Примітка: блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться.
Коли я читаю творіння Ангеліни, мені завжди хочеться їсти. У попередньому блозі вона писала про містера «Пельменя», тепер про «Бублика». Такими темпами ми скоро дійдемо до вареника, а це уже можна буде розглядати у різних контекстах, в залежності від вашої хтивої фантазії)))) Насправді, після прочитання саме цього блогу Ангеліни, мене настигла ностальгія за тим кінотеатром, якого вже у Рівному немає. Та й біс його знає, чи доїхала до нього авторка блогу. Історія про це замовчує…
Загалом, я дуже комунікабельна особистість. Особливо в п’ятницю – не вдома ж сидіти, особливо, коли знаєш, що завтра на роботу на 9:00. Таке не пропускають 🙂
Загалом вечір був дуже позитивний. Спершу я пішла до подруги, ми з нею попили чайку (як не дивно, справді чай пили. Журбинка 🙁 так…), а потім мені написав один давній мій знайомий. Традиційно придумала йому псевдонім, з ноткою таємничості і загадковості: містер Бублик (ну пробачте, люблю я поїсти…) – сподіваюсь і ти, містере Бублик, не триматимеш образу на мене – ми наче домовлялись 🙂
Історія сьогоднішня коротка.
Так от, зустрілись ми в центрі на площі, попили кави, вибрали фільм (до якого залишилося ще достобіса часу), потанцювали на площі під пісню вуличних музикантів (не вдаватимусь в подробиці, просто скажу, що тепер я вмію танцювати вальс) і пішли до кінотеатру пішки. В інший кінець міста, романтика хай їй грець… В якомусь вбогому магазині купили собі минулорічного морозива і почалапали…
Йшли повз дорогу. Зупинилась машина – запитали як доїхати до автовокзалу. Містер Бублик, як справжнісінький “джентмен” зголосився їм допомогти… якщо вони нас підвезуть. Хлопи виявились “своїми” і без тіні сумніву відкрили двері машини… Мій “джентмен” запропонував мені сісти першій, навіть двері притримав.
Мені кров похолола в жилах, коли я побачила “пасажирів”: трійко бритих хлопців, один – з чимось по типу ірокеза… Я тактовно промовчала і пропустила свого “мущину” вперед – ти цю кашу заварив, ти перший і лізь туди… А якщо кому прийдеться “віддуватись”, то хай це будеш ти ( я так собі прикинула, що хлопців є багато, а я така в мами одна).
Благо їхати було недалеко, хоча все, що було після слів “А ти, красуня, “прєдприімчивого” парня собі вибрала” здавалося вічністю…
Загалом, в мене знову висновки:
– Не сідати в чужу машину до специфічної зовнішності “мущин”
– Якщо сідати – то пропустити свого “джентмена” вперед і триматись за двері 🙂
АНГЕЛІНА ЛЮБАС
ФОТО ілюстративні.
