В Рівнераді проти рівних прав чоловіків та жінок, бо мер – протестант

Депутат Рівнеради Анатолій Чугуєвець звинуватив своїх колег у релігійній дискримінації та назвав їх “дядьколюбами”, бо ті підтримали Європейську Хартію рівності чоловіків і жінок у житті місцевих громад. Він виступив категорично проти Хартії, бо, мовляв, у ній, на його думку, пропагуються нетрадиційні сімейні цінності. Разом із тим, на запитання, чи читав він текст Хартії, той відповів, що читає лише Біблію. Прийшли на сесію і представники церкви, вони запевнили, що уважно прочитали Хартію і їх засмучує у тексті слово “гендер”, тому вони просили депутатів скасувати попередньо прийняте рішення. Жодних заперечень, аргументів чи пояснень вони чути не захотіли, а крім зауваження до слова “гендер” інших не зазначили. Разом із тим, експерти та юристи пояснюють: суперечностей між нормами Хартії із віросповіданням немає, а Хартія є Конституційною.

Нагадаємо, 18 листопада, міська рада підтримала проєкт-рішення депутатки Олени Хотеко про приєднання Рівненської громади до Європейської Хартії рівності чоловіків і жінок. Підписання Хартії – це публічна демонстрація прийняття принципу рівності жінок і чоловіків, щоб на території їхньої діяльності реалізовувалися зобов’язання, які викладені у Хартії. У ній йдеться про однакову політичну і громадську роль у житі громад жінок та чоловіків, відмову від стереотипів, забороняється дискримінація за будь-якими ознаками статі, раси, етнічного або соціального походження, генетичних особливостей, мови, релігії або переконань, політичних або інших поглядів, належності до національних меншин, майнового стану, місця народження, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації.

Вчора, 9 грудня відбулася чергова сесія і, попри те, що рішення вже опубліковане на сайті Рівнеради і набуло чинності, депутат Анатолій Чугуєвець, за підтримки міського голови Олександра Третяка вирішив висловити недовіру до голосування. Він привів із собою також двох чоловіків: священника греко-католицьої церкви та пастора місіанської церкви “Храм Божої слави”. Вони вважають, що фрази вказані у тексті Хартія “сексуальна орієнтація” та “гендер” можуть якось нашкодити традиційним сімейним цінностям. Очевидно, це сталося через те, що вони не уважно читали Хартію, у якій, як ми наголошували, немає жодного слова про пропаганду, а сказано виключно про ОДНАКОВЕ СТАВЛЕННЯ до всіх незалежно від кольору шкіри, віку, статі чи орієнтації.

Повний текст Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад

Хронологія вчорашньої сесії: як маніпулювали термінами представники церкви та як усе є насправді

Під час обговорення порядку денного, до трибуни вийшов священник греко-католицької церкви Євген Остапенко і звернувся до депутатів з проханням переглянути рішення щодо приєднання Рівненської громади до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків, ухваленої на попередньому засіданні.

– Ви на минулій сесії проголосували за приєднання до Європейської хартії рівності жінок та чоловіків у житті місцевих громад і підтримали її. Міжцерковна рада просить вас переглянути це питання. Ми належимо до однієї чи до другої конфесії і кажемо, що ми християни. Власне, ця хартія суперечить нашій вірі, – каже під час свого виступу священник греко-католицької церкви Євген Остапенко. – Ну, напевно тут нічого такого злого немає, але в ній є положення, на якому будуються традиції нашого українського народу і не тільки, власне, християнські традиції. Тому зауважую на цьому, прошу вас переглянути ваше рішення.

Переглянувши відео, можна почути, як чоловік цитує Марка Туллія Цицерона і досить дивно це чути із вуст священника, адже давньоримський філософ був язичником і сповідував давньоримську політеїстичну релігію, а після проголошення другого тріумвірату, був страченим. Та менше з тим.

Після виступу греко-католицького священника слово взяв депутат Анатолій Чугуєвець, який рясно цитував Біблію та намагався уникати терміну “сексуальні меншини”, натомість використовував зневажливі (“воно”, “дядьколюби”) та відсторонені (“ті люди” та “вони”) слова. Депутат намагався висловити недовіру до голосування. Апелював до того, що у Рівному мер протестант:

–  Ми не могли проголосувати в місті західної України таке рішення, де мером є протестант. Тепер ми от думаємо, приходять до нас священники, приходить громада міста Рівне і просить, каже нам “що ви наробили?” і просить нас виправити. Я до юристів звертаюсь: що можна зробити? – висловився депутат Рівнеради Анатолій Чугуєвець.

На слова Анатолія Чугуєвця одразу відреагувала ініціаторка проєкту про приєднання до Хартії рівності Олена Хотенко.

Вона намагалася пояснити, що Хартія – це про рівні права усіх людей незалежно від статі, віку чи будь-яких інших ознак:

– Хартія ні в якому випадку не змінює, ні статут сім’ї, ні законодавство про сім’ю, ні законодавство про батьківство. Якщо слідувати вашій логіці, то ми взагалі маємо внести зміни до Конституції України, відмовитись від загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної резолюцією Генасамблеї ООН, і маємо вийти з міжнародних правових угод. Згідно з вашою логікою, ми маємо вийти із підписаних угод про асоціацію. У 2013 році, коли тодішня влада країни вибрала для українців шлях не до демократичних цінностей і до прав людини, а за нас зробили вибір – іти до Московії, всі ми піднялись проти. Тисячі людей загинули заради рівності. Міська рада – це не місце для фобій. Місце для фобій – це кабінет психолога. Згідно з вашою логікою, ми з вами маємо не слідувати цінностям всього демократичного світу, а іти до “домострою“, написаного для люду московському при цареві Іванові Грозному. Так от, ні. Хартія – це не про те, що надаються якісь переваги. Хартія – це про те, що кожна людина незалежно від своїх релігійних переконань, кольору шкіри чи будь-яких інших особливостей має однакові права. Ми не можемо звільнити людину з роботи через те, що вона належить до іншої раси, іншої статі, іншої вікової категорії. Людині не можуть відмовити у соціальній або медичній допомозі. Зрозумійте, весь світ живе так. І в нашій Конституції так написано, і в Конвенції з прав людини саме так написано, – говорить депутатка Рівненської міської ради Олена Хотенко.

Анатолій Чугуєвець продовжив опонувати, цитуючи Біблію, намагався довести, що положення Хартії суперечать не тільки “Закону Божому”, а й Конституції України, проте, як саме суперечить – не пояснив. Також він порівняв християн з людьми, які мають фобії. Під час виступу окреме звертання Чугуєвця до депутатів, яке стосувалося “дядьколюбів“, викликало неоднозначну реакцію в залі.

– Вони не думають про жінок, вони люблять дядьків, це дядьколюби. Вони не жінок люблять, вони жінок взагалі не визнають, бо вони їм не цікаві. Тому дарма ви за них проголосували і виходить так, що в нашому місті ті люди тепер уже мають право. Наш мер протестант уже їм нічого не може сказати, тому що ми з вами прийняли рішення, і ми їм дозволили все, – стверджує депутат Анатолій Чугуєвець.

Олена Хотенко заявляє, що депутат Анатолій Чугуєвець розпалює ворожнечу між рівнянами:

– Взагалі я вважаю, що у подібних вимогах духовенства і Чугуєвця є ознаки порушення, зазначеного у статті 161 Кримінального кодексу України. Як на мене, він сам таким чином просто розпалює ворожнечу. В нас уже був випадок, коли міський голова збирався кудись вивозити ромів. Зараз Чугуєвець робить практично те ж саме. Він пропонує, щоб у людей окремих категорій взагалі не було ніяких прав. Що ми маємо з ними зробити? Їх треба виселити з міста? Звільнити з роботи? Не надавати медичну допомогу? Що взагалі зробити з тими категоріями людей, які не подобаються Чугуєвцю. Як на мене, це просто невігластво і взагалі незрозуміла позиція. Основний аргумент, який використовує Чугуєвець – це те, що у нас міський голова – протестант. Вибачте, але Олександр Третяк балотуватися на посаду міського голови не від певної релігійної громади, а від конктертної політичної сили, яка декларує Європейські цінності і як кандидат від цієї політичної сили, обіцяв привести Європу у Рівне. Тому, приєднання міста Рівне до Європейської Хартії, надасть йому можливість виконати передвибочі обіцянки та стоворити сучастні комфортні умови життя для рівнян. 

Зрештою виступив представник Європейської солідарності Тарас Обоїста, який наголосив на важливості недискримінації за будь-якими ознаками, навів приклади з власного досвіду.

– Я хочу наголосити, що наша країна є світською державою і церква відділена від держави. Тому, будь ласка, чітко відрізняймо, де є держава, де є право, а де є релігія. Тому що цілком можна очікувати, що до нас прийдуть, наприклад, пастафаріанці, які будуть приходити з друшляками на голові й розповідати, у що вони вірять, як треба правильно варити макарони і так далі. Я ніяк не знецінюю вірування людей, які знаходяться у нас в місті, в нашій громаді, в державі. Але я хочу наголосити в першу чергу на рівності всіх громадян України. Ніякої дискримінації за будь-якими ознаками. Якщо когось хвилює питання “хлопчиків чи дівчаток”, і що “вони тут ходять” – то це особисто його хвилювання. Зі свого досвіду. Працюючи в Німеччині, коли я бачив, що хтось десь ходить за ручку, я не хвилювався, я не ставив себе на їх місце, і не думав, що на мене хтось претендує. Тому, будь ласка. Ми живемо в законній правовій державі, наше право перш за все – слідкувати за дотриманням закону, – висловився депутат Рівнеради Тарас Обоїста.

На сесії також виступив пастор месіанкської церкви “Храм Божої слави”  Олег Абатуров. В розмові із журналістами, після своєї промови на сесії, він запевняв, що прочитав текст Хартії. Проте під час виступу маніпулював словом “гендер”, мовляв, воно має декілька значень, а не просте визначення “чоловік” чи “жінка”.

– Дивіться, просте питання. Чоловіка і жінку хочуть підмінити словом “гендер”. Там 60 значень. Будь ласка, шановні депутати, до вашої свідомості, до вашої совісті звертаюсь. Ми не хочемо цих підмін, ми за ті закони, які є в Конституції, ми за ті Конституційні права, які вже є у нас. Низка країн – Великобританія, Ліхтенштейн, Латвія, Литва, Словаччина, Чехія – вони відмовлялись від цих речей. Давайте не брати те, від чого потім будемо відмовлятись. Будь ласка, передивіться це рішення і переголосуйте, – висловився Олег Абатуров.

У Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” чітко сказано, що таке гендерна рівність, про яку йдеться у Хартії, – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Тобто визначення, що таке “гендер” прямо прописане у Законі України, а Хартія його не змінює, проте, очевидно, депутат і його колеги про це не знають.

Консультант Українського жіночого фонду з гендерної політики Антон Ходаков зазначає:

– На сайті ЄХР можна переглянути інформацію, про яку каже Олег Абатуров, і зрозуміти, що представники релігійних організацій та депутат міської ради Анатолій Чугуєвець вдались до відвертих маніпуляцій у своїх виступах. Адже Рівне приєдналося до спільноти із понад 2000 європейських муніципалітетів (громад), які також підтримали підписання Хартії. Зокрема, до Європейської Хартії рівності приєднались і угорські міста, і польські, наприклад, релігійний та культурний центр Польщі – Краків.

Разом із тим, представники церков та депутат Анатолій Чугуєвець вперто не хотіли нічого чути. На їхню думку – це пропаганда одностатевих шлюбів і крапка. Вони у своїх промовах вказують на ст. 25 Хартії, мовляв, саме в цій частині прописано те, що є, буцімто, неприйнятним для християн. Тому, для кращого розуміння, подамо читачу ст. 25 Хартії повністю.

Врешті решт, після емоційної та гострої дискусії Олександр Третяк звернувся до юридичного відділу Рівнеради щодо пропозиції Анатолія Чугуєвця розглянути питання недовіри до голосування за Хартію, яку підтримали на попередньому засіданні Рівнеради 18 листопада.

– Недовіру не можна вносити, тому що рішення набрало законної сили на п’ятий день, його опубліковано. Недовіру можна було б оголосити, якби рішення іще не набрало чинності. Все, сьогодні повертатися до нього не можна, – наголосив фахівець юридичного відділу Рівнеради.

Попри фаховий коментар юриста, міський голова пропозицію Анатолія Чугуєвця не відхилив.

– Добре, тоді пропозиція Анатолія Чугуєвця – напрацювати рішення на наступну сесію, – каже Рівненський міський голова Олександр Третяк.

На цьому обговорення депутати припинили.

Консультант УЖФ (Український жіночий фонд) з гендерної політики Антон Ходаков, який дивився пряму трансляцію сесії, прокоментував наступне:

– По-перше, те що Рівненська міська рада підтримала приєднання до ЄХР, це однозначно позитивний крок у питанні забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків що проживають у Рівному. По-друге, беручи до уваги Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 1979 року, на виконання положень статті 12 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, з метою сприяння реалізації механізмів для досягнення фактичної рівності жінок і чоловіків у житті місцевої громади та для розширення можливостей рівноправного суспільства на території громад, керуючись статтею 26 та частиною 1 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування в Україні приєднуються до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Тобто законність приєднання до Хартії ОМС є беззаперечною.

Хартія є практичним інструментом посилення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Це стратегічний інструмент. Приєднання до Хартії означає перегляд планування діяльності в громаді відповідно до проблем і потреб, з якими стикаються її жителі. План дій по реалізації Хартії в громаді передбачає систематичне відстеження процесів покращення життя мешканців громади, а при необхідності, діяльність має передбачати ті заходи, що будуть більш ефективними у досягненні потреб громадян.

Принципи Хартії ґрунтуються на підвищенні рівня поваги до усіх мешканців громади, до жінок і чоловіків, до дівчат і хлопців, до людей старшого віку, до всіх соціальних груп. Кожного дня маємо змогу спостерігати в громадах України часто насильницький рівень комунікації між громадянами. Коли хтось намагається нав’язати своє бачення іншій стороні. Повага – це в першу чергу чутливість до потреб іншої людини, навіть, якщо ця людина відрізняється від тебе.

У документі Хартії жодним чином не вказано про переваги однієї групи людей над іншими, а стаття 25, на яку посилається промовець, регламентує застосування принципів рівних прав і можливостей у процесах місцевого планування, включно із рівним доступом (“… буде взято до уваги особливі потреби жінок і чоловіків у зв’язку, наприклад, із зайнятістю, з доступом до послуг та культурного життя, з освітою та сімейними обов’язками, що будуть засновані на відповідних місцевих та інших даних, у тому числі з урахуванням позиції Підписанта на підставі власної гендерної оцінки…”). Думаю, що шановний депутат та представники релігійних організацій здивувалися б, якби спробували пересуватися містом на візку, або перевозячи у візку дитину, адже, на жаль, реалізація міських проєктів у сфері просторового та транспортного планування часто здійснюється без аналізу потреб різних груп чоловіків і жінок.

І на останок, у ЄХР не підміняється поняття “стать”, про що говорять депутат і пастор, а регламентуються кроки по протидії дискримінації й жінок, і чоловіків, за різними ознаками: за віком, за статтю, за економічним та соціальним становищем, етнічною приналежністю тощо.

Я підтримую позицію пані Олени Хотенко, і рекомендую опонентам прийняття ЄХР переглянути сайт Хартії і звернути увагу на те, міста яких країн не приєднуються до створення умов по забезпеченню рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у житті місцевих громад.

Редакція “Рівне Онлайн” попросила прокоментувати експертку з гендерних питань, юристку Ярину Гаєцьку-Колотило ситуацію, яка склалася навколо приєднання Рівного до Європейської Хартії рівності у житті місцевих громад. Юристка пояснює, що суперечностей між нормами Хартії із віросповіданням немає:

1. Серед аргументів – суперечність норм Хартії із віросповіданням.

У даному випадку має місце маніпулювання громадською думкою та необізнаність у змісті положень Хартії, а саме:

Хартія вже у своїй назві вживає поняття “жінки та чоловіки”. Хартія закликає європейські місцеві та регіональні органи самоврядування взяти на себе зобов’язання для досягнення більшої рівності своїх громадян. У частині 1 Хартії, яка закріплює принципи, декларовані Хартією, та їх трактування, зокрема йдеться про наступні принципи: рівність жінок та чоловіків є фундаментальним правом; для забезпечення рівності жінок і чоловіків, слід боротися проти різноманітних форм дискримінації та зневаги; збалансована участь жінок і чоловіків у прийнятті рішень є передумовою демократичного суспільства; викорінення стереотипів є основоположним для досягнення рівності між жінками і чоловіками; для досягнення рівності жінок і чоловіків необхідно інтегрувати гендерну перспективу до усіх видів діяльності місцевих і регіональних органів самоврядування; плани дій і програми з належним фінансуванням є необхідними інструментами для сприяння досягненню рівності жінок і чоловіків.

Це аж ніяк не суперечить ані релігійним переконанням, ані моральним засадам суспільства.

Підписання Хартії дозволяє органам місцевого самоврядування публічно продемонструвати відданість принципам рівності жінок і чоловіків та зобов’язання  реалізовувати їх на території своєї діяльності.

Варто наголосити, що Хартію розробили у рамках проєкту (2005-2006) Ради європейських муніципалітетів і регіонів у тісній співпраці з численними партнерами. Проєкт підтримала Європейська Комісія.

2. Пунктом 4.1. Рішення Конституційного суду № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) зазначено, що Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина перша статті 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Також Конституція України гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (ст. 24 Конституції).

3. Крім Конституції України в Україні прийнято та діють ряд законодавчих актів, які гарантують рівні права жінок та чоловіків, зокрема:

– Закон України від 8 вересня 2005 р. “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”;

– Розпорядження КМУ від 5 квітня 2017 р. “Про схвалення Концепції Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року”.

4. Згідно із ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Серед міжнародних документів, ратифікованих Україною, щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків необхідно назвати наступні:

1. Загальна декларація прав людини (1948 р.);
2. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.);
3. Конвенція міжнародної організації з Праці (1950-2000 рр.):
4. № 100. Конвенція щодо рівної оплати праці (1951 р.);
5. № 103. Конвенція про захист материнства (переглянута у 1952 р.);
6. № 111. Конвенція про дискримінацію в галузі праці та занять (1958 р.);
7. № 156. Конвенція про працівників із сімейними обов’язками (1981 р.);
8. Європейська соціальна хартія (1961 р.);
9. Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права (1966 р.);
10. Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);
11. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок CEDAW (1979 р.);
12. Конвенція ООН про права дитини та 2 факультативні протоколи до неї (1989 р.);
13. Конвенція про політичні права жінок (1954 р.);
14. Віденська декларація прав людини (1993 р.);
15. Пекінська декларація і Платформа дій та інші підсумкові документи, прийняті на IV Всесвітній конференції про стан жінок “Дії в інтересах рівності, розвитку і миру” (1995р.);
16. Декларація Комітету міністрів Ради Європи Про рівноправність жінок та чоловіків (1988 р.);
17. Декларація тисячоліття ООН, затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (2000 р.);
18. Підсумковий документ спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН “Жінки у 2000 році: рівність між жінками і чоловіками. Розвиток і мир у ХХІ столітті” (2000 р.);
19. Резолюція Ради Безпеки ООН №1325 (2000 р.);
20. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН “Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року” (2015 р.);
21. Стратегія гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки (2018 р.);
22. Резолюції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй про жінок, мир та безпеку (UNSCRs 1325, 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122 та 2242).

Інші міжнародні нормативно-правові документи:

1. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1999 року (Optional Protocol to the Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women);
2. Конвенція МОП № 122 “Про політику у сфері зайнятості” від 9 липня 1964 року;
3. Договір про Європейський Союз від 07 лютого 1992 року;
4. Договір про заснування Європейської Спільноти від 17 лютого 1986 року;
5. Ніццький договір від 26 лютого 2001 року про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов’язаних з ними актів (2001/С80/01);
6. Хартія основних прав Європейського Союзу від 07 грудня 2000 року;
7. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01) від 30 березня 2010 року;
8. Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, травень 2006 року;
9. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція від 11 травня 2011 року;
10. Директива Ради Європи № 79/7/ЄЕС від 19 грудня 1978 року про поступове запровадження принципу рівного ставлення до чоловіків та жінок у сфері соціального забезпечення;
11. Директива Ради Європи № 2000/43/ЄС від 29 червня 2000 року щодо імплементації виконання принципу рівності осіб незалежно від расового чи етнічного походження;
12. Директива Ради Європи № 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 року з протидії дискримінації на робочому місці за ознакою релігії або віри, обмежених можливостей, віку або сексуальної орієнтації (Рамкова директива про трудову діяльність);
13. Директива Ради Європи № 2004/113/ЄС від 13 грудня 2004 року про реалізацію принципів рівних можливостей і рівного ставлення до чоловіків і жінок у питаннях доступу та постачання товарів і послуг (Директива про гендерні товари та послуги);
14. Директива Ради Європи № 2006/54/ЄС від 05 липня 2006 року про реалізацію принципів рівних можливостей і рівного ставлення до чоловіків і жінок у питаннях працевлаштування та зайнятості (Директива про перерозподіл гендерних ролей);
15. Пропозиція Європейської Комісії № COM/2008/0426 final – CNS 2008/0140 від 02 липня 2008 року щодо Директиви Ради Європи про протидію дискримінації за ознакою віку, інвалідності, сексуальної орієнтації, релігії або віри за межами робочого місця (Горизонтальна директива).

5. Водночас, стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Ч. 5 статті 36 Конституції України гарантує, що усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Міжцерковна рада Рівного, а також  Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, згідно із положенням про останню, затвердженим на засіданні ВРЦіРО (протокол № 8 від 11.12.2007 р.) є представницьким міжконфесійним консультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах. У своїй діяльності Рада керується Конституцією України, Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”, іншими актами законодавства та міжнародними договорами України у тій частині, що стосується релігійних організацій. Основні завдання Ради: обговорення актуальних питань релігійного життя та підготовка взаємоузгоджених пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства щодо свободи совісті та релігійних організацій; об’єднання зусиль релігійних організацій у добродійній діяльності; сприяння міжконфесійному взаємопорозумінню та злагоді; активізація участі релігійних організацій у духовному відродженні України, зміцненні гуманістичних засад суспільства; організація та проведення конференцій, семінарів, нарад тощо з питань духовності, застосування і додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації; сприяння всебічному висвітленню релігійного життя в Україні засобами масової інформації. Для забезпечення виконання своїх завдань Рада: входить до центральних і місцевих державних органів, а також до керівних органів громадських і релігійних організацій з відповідними пропозиціями; одержує в установленому порядку від органів державної виконавчої влади всіх рівнів інформацію з питань, які вносяться на розгляд Ради; звертається за необхідною інформацією до керівних органів громадських і релігійних організацій; залучає до роботи на громадських засадах релігієзнавців, експертів – правників, інших фахівців з питань, що вносяться на розгляд Ради; приймає звернення до громадськості; використовує для підготовки питань, що вносяться на розгляд Ради, теоретичні розробки відповідних релігійних, громадських чи державних інституцій, інші матеріали інформаційного, консультативного чи рекомендаційного характеру; створює на громадських засадах робочі групи з актуальних напрямів діяльності (відродження духовності, морального виховання, експертно-консультативної роботи, добродійництва та милосердя, міжцерковної злагоди, видавництва та зв’язків із засобами масової інформації тощо).

Таким чином, Міжцерковна Рада Рівного повинна діяти у відповідності до чинного законодавства України та з повагою до прав та свобод людини.