додому Інтерв'ю Будинок, наче галерея: в домі рівнянки близько сотні вишиваних репродукцій картин

Будинок, наче галерея: в домі рівнянки близько сотні вишиваних репродукцій картин

53

Будинок Антоніни Бондарук із Рівного нагадує картинну галерею: в одній кімнаті стіни завішені вишитими репродукціями картин відомих художників, у іншій – пейзажами… Полотна жінка вишиває власноруч, а подивитися на них приходять усі охочі. Робота виконана настільки тонко, що, аби розгледіти хрестики, доводиться добре придивлятися.

Вишивати Антоніна вміла з дитинства, проте «серйозно» за голку взялася трохи понад десять років тому. Спочатку вишивала рушники та серветки, а згодом, зловила себе на думці, що копіювати звичайні візерунки стає не цікаво.

– Якось мені на очі потрапив журнал, де в невеличкому квадратику зображувалася вишита картинка, схему обіцяли опублікувати в наступному номері, – пригадує пані Антоніна. – Гейша на ескізі мені настільки сподобалася, що чекати чергового виходу видання не стала. На ксероксі збільшила зображення, видрукувала і взялася вишивати. Вийшло доволі непогано. Згодом почала «хрестити» силуети, пізніше, поринула у квіти. Не помітила, як взялася репродукувати хрестиком картини відомих художників. Вишила «Монну Лізу» Леонардо да Вінчі, «Мерілін Монро» Енді Уорхола, «Дівчину з перловою сережкою» Яна Вермеєра, «Наталію Гончарову» Карла Брюллова…Загалом у моїй колекції налічується близько сотні картин на різну тематику, ще кілька десятків подарувала родичам та знайомим.

Створення одного шедевру, розповідає майстриня, може зайняти від кількох тижнів до кількох місяців. Кінцевий результат, переконує Антоніна Бондарук, має бути досконалим, тож іноді доводиться по кілька разів перешивати полотна.

Нитки для творчості майстриня використовує лише французькі. Такі, каже, мають досить широку кольорову гаму, понад чотириста відтінків, що дозволяє плавніше перейти від кольору до кольору. Купує їх багато років у одному магазині, адже там матеріали, найкращі в місті. До того ж, продавчині її вже добре знають, тож іноді можуть і почекати з грішми.

Досить часто подивитися на шедеври рівненської вишивальниці приходять зовсім не знайомі їй люди.

– Чесно кажучи, я вже й не пригадую, що, хто і коли приходив дивитися мої картини. Мій будинок став таким собі музеєм. Буває, дзвонять люди і кажуть: «А можна ми до вас завтра прийдемо картини подивитися? Наші знайомі були, їм дуже сподобалося». Дозволяю, а куди діватися?, – сміється Антоніна Федорівна – Сусіди жартують, що на моєму місці, плату за вхід брали б. Часто відвідувачі цікавляться, скільки б коштувала певна картина. Проте жодної своєї картини не продам, скільки б за неї не пропонували, хочу залишити їх внукам у спадок.