Всі новини Захищати Україну і словом, і ділом: як війна змінила життя редакції “Рівне...

Захищати Україну і словом, і ділом: як війна змінила життя редакції “Рівне Online”

Ранок 24 лютого перевернув звичне життя українців з ніг на голову. Цього дня Російська Федерація розпочала повномасштабну війну проти України. Українці не зустріли окупантів “хлібом з сіллю та квітами”, а навпаки об’єдналися та згуртувалися як ніколи раніше. Наразі Рівненщина – одна з областей, яка стала домівкою для багатьох внутрішньо переміщених осіб та поранених військових, доправляє гуманітарну допомогу в українські міста та села, де не припиняються активні бойові дії, та щоденно готується зустріти ворожих загарбників “палкими, гарячими обіймами”.

За 15 днів війни кардинально змінилося все. Колись гамірні вулиці, ресторани, кафе, парки стали спустошеними, люди різних професій пішли боронити країну, хто у складі воєнних формувань, а хто став волонтером. На задній план відійшли розслідування, сенсації, політичні баталії та інше. Телефонна книга журналістів стала іншою: харчі, одяг, військове обладнання, ліки, – це те що найперше стало важливим у допомозі людям на війні. Десятки одночасних дзвінків, гаджети, які заряджаємо по декілька разів на день. Коротко кажучи, колектив редакції “Рівне Online” у повному складі перепрофілювався з журналістів у потужний, креативний і самовідданий пласт людей, які почали оперативно розв’язувати будь-які питання – волонтерів.

Ще в п’ятницю, 25 лютого, журналісти “Рівне Online” ще працювали у своєму звичному, комфортному офісі та ритмі життя. Далі, вже на новому місці, у волонтерському штабі  кожен журналіст знайшов собі справу.

Редакторка “Рівне Онлайн” Вікторія Мамотюк розповідає, що коли отримала пропозицію від депутатки Рівнеради Олени Хотенко, доєднатися до волонтерської справи й тут, в тилу забезпечувати наших бійців, вона ні секунди не вагалася:

За вказівкою голови Рівненської обласної військової адміністрації Віталія Коваля, Олену Хотенко призначили відповідальною за організацію та забезпечення гарячим харчуванням тричі на день тисяч наших хлопців із тероборони. Наша редакція ні хвилини не сумнівалися – ми одразу погодилися долучитися до надважливої справи. У перші дні був хаос, число хлопців щоразу змінювалося, як і локації, куди потрібно везти харчі. Мільйони дзвінків, пропозиції і прохання про допомогу починаючи від купівлі продуктів, закінчуючи тепловізорами та автомобілями. Було незрозуміло, хто і за що відповідає, куди везти запропоновану від людей допомогу, але виважені вказівки Олени Анатоліївни, пояснення, що і як має бути, її заспокоєння, якось вирівняли внутрішню та зовнішню паніку. Ми провели нараду з іншими відомими рівнянами, які взяли на себе величезну відповідальність і спрямували всі свої сили, потужності свого бізнесу та працівників на допомогу нашій армії. Стало зрозуміло, хто і за що має відповідати й фронт роботи кожного. Куди везти одяг, куди відправляти великі об’єми харчів і куди прийняти пакети, які несуть рівняни. Ліки, памперси, дитяче харчування, воєнне обладнання та амуніція, берці, тепловізори, розгрузки, пропозиції щось купити, списки необхідного,розповідає Вікторія Мамотюк.У сотнях дзвінків, ми вже за день почали губитися, і забували хто і яку допомогу пропонував. Тому, сформували таблицю, в якій систематизували всю інформацію. Цим зайнявся журналіст Андрій Логащук. Всі контакти зараз вносять до таблиць, зазначається, що саме людина пропонує, – чи то власну фізичну силу, чи щось привезти, які в кого автомобілі, бізнеси, що хочуть і можуть надати для потреб тероборони. База волонтерів одразу стала в нагоді. Хтось, приміром, хоче передати три тонни картоплі, а вантажного авто не має, і таке інше. Усі потреби, завдяки складеній таблиці, почали вирішуватися за лічені хвилини. Щось поїхати забрати, щось завантажити, купити, привезти, переправити, зустріти, передати тощо. Буквально за три дні у кожного фронт роботи став зрозумілим, і наша волонтерська редакція запрацювала чітко як годинник. А для комунікації й потреб, ми створили групу в телеграм, у якій наразі уже більше тисячі рівнян, які за секунди розв’язують питання одне одного. Долучайтеся, до нашої команди, якщо хочете допомогти. 

Але основне завдання – це забезпеченням триразовим гарячим харчуванням майже 4 000 бійців тероборони.

Кухня у волонтерському центрі забезпечує понад 1500 порцій їжі на день для сил ТрО.

Власник сайту “Рівне Онлайн” Віталій Павлов у перший день війни, у складі ЗСУ, відправився в гарячу точку разом зі своїми побратимами. До слова, для нього це не перша війна, він ветеран війни та воював у третій ДШР п’ятої БТГр у складі 81 аеромобільної бригади. Він не любить, щоб про нього багато розповідали, тому ми не можемо сказати вам більше.

Віталій Павлов, фото надіслане у приватні повідомлення, у час, коли був Інтернет і така можливість. Зараз там перебої зі зв’язком

До нас почали надходити тонни гумонітарної і необхідної допомоги, яка йшла далі у гарячі точки, вантажилися фури для Запоріжжя. Про це багато говорити не будемо, але додамо, що й окрім питань кухні, редакція на чолі з Оленою Хотенко почала розв’язувати й ці питання, а зал поруч із кухнею, перетворився на склад не тільки з продуктами.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Вікторія Мамотюк (@vikamamotyk)

У волонтерському штабі завжди кипить робота – постійно під’їжджають машини з пакунками, які потрібно завантажити або розвантажити, їжею. Все це везуть туди, де є найбільша потреба. Наприклад, часто вантажаться фури з гуманітарними вантажами у напрямку міст, для цивільного населення, поруч з якими відбуваються бойові дії.

У той самий день, як почалася війна, я вивезла своїх дітей у село, поруч із містом. У будинку вони жили самі і по кожній тривозі, спускалися у підвал. Я мала можливість приїздити до них один раз на день, щоб привезти їсти. Ночували вони теж самі. Моє серце було неспокійним, і це відволікало від роботи, яку ми розгорнули, – розповідає Вікторія Мамотюк, яка сама виховує трьох дітей. – Я прийняла рішення відвезти їх за кордон і, після цього, присвятити себе на всі 100% допомозі нашим бійцям та українцям, які потрапили у важкі життєві обставини. Мої діти у дуже хорошій чеській родині у подружжя Хелени та Жака. Хелена каже, що завжди мріяла про доньку, а тепер у неї їх двоє. Мені спокійно, коли мої діти в безпеці, коли їх люблять добрі люди, а я тут роблю, що вмію. Було боляче, я плакала і дуже за ними скучаю.

Своїх дітей Вікторія вивозила особисто, тому дізналася про всі деталі перетину кордону, необхідні документи, доїзду в іншу країну чи місто в Польщі та пошуку житла, чим почала допомагати іншим.

До мене почали звертатися рівняни та ті, хто виїхав із гарячих точок, з проханням допомогти. Оскільки, за кордон випускають лише жінок та дітей, довелося особисто сідати за кермо, щоб вивозити інших. Загалом, у перші дні, я вивезла понад 10 дітей та 4 жінки на легковому авто, а тих, кому знайшла транспорт і житло, уже не злічити. Майже усіх вивозять до Польського кордону, а далі мами з дітьми на руках та багажем змушені перетинати кордон пішки чи з різними пересадками, тому, коли везу я, – то перевожу їх через кордон.

На передньому плані Вікторія Мамотюк. Справа наліво у першому ряду: Юлія Бондарєва та Ганна Алембіта. Другий ряд: Юлія Савчук та Андрій Логащук.

– Коли почалася війна, це стало для мене і моєї сім’ї шоком. Не розумію я цієї війни, зовсім. Як боєць я не дуже здібний, але волонтерство мені близьке ще з часів Євромайдану. Тому я включився у підтримку армії так, як умію це робити. Наразі допомагаю в організації харчування сил тероборони, сил спротиву, ЗСУ, адже поки що забезпечення продовольством та харчуванням працює в першу чергу саме завдяки волонтерам, – розповідає журналіст Логащук. – Також займаюся пошуком волонтерів, амуніції для військових, пересилкою гуманітарних вантажів, допомогою для біженців – загалом роблю усе, що можу, і на що вистачає часу. Моя сім’я зараз у безпечному місці, подалі від війни і, на жаль, дуже далеко від мене. Сподіваюся, після перемоги зможу їх нарешті побачити. Багато людей повірили в цю перемогу саме завдяки єдності, яка чи не найбільше відчувається серед волонтерів. Разом ми, українці, переможемо будь-кого.

Журналістка Юлія Бондарева:

– Ранок 24 лютого розпочався стандартно: підйом, сніданок, швидкий збір малого у садочок. У цій метушні я не включала телебачення, інтернет на мобільному телефоні. Ми, як нічого і не сталося, поїхали у дошкільний навчальний заклад, де нам сказали – розпочалася ВІЙНА. Звичний світ перевернувся з ніг на голову. Сина – назад додому, до бабусі, а сама – до праці. Як і до війни, продовжую активно інформувати громадян про поточну ситуацію у місті, області та Україні на сайті “Рівне Online”, сторінках у соціальній мережі Фейсбук та у нашому телеграм-каналі. Завдяки цьому аудиторія наших читачів та підписників щогодини отримує лише достовірну, правдиву інформацію з офіційних джерел про все, що відбувається не лише в Рівному та області, а й в українських населених пунктах, які перебувають під нещадними обстрілами російських окупантів. Паралельно з цим допомагаю в штабі з пошуком переселенцям житла, людей, які можуть підвезти овочі, одноразовий посуд, ліки тощо на потреби територіальної оборони та ЗСУ. “Не можу”, “не знаю”, “не вмію” – такі слова за секунду зникли з мого життя. Вся моя родина наразі перебуває у Рівному. Думки виїхати з дитиною і досі не покидають мене, але, поки, ми у Рівному. Мені хочеться допомагати нашим хлопцям-воїнам, поширювати серед людей лише правду про війну та просто щось робити, щоб не сидіти на місці. В умовах війни найкраще, що я можу зробити, – це допомагати своїм.

Журналістка Юлія Савчук:

– Фраза, яка змінила моє життя на “до” і “після” – “Прокидайся, почалася війна”. Ці слова я мабуть ніколи не забуду. Після цієї фрази розпочалися дні, наповнені самовідданою роботою та надією. Мій колектив із редакції інформаційного сайту перетворився на волонтерський центр, який працює без вихідних, майже без сну, проте з великим бажанням допомогти рідній країні та нашим захисникам у боротьбі проти російських окупантів. Особисто переді мною постав вибір: або лишити роботу, друзів та просто сидіти вдома і постійно хвилюватися через війну, яка постукала у двері України, або ж взяти себе в руки та робити усе, аби бути корисною моїй країні. Я вибрала друге. Тому я зараз серед волонтерів – людей, які щиро вірять у перемогу України та роблять усе, аби цей день нарешті настав.

До волонтерського центру долучився також розробник сайту Рівне Онлайн, колега, близький друг усієї редакції, який в житті займається WEB-розробкою Ігор Шарабура, тепер він універсальний солдат у нашому колективі.

Без поділу днів на вихідні та будні працюють, як бджілки працівниці кухні. Саме завдяки їхній праці хлопці з тероборони щодня мають силу для тренувань, тактичних навчань та виконання завдань. Навіть свята вони зустрічають на власній “передовій”, працюючи майже цілодобово, відпочиваючи всього по декілька годин на день.

Безперечно досвід журналістики всім членам нашої редакції дуже допомагає в організації волонтерської роботи. Ми швидко та оперативно знаходимо спільну мову з отримувачами допомоги, іншими волонтерами, підприємцями та розуміємо, як вони обмінюються інформацією. Виконання цих елементарних правил та передумов дозволяє розумно налагодити комунікацію між людьми. “Загальні потреби волонтерського штабу станом на зараз”, “Терміново потрібні”, “Громаді міста надійшла допомога з іноземного міста” тощо – наш сайт та гуманітарна сфера стали працювати разом, допомагати одне одному в інформуванні цих важливих повідомлень.

До війни наш сайт і телеграм-канал висвітлювали лише інформаційну картину дня Рівного та нашої області. Проте зараз ми щоденно розповідаємо людям на наших ресурсах про все, що сталося на теренах усієї України. Тільки з офіційних джерел, тільки правду, тільки перевірену та достовірну інформацію. Жодних фейків та шахрайських схем.

“Захищати Україну і словом, і ділом” – саме під таким гаслом зараз працює колектив інформаційного ресурсу “Рівне Online”. І припиняти цю діяльність ми не збираємося, адже завдяки ЗМІ, у воєнний та післявоєнний часи, можна допомогти відновитися населенню набагато швидше, а можливо, навіть і врятувати чиєсь життя.