додому В регіоні Рівненській ветеран-ліквідатор поділився спогадами про події у Чорнобилі

Рівненській ветеран-ліквідатор поділився спогадами про події у Чорнобилі

18

Кожному, кому довелося побувати у зоні відчуження, досі важко згадувати пережите. Адже драматизм чорнобильської катастрофи не піддається жодному виміру, бо немає одиниці виміру для людського болю і горя. Своїми спогадами про події 35-річної давності поділився ветеран-ліквідатор, а нині провідний спеціаліст управління кадрового забезпечення ГУНП в Рівненській області Сергій Киричук.

Про це повідомляє ГУНП у Рівненській області.

У зоні відчуження я був двічі. Надійшов наказ — треба їхати. Перша поїздка тривала півтора місяці. Нас посадили в поїзд і повезли. І тільки потім вже пояснили, чим ми маємо займатися. Весь час ми охороняли від мародерів села, з яких виселили мешканців. Спочатку моторошно було — порожні, відкриті хати. Люди, вочевидь, збиралися як в останню дорогу. Покидали все, що нажили власною працею. Враження не з приємних, але звикли, – пригадує Сергій Киричук.

Правоохоронці на той час охороняли майно вахтовим методом, добу перебували на чергуванні в десятикілометровій зоні, а потім поверталися в тридцятикілометрову. Крім того, і вдень, і вночі, практично без зброї та спецзасобів ходили на охорону громадського порядку. До їхніх обов’язків входила перевірка радіаційного фону, як на території, так і у працюючих, який, до слова, вдесятеро перевищував природній.

Вдруге  у зону відчуження Сергій Киричук потрапив вже у липні 1987 року і знову таки в десятикілометрову зону. Цього разу вони працювали з військовою технікою, яка була задіяна для ліквідації в перші дні. Попри спеку робили це в ОЗК і протигазах.

Все, що змивали з техніки залишалося на естакадах, а ми цим всім дихали. Крім того, щоранку була фізична зарядка – пробігали два-три кілометри забрудненою зоною у військовому одязі. Все згодом вдарило по здоров’ю, – каже Сергій Киричук.

На запитання, чи було страшно, ветеран-ліквідатор без вагань відповідає:  “Ніхто про це не думав. Сказали треба їхати, то й поїхали. Ми виконували службовий обов’язок.”