Примітка: блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться.
Сьогодні, свої думки висвітлює рівнянка Ангеліна Любас.
Завжди, щоб щось написати, потрібен поштовх. В мене зазвичай це емоції, неважливо, приємні вони чи не дуже.
От випадок, який я опишу – не вельми приємний… Хоча, потім я поставилась простіше до ситуації і посміялась… Але то було потім.
Люди бувають різні, абсолютно різні, так само відмінними в них бувають світогляди, думки та уявлення щодо різних речей. Тільки ті, котрі адекватніші, не намагаються свою думку нав’язати іншим. Було питання від Каріни про сексистів у моєму оточенні: ось і відповідь.
Час до часу пише мені в соціальних мережах… Ну скажімо “містер Пельмень” (Саша, дякую за корисну пораду!). Пише – то занадто пафосна характеристика наших діалогів. Зазвичай він скидає смішну (ну це також не завжди) картиночку, я у відповідь надсилаю смайлик, який відповідає… ну чи не відповідає. Господи, яка різниця! Просто смайл, щоб було…
І одного разу містер Пельмень (Саша, пробач мою неоригінальність!) черговий раз кинув мені картиночку… ну може бачили, такий кіт флегматичний лежить на ліжку і на нього накидали іграшкових мишей, на що він не відреагував? Ну, одним словом, гіперфлегматик.
Так от, я (ну хай йому грець, хто ж знав, що то розвине таку дискусію?!) згадала підпис до цієї картиночки і надіслала йому у відоповідь:
– Це я змирилась із проблемками, що навалились на мене
Ой, краще би я відповіла смайликом…
– Ну які в тебе можуть бути проблеми, ти ж дівчинка!
“Ох, собаки б тебе дикі в полі розірвали, коли ти будеш заганяти мамонта в яму, щоб прогодувати свою жінку, в якої з таким мущиною проблем не може бути!!!” – подумала я, але чемненько відповіла:
– Та всілякі. В дівчаток теж достатньо проблем. – на тривалу дискусію я не налаштована.
– Не накручуй себе, ну які в тебе проблеми? – Між рядками читаю “Просто мужика в тебе нормального нема – вся твоя проблема”. (Тим більше, що він мені частенько про це говорив… ох, вже цей містер Пельмень…)
Щоб якомога скоротити наш спілкувальний процес вирішила “підіграти” – сперечатись з ним (з власного досвіду) собі дорожче.
– Ну які: от затримали зарплату, я не можу купити собі колготки, сходити на корекцію нігтів і брови пофарбувати… – в той момент я навіть пафосно зробила губи “курячою попкою”, так би мовити, щоб в роль вжитись і дівчачі мої проблеми якомога “дівчачіше” виглядали.
Відповідь була (як завжди. чорт забирай) геніальною:
– Покриття нігтів – то даремна трата грошей, а навіщо тобі робити корекцію брів? Вони в тебе і так гарні. Ну колготки справді треба, так.
“Ой ти ж боженьки мої, такий “мущина” пропадає!!! Як це в тебе з твоїми, хай їм абищо, геніальними рішеннями жіночих проблем ще досі немає товстої волохатої жінки, котра варитиме тобі борщі, народжуватиме дітей і чекатиме тебе з роботи як монобровий Хатіко?!” – але то я тільки подумала і навіть не помітила майстерно затесаного в це повідомлення компліменту щодо краси моїх бірв. Відповіла інакше:
– По-перше, я сама заробляю на себе гроші і, відповідно, витрачаю на те, що Я вважаю за потрібне. По-друге, брови в мене гарні, бо я роблю корекцію щомісяця і ти не бачив їх інакшими. По-третє, не народилась ще людина, яка мала би мені вказувати, що правильно, а що ні. – “Ось тобі, сексистська твоя морда!”
– А як же твої батьки? Хіба вони тобі не вказують? – “Отут ти, шановний містер Пельмень, перейшов межу дозволеного!!!”
– В мене з батьками достатньо адекватні стосунки. Ти так питаєш, бо в тебе були проблеми в сім’ї і ти хочеш про це поговорити? Тобі мама нав’язувала свою думку??? Бідненький… (То вже те місце, де в мені прокинувся маленький озлоблений троль).
– Ну чого ти змінюєш тему, я не те хотів сказати. І не треба так кардинально сприймати мої слова! – “В тебе нема шансів відступити мирно, містер Пельмень! Ти став на стежку війни, і вождь Єхидна Лисиця зрівняє тебе з червоним піском наших прерій”.
– Оу, пробач, ти просто такий мегасолідний і серйозний “мущина”, що я не змогла інакше сприймати твої слова!
До слова, він мені більше не пише… І вітатись перестав. Дивний такий 🙂
АНГЕЛІНА ЛЮБАС
