Головна В регіоні “Бо розумієш: в тебе там теж хтось є” – як бізнес Рівного...

“Бо розумієш: в тебе там теж хтось є” – як бізнес Рівного підтримує армію

"Нагодувати хлопців" - бізнес Рівного волонтерить на підтримку армії. Анна Мельничук - третя зліва

Війна в Україні сильно вдарила по бізнесу та підприємцям – працювати в умовах воєнного стану стало складніше. Найбільше війна вплинула на підприємців, бізнес яких знаходиться в зоні бойових дій. Бізнес Рівного та Рівненщини при цьому продовжує працювати, багато місцевих підприємців долучилися до волонтерської діяльності – постачають продукти харчування, забезпечують транспорт, доставку гуманітарних вантажів, перевезення та поселення біженців, переробку і зберігання продуктів. Волонтерська допомога підприємців Збройним силам та вимушено переселеним українцям дозволила забезпечити армію та людей усім необхідним для перемоги й збереження людських життів.

Розповідаємо історії підприємців, які під час російсько-української війни підтримують армію та виконують гуманітарні місії, у циклі “Бізнес, який рятує життя”. Про волонтерів, які жертвують власними прибутками і добробутом заради спільної перемоги, надаючи всю можливу допомогу. Зауважимо, що мета цього циклу – не реклама окремих сфер бізнесу чи підприємців. Ми лише хочемо розповісти про людей, чий приклад вважаємо гідним для наслідування, про соціально відповідальний бізнес і тих людей, які створюють надійний тил для всієї країни.

Розповідаємо про ресторан “Нью-Йорк Стріт Піца” (New York Street Pizza), що знаходиться в центрі Рівного – у ТРЦ “Злата Плаза”.

На кухні Нью-Йорк Стріт Піца упродовж кількох тижнів готували страви для військових та волонтерів
На кухні Нью-Йорк Стріт Піца упродовж кількох тижнів готували страви для військових та волонтерів

Більше семи років ми працюємо в ресторанній сфері. Нью-Йорк Стріт Піца – це франшиза, – розповідає про діяльність ресторану адміністраторка Анна Мельничук.

Тривала та дуже емоційна розмова про все, що стосується війни в Україні внаслідок вторгнення військ росії, подекуди може пройняти до сліз своєю щирістю та глибиною переживань.

Коли 24 лютого Україна прокинулася від страшного слова “війна”, ми (колектив ресторану та їхні сім’ї – ред.) як і всі були налякані, спантеличені та розгублені. Та в кожного, хто зараз з нами працює в команді пліч-о-пліч, було чітке усвідомлення того, що ми на своїй Богом даній землі. Що ми нікуди не будемо бігти, втікати чи виїжджати, ми залишилися вдома, щоб допомагати і бути корисними в тилу. Багато в кого з нас чоловіки, сини, батьки, брати пішли боронити країну.
Ми не мали права сидіти склавши руки, тому усвідомлення того, що ми будемо їм допомагати прийшло дуже швидко.
Буквально на другий-третій день, ми організувалися, приїхали в ресторан і почали готувати для хлопців на блокпости. Тоді, ми ще не знали конкретно, кому і що будемо готувати, де будемо брати продукти, але знали, що будемо це робити!
З того часу, кожного дня ми готуємо їжу для всіх, хто цього потребує, – говорить Анна Мельничук.

Кухня Нью-Йорк Стріт Піца (посеред дня вона практично не буває порожньою)
Кухня Нью-Йорк Стріт Піца (посеред дня вона практично не буває порожньою, під час фотозйомки тут готувалося щонайменше 8 страв)

Варто зауважити, що упродовж останнього місяця волонтери по всій країні забезпечують Збройні Сили України, сили тероборони, інших силовиків, а також ті волонтерські штаби, які займаються гуманітарною діяльністю, постачанням медикаментів, провізії, амуніції для потреб військових, переселенців і постраждалих від гуманітарної кризи в зонах активних бойових дій.

Так, основну частину ми відправляємо нашим бійцям. Та не забуваємо і про переселенців та волонтерів. Наша допомога не закінчується на простому, але такому важливому приготуванні їжі. Ми щодня спілкуємося з бійцями, які потребують інших критично важливих речей. Так ми забезпечили хлопців медикаментами, матрацами, постіллю. Зібрали обігрівачі, підгузки, дитяче харчування та одяг для біженців. Ми максимально намагаємося долучатися і допомагати, де тільки можемо, адже зараз так важливо триматися разом і допомагати один одному, – розповідає Анна Мельничук.

Про військові частини, яким постачають готові страви, розказати детально не можемо. В середньому ресторан забезпечував біля 150 порцій на день для військових, волонтерів та переселенців.

Гарячі страви готуються, упаковуються та відправляються бійцям у фірмових упаковках - абсолютно безкоштовно
Гарячі страви готуються, упаковуються та відправляються бійцям у фірмових упаковках. Найкраще харчування для наших хлопців

Війна вплинула не лише на бізнес, але й на особисте життя працівників ресторану, говорить Анна.

Зрозуміло, що війна не впливає позитивно на наше життя і роботу в цілому. Та ми тримаємося. Зараз наші двері відчинені для відвідувачів, ресторан працює. Так, ми маємо часові рамки (через введений комендантський час – ред.), та це все тільки для нашої з вами безпеки. Ми працюємо, підтримуємо економіку країни та моральний дух людей. Адже зараз, у цей важкий для кожного час, важливо не забувати жити. Ми не маємо падати духом, ми все подолаємо та переможемо! Для всіх людей, для нашого мозку потрібне певне розвантаження, і зміна обстановки – це те що ми даруємо людям, – каже Анна.

Ресторанне обслуговування - не таке, як в армії
Ресторанне обслуговування – не таке, як в армії. Так не харчуються навіть рашистські офіцери

Попри всі ризики й труднощі, весь персонал ресторану впевнений, що бізнес процвітатиме після війни.

Ми абсолютно точно продовжимо працювати в ресторанній сфері, адже це не просто робота – це наше життя. Ми не боїмося труднощів та важких часів, нас не зламав коронавірус – не зламає і війна, адже ми працюємо для людей. Ми всі віримо, що після цих страшних подій, Україна почне розквітати, відновлюватися і відбудовуватися. І ми разом з нею, – говорить Анна Мельничук з непереборною впевненістю. – Ми не боїмося будувати плани на майбутнє, адже знаємо, що воно у нас точно буде. Та ми вже ніколи не будемо такими, як були раніше. Навіть по закінченню війни будемо допомагати нужденним, займатися благодійністю, ми будемо добрішими.

Харчі, зібрані волонтерами
Харчі, зібрані волонтерами

Персонал ресторану – сімейні люди, та охочих безкоштовно допомагати на кухні вистачає. Анна розповідає про людей, які допомагали забезпечувати харчування військовим, та про іншу волонтерську допомогу: “Харчі збирали хто де міг”.

Усі наші – штатні, тому що зараз ми не можемо пускати когось іншого, ТРЦ їх не пропускає сюди (через внутрішні правила ТРЦ – ред.). Коли ми ще були зачинені, то приходили з сім’ями, я приходила зі своєю сестрою, – продовжує Анна. – В мене в будинку було багато бажаючих, які хотіли йти до нас, і яких ми просто не могли взяти, тому що в нас маленька кухня. Залучали сусідів, родичів, приходили мами з дітьми, приходили сім’ями і готували. Харчі збирали хто де міг – дуже багато людей відгукувалися. Ми просто виставляли сторіс в Інстаграм, до моменту, поки зв’язалися з іншими волонтерами, наприклад, з Русланом, який нам постійно допомагає. Ось, сьогодні він нам сосиски привіз.

Крупи, овочі, закрутки - люди віддають все, що є вдома
Крупи, овочі, закрутки – люди віддають все, що є вдома

Про волонтерів та організації, згадані Анною, ми ще згадаємо в наших наступних матеріалах. Крім харчування в ресторані допомагали і з перевезенням біженців до кордону. Також в ресторані збирають медикаменти, які передають військовим.

– Мій брат допомагав мені, тому що він займається в “Легіоні”. Зараз, наприклад, “Легіон” нам медикаменти привіз. Вони допомагали нам і з харчуванням, багато круп передали. Збирали, хто де міг: з дому приносили консервації, в кого була картопля – усе несли. Здавалося інколи, що ми готові віддати все, що в нас є, тому що так хотілося, так боліло допомогти хлопцям.

Приготування страв у ресторані Нью-Йорк Стріт Піца
Приготування страв у ресторані Нью-Йорк Стріт Піца для наших бійців, біженців та волонтерів

В перші дні війни, як відомо, існував певний хаос щодо забезпечення військових усім необхідним. Традиції волонтерської підтримки призвели до справжнього спалаху ентузіазму, хоча координація між різними штабами, центрами, окремими групами волонтерів не була якоюсь системною. Через відсутність в перші дні війни чіткої структури та повноцінного забезпечення з боку ЗСУ та Міноборони саме волонтери брали на себе цю функцію. Саме так, як це було у 2014-му році, коли й розпочалося повзуче вторгнення росії на території нашої країни. Тому перед волонтерами постали завдання, яких в мирний час не виникало.

Волонтери готують просту, але поживне та збалансоване меню
Волонтери готують просте, але поживне та збалансоване меню

Траплялося, коли тобі телефонують о п’ятій вечора і питають: “чи можете привезти їжу?”. Бо їм просто не привезли, бо хлопців сьогодні не нагодували. І ти розумієш, що в тебе там (серед наших захисників – ред.) теж хтось, його теж там годує чиясь мама чи сестра, і якщо його завтра не нагодують, то він буде голодний. Ти збираєшся о п’ятій вечора, йдеш, вибираєш, що в тебе є в морозильнику, що залишилося із продуктів, і готуєш. Готуєш, тому що ти переживаєш, тому що тобі болить, щоб він не був голодний. Щоб чиясь дитина була сита, чийсь син, чийсь чоловік, чийсь тато. Щоб він не схуд на сім кілограмів, як схуд мій Саша там. І це болить не тільки мені, це болить всім.

Анна розповідає, що вирішити питання з продовольством для наших військових вдавалося завдяки підтримці небайдужих рівнян. Але допомагали не лише з харчуванням.

Ми зверталися до волонтерів. Також у нас є Квасилівська громада, вона нам дуже допомогла у свій час. Коли у нас не було з чого готувати, то люди зібралися, організувалися. Вони допомагали, зібрали велику кількість картоплі і консервацій, заморожених фруктів, овочі, – говорить Анна. – Головне, що вони допомогли нашим хлопцям, яким не було на чому спати, в них на ліжках були просто голі сітки. Люди просто позбирали матраци, якісь речі, постіль, і ми це все відвезли в частину. Тому що хлопці наші прийшли і розказали, що їм просто дали такі карематики і совдепівські ліжка з пружинними сітками, і сказали: “ну, хлопці, спіть”. Ми збирали ці матраци, а їх просто не було, де зібрати. Ми зверталися в Народний дім, але там вже нічого не було. Ми вже не знали, в які двері стукати, де їх шукати. Ми живемо в місті, у нас усі звикли, що у нас дивани, ліжка не такі, щоб можна було їх розгорнути, – просто не було де взяти тих матраців. Ми обійшли всі склади, які знайшли, – там все просто порозбирали. Але люди, в яких вдома були якісь старі матраци – ватні ще такі, важкі, – ми просто зібрали те, що нам віддали. Організували хлопців, які поїхали, забрали їх. Вони навіть не брали в нас грошей ні за паливо, ні за що. Хлопці з мого будинку, яким по вісімнадцять років, не у всіх навіть є водійські права, – взяли у батька бус і поїхали до Квасилова забирати ті матраци. Тому ми працюємо тільки з волонтерами. Інші підприємці також зараз намагаються з якимись волонтерами працювати і віддавати щось від себе, мало хто до нас із підприємців долучається, переважно волонтери.

Робота на кухні Нью-Йорк Стріт Піца кипить щоденно
Робота на кухні кипить щоденно

На запитання, чи вистачає зараз Анні часу, щоб виспатися, вона відповідає з посмішкою.

Знаєте, колись я думала, що 24 години на добу – це мало. Тому що хочеться щось встигнути і поспати, і в спортзал піти, і кудись погуляти з друзями. Тому що в 23 роки тобі хочеться жити, дихати на повні груди. Зараз мені критично не вистачає кількох годин на добу, я їх заміщую сном. Тобто якщо раніше ти спав 8 годин, то зараз ти спиш 6, 5, 4 години. Але в тебе стільки енергії і бажання жити – як ніколи. Я за свої 23 роки так сильно не хотіла жити як зараз. В мене ніколи не було такого бажання робити і хапатися за все. Коли тобі хочеться осягнути все. І найголовніше, що ти не думаєш про якусь кінцеву вигоду. Ти це робиш, тому що в тебе просто є такий поклик всередині, у твоєму серці. Ти це робиш, тому що ти хочеш, ти мусиш. Просто поклик зсередини. І так, годин тобі не вистачає. Але ми їх замінюємо сном, жертвуємо ним, віддаємо.

Відпочивати повноцінно, як до війни, не вдається. Весь вільний час іде на те, щоб зробити хоч щось корисне.

Здається іноді, що ми просто сидимо в телефонах, – але скільки важливих справ ми зараз робимо в телефонах! От, я сідаю їсти з телефоном, гортаю в Інстаграмі, що мені люди пишуть, комунікую, зв’язуюся з якимись організаціями – це все в телефонному режимі. Здається, що я відпочиваю, але насправді ще роблю велику кількість такої роботи, яку ніхто не бачить, але яка є критично важливою. Поки ми живемо в такий час, то немає можливості думати про те, що треба поспати. Важливо думати про те, що треба допомогти.

На закінчення розмови Анна від імені всіх працівників ресторану звертається до всіх рівнян, українців та до всього світу:

Люди, давайте бути добрішими. Давайте допомагати і триматися разом. Зараз це мені здається найголовнішим, – говорить Анна. – Закликаємо всіх не байдужих! Люди, допомагайте один одному, давайте не боятися проявляти добро! І все буде Україна!