріб, які тканини застосовують та які орнаменти існують?
– Кожна майстриня має свої тканини та нитки, які вона використовує. Це не є загальною тенденцією. Від тканини і орнаменту залежить весь виріб. Якщо брати до уваги наше рівненське полісся, то у нас був серпанковий льон. Не можна говорити про тканини і орнаменти як про щось загальне. До конкретного автентичного виробу ідуть певні тканини і візерунки. Для моїх ручних вишивок мені потрібна тканина, яка має полотняне переплетення, бо я вишиваю хрестиком. Тобто у мене є свої тканини, які я використовую стільки часу. Якщо я хочу зробити якусь фантазійну роботу я використовую різні тканини. Шовк, якщо це машинна вишивка і сучасний крій.
– Розкажіть, чим відрізняються вишиванки різних регіонів нашої країни?
-Між різними регіонами існують відмінності. Якщо взяти до уваги нашу поліську вишивку і взяти Закарпаття то це велика різниця і в фасоні, і у вишивці.
Вишиванка – оберіг від бід
-Розкажіть чим відрізняється чоловіча та жіноча вишиванки, зокрема орнаментами та фасонами ?
– Чоловіча та жіноча вишиванки відрізняються розташуванням орнаментів. На українській жіночій вишиванці весь візерунок зосереджувався на руці. Вважалося. що вишивка – це оберіг від бід. А вишивали його на руці, бо жінка руками колише дитину, готує їсти і тому подібне. В основному вишивалася верхня і нижня частина рукава. В багатьох сорочках грудина не вишивалася. Навіть не було на сорочці застібки. Зверху одягали корсет або безрукавку.
В чоловічих сорочках вишивали грудну частину, а також маніжки і комір. Якщо поглиблюватися у значення орнаментів, то можна у вишивці побачити символи: трикутники, ромби, зірочки. В сучасних орнаментах можна відслідкувати ті ж самі знаки. Символом чоловіка вважався ромб. Також можна знайти у вишивці трикутники із вкрапленнями – символ засіяної ниви, який також чоловічої родючості.
Жіночі вишиванки є барвистими та насиченими, чоловічі ж є більш стриманими.
-Скажіть, що Ви зробите першим після перемоги України у війні?
– Буду плакати… Плакати від щастя…
Вишиванка – невід’ємна частина ідентичності та самобутності українського народу, як от сало, український борщ чи легендарні воїни – козаки. Це те, що створювалося та передавалося віками від наших пращурів. Правду кажуть, коли називають вишиванку кодом нації. Бо ж це й справді так. Вишиті, виплекані візерунки, які лягають різнобарв’ям кольорів на тканину, ніби розповідають про український народ. Хрестик до хрестика, нитка до ниточки… Так пишеться історія українців, наші звитяги, наші біди і страждання та непоборна жага до волі на своїй землі.
