У Рівному, 10 лютого в 16:30, в Кінопалац Україна, відбудеться показ документального фільму про захистників Донецького Аеропорту, режисер фільму Ruslan Gorovyi, продюсер Михайло Ухман. Після показу буде живе спілкування з героями фільму.
– Я довго думала як написати анонс, але краще ніж про цю стрічку написав Гліб Бабіч я не зможу:
«”Трохи нижче неба” вийшов особливим фільмом. Документальних фільмів про війну і безпосередньо про ДАП знято вже багато. І кожен вкладає свою цеглину в загальну “стіну пам’яті”. Але тим, хто робив цей фільм вдалося показати цей маленький шматочок правди про війну в таких гранях і деталях, що він пройшовся по душі наждаком, навіть у мене – давно огрубілого, і того хто бачив подібне своїми очима.
Це не фільм про всю історію ДАП. Це не є хронологією і перерахуванням учасників. Це не батальне полотно, і не “військовий хорор”. “Море крові і вогню” чекати не треба. Це тут представлено рівно настільки – щоб показати без перебільшень той “фон”, який був щоденною “рутиною” для всіх учасників подій. Але і цього цілком достатньо.
Це кілька людських історій. Про життя і смерть тих, кого звикли називати “киборгами”. В розповідях побратимів, друзів, близьких, батьків і дітей загиблих. Це ті самі “грані” і “деталі” з яких складаються найпереконливіші і правдивіши картини. Це не просто можливість на 56 хвилин опинитися там, поруч. Це можливість хоч трохи відчути в комплексі – навіщо, як і за що. Так як вони. Люди, що прийшли тримати ДАП. Вони не були навмисно зібраними з безстрашності і витривалості кіборгами. Це в більшості – люди, які ще декілька місяців тому були такими ж як і всі. Звичайними мирними людьми. Просто вони залишили свій маленький світ і рідних. Ненадовго, щоб відбити навалу. Але для багатьх виявилося – назавжди.
Тому, зараз я повинен сказати головне, заради чого я все це пишу.
Я часто чую від хороших людей – “Я не можу змусити себе дивитися це. Це дуже важко, це надовго виводить мене з рівноваги”.
Коли це говорять ті, хто все це пройшов на будь-якому з рівнів, або ті хто був щільно поруч – я їх розумію. Занурюватися в це знову – це як шити рану по живому. Я сам пишу тільки сьогодні – саме з цієї причини.
І коли я чую це від щирих, чистих і переконаних людей – теж розумію. Вони і так з нами. Вони і так підтримують і розуміють нас. Вони відчувають біль, коли чують про нові втрати. Вони завжди підставлять плече.
Але.
Коли за щось борешся. Коли щось підтримуєш. Коли розумієш, що ти віддаєш багато для загального – завжди є той, хто вже віддав все. Це потрібно дивитися. Щоб прийти до остаточного розуміння заради чого все це. І заради чого ти робиш це. Не тільки завдяки висновкам свого розуму, картинам складеним уявою, і реакцією серця.
Треба подивитися на все це своїми очима. Хоча б збоку. Хоча б ці самі 56 хвилин. Спробувати відчути. Може бути – пережити біль і безсонну ніч. Може бути – відчути себе пригніченим і вибитим з колії. Пожертвувати деяким часом свого звичного існування.
І зрозуміти. Зрозуміти до кінця своє власне “в ім’я чого?”.
Адже це не вигаданий фільм жахів – можна не любити і не дивитися. Це, те що було в реальності. І від цього нікуди не піти. І якщо ти не готовий пожертвувати власними почуттями і рівновагою, щоб доторкнутися до цього – щось не так в твоїх словах про “розуміння” і “співпереживання”. Щось не так в чесності перед самим собою. І це варто подолання
Кількість місць обмежена! Показ безкоштовний.
Поширюйте друзям і пишіть в коментах хто хоче відвідати показ! , – йдеться у дописі
