додому Інтерв'ю Холодний розум тендітної душі. Культура – це не лише свята, – Любов...

Холодний розум тендітної душі. Культура – це не лише свята, – Любов Романюк

869

Вона постійно в русі, активна, розумна, мудра, щира, красива і дуже енергійна. Повірте! Цей список можна продовжувати ще довго. Слова закінчаться, а сказати ще щось, аби продовжувати цей список, хотітиметься і надалі.

Знайомтесь, хто ще не знає – це Любов Романюк. Прекрасна мама двох діток – має сина та донечку. Депутат Рівненської міської ради, начальник Управління культури та туризму у Рівненській ОДА, сімейна радниця в Міністерстві юстиції України, у минулому відома журналістка та відома рівнянка-активістка, яка допомагає відстоювати права жінок, що потрапили у складні життєві ситуації.

Напір сили та духу в одній жінці. Тож наша редакція вирішила познайомити і Вас з нею, дорогі читачі.

– Розкажіть, Любов, чому таке кардинальне рішення, з журналістики піти в політику? Що стало поштовхом так кардинально змінити напрямок роботи?

– Не маю однозначної відповіді на це запитання. У своїй роботі журналісти стикаються з чималою кількістю проблем, які є актуальними, резонують, турбують, зачіпають за живе. Ти їх висвітлюєш, береш коментарі, щоб збалансувати думки, шукаєш причини, можливо, пропонуєш варіанти вирішення. І часом можеш вплинути на результат. Тому, моє рішення – це швидше чергова сходинка власних амбіцій, бажання бути корисною, безпосередньо впливати на певні процеси та отримувати позитивні результати.

– Коли Ви стали депутатом Рівнеміськради, з якими проблемами стикнулися? Чи було складно?

– Від початку я зрозуміла, що потрібно посилювати комунікацію між людьми і з людьми. Хоча насправді частина рівнян займає дуже активну позицію і хоче бути принаймні опосередковано долучена до того, як розвивається місто. Так, вони мають свого представника у міській раді, саме тому депутат повинен знати їхні думки і прагнення. Усі наші проекти на Громадський бюджет – а їх було шість (!) – спільне рішення і спільна перемога. І щоразу, коли я шукаю відповідь чи планую проєкт, я раджуся із людьми. Адже у нашій роботі надмірна кількість бюрократичних процедур. І часто вирішення, здавалося б, простих завдань, вимагає багато паперової тяганини і часу. Таких ситуацій можна пригадати безліч у різних сферах – і приватизацію квартири, і ремонт каналізації… Мій округ надзвичайно складний. Багатоповерхівки, промислова зона з залишками колишніх великих підприємств, приватний сектор… Але я відразу розуміла, що доведеться багато працювати. Працюю…
Не так давно один із місцевих телеканалів проводив опитування мешканців Рівного щодо того, чи знають вони своїх депутатів. І багато хто відповідав заперечно. І це погано. Бо, в ідеалі депутати повинні активніше комунікувати з людьми, а люди – цікавитися роботою депутатів і підказувати. Бо ж, усі ми – діти одного міста. А днями я закінчила підготовку депутатського звіту і, переглядаючи світлини, прийшла до думки – скільки всього важливого для мене і для мешканців сталося за 2019 рік. Цей досвід просто безцінний, як і реалізовані напрацювання.

– Любов, скажіть, що саме Вас спонукало податися на конкурсний відбір на посаду начальника Управління культури і туризму Рівненської ОДА?

– Ці сфери завжди були мені цікаві і близькі. Тим більше, що якраз культура здатна гуртувати та розвивати громаду. На власному досвіді я це перевірила, організовуючи різноманітні акції, дійства та фестивалі. Свято меду і трави «Золотіївські ряди» стало родзинкою не лише мікрорайону Золотіїв, Фестиваль «Рівненські пироги» і День хіміка наситив культурну програму Рівного своєрідним шармом. Але ж ми чудово розуміємо, що галузь культури – то не лише розваги і свята. Це сфера величезного потенціалу, яка, на мою думку, є дещо недооціненою. Особливо культурна спадщина нашого краю. Тому вона вимагає від нас багато вкладень, у тому числі робочого часу.
Ми реально розуміємо роль туризму в економіці області, позаяк навіть над створенням, а потім і розвитком одного якісного туристичного продукту працюватимуть усі галузі. Ми маємо для цього прекрасні місця, маршрути, пам’ятки архітектури, заклади, ідеї, тож повинні навчитися правильно їх презентувати. Не важливо, маємо на увазі ми зовнішній туризм чи внутрішній.

– Коли минув відбір, отримали нову посаду, було складно відшукати спільну мову з новим колективом? З якими труднощами Ви тоді стикнулися?

– В житті завжди велике значення має команда, з якою працюватимеш. Бо яким би професіоналом ти не був, але сам усе зробити не зможеш. Команда є, і це чудовий колектив.

– А чи є те, щоб ви хотіли чи взагалі плануєте змінити найближчим часом у цій «новоспеченій» сфері для Вас, так би мовити?

– 2020 рік оголошений роком промоції культурної спадщини Рівненської області. Для нас дуже важливо поєднати культурний та туристичний потенціал, підсиливши його історичною складовою. Рівненщина – багата культурними об’єктами, про які хочеться говорити, які хочеться показати. Цього року ми відзначаємо 500-річчя Нобельського Євангелія, ювілеї Дубна та Острога, та вшановуватимемо постать Костянтина Острозького. На державному рівні.
На Рівненщині діє чимало профільних закладів. Водночас кожен із них наче існує сам по собі. А насправді це мережа, яка має комунікувати і взаємодіяти. Більше того, хотілося б, щоб планування заходів відбувалося більш цілісно і далекоглядно. Маю на увазі певну стратегію розвитку. Також хотілося б дещо змінити -формат внутрішньої діяльності культурних закладів і переорієнтувати її на проєктну. Хоча б частково. По суті, це зміна позиції з пасивної, (коли ти чекаєш, що виділять гроші), на активну, (коли ти можеш самостійно залучити фінанси). І для цього зараз існує чимало грантових конкурсів. До речі, додам, в області є гарні приклади реалізації саме культурних проєктів. Ба більше, є можливість в отриманні як «м’яких», так і «твердих» грантів. Тобто таких, де гроші можна спрямувати на розвиток інфраструктури, а це якраз те, що нам дуже потрібно сьогодні.

–  Як Вам вдається все встигати? Поєднувати депутатство, роботу та сім‘ю? 

– Знаєте, я просто цим живу. А наскільки відповідально я ставлюся до своїх обов’язків – оцінювати не мені.

– Дехто із Ваших знайомих розповідає, що за вашою сталевою витримкою ховається дуже тендітна душа і велике серце. Ви приймаєте участь у більшості благодійних проектів, часом самі їх організовуєте, допомагаєте, як сімейна радниця і ніколи не відмовляєте у допомозі…

– (Сміється…) Намагаюся допомогти кожному, це правда. Часом не все вдається, але я кожне прохання і звернення пропускаю через себе. Не можу заспокоїтися, поки десь не поставлена крапка. Поряд з нами завжди є люди, яким потрібна підтримка, які шукають відповіді, які просто хочуть поговорити. Щодня мені на телефон надходять десятки повідомлень і дзвінків – і я завжди відповідаю, можливо не відразу, але передзвонюю, і відписуюю обов’язково. Благодійні проекти – це чудово. Це прояв небайдужості, розуміння важливості справи, і я завжди їх підтримую в силу своїх можливостей. Часом за день буває стільки негативу… І хочеться усе це скинути, щоб не нести додому, не зриватися на людях, замінити сум в очах на посмішку… Тоді я пишу. Моя поезія соціальна, як відповідь на запитання, або реакція на якусь подію. Різна… Деякі люди страждають так сильно і мають такі проблеми, що ми повинні стати для них плечем. Рік, як сімейної радниці перевернув моє життя з ніг на голову. Було дуже складно, бо існувала основна робота, яка вимагала зваженості і сконцентрованості. Сімейним радником я була або в обідню перерву, або вже після робочого дня. Не скажу, що я змінила своє ставлення до людей, просто стала ще більш жорсткою у кризових ситуаціях і у прийнятті рішень. І якщо у нашій «парі» – Ліана Диновська – серце, то я – холодний розум. Ліана все життя присвятила боротьбі проти насилля в сім’ях і я знаю, коли вона телефонує вночі – сталося щось страшне… Я мабуть одна з тих, про кого говорять – життя її нічому не вчить… Вчить! Просто підніжка або «кулак у спину» кількох людей не повинні змінювати нашого ставлення до решти. Таким людям треба дякувати і відпускати з Богом. Все в нашому житті стається не випадково…

– Але усе це забирає багато сил, у першу чергу душевних…

– Я шукаю баланс, радію дрібницям, сюрпризам і гарним новинам. Я надміру емоційна людина. Маю багато різних захоплень, люблю ліс, обожнюю готувати. А головне – я маю чудову родину, прекрасних батьків і щирих друзів. Чоловік із розумінням ставиться до моїх прагнень і ідей. Я завжди багато працювала. Щоразу, коли я обіцяю, що цей проект був останній він підсвідомо готується до іншого. Я підживлююся енергією і енергетикою дітей – вони такі різні за віком і характером… Бути поряд з ними – це неймовірне щастя.

І наостанок, вірш, яким з нами поділилася Любов.

Людина як сонце – Пече, зігріває.

Дратує подекуди, часом ласкає.

Потрібна, грайлива, спокійна,

Далека, мінлива, не завжди надійна.

Людина – як вітер – несеться кудись,

Лишає майбутнє своє на колись…

По сходам вверх, по сходам зниз.

Лякає Шторм, гойдає бриз.

Людина – як квітка – чарує, бентежить,

Лякає красою, за настоєм стежить.

Не завжди у щасті з’являється поряд,

Сумує розквітчана і боляче колить.

Людина – як мрія. Хороша, погана.

Ніколи не знаєш для кого жадана.

Така недосяжна, така очевидна.

Чужа, дивна, рідна, огидна.

Вкладаємо зміст у людину свій власний.

Не завжди приємний, а часом прекрасний.

Трапляється в зміст корективи ми вносим.

Позаду лишаєм, до неба підносим.

Почитати її вірші та поезії Любов Романюк можна за посиланням на її особистому блозі.

Читайте також: Ліана Диновська: “Танцюю, раніше займалась самбо, легкою атлетикою і хотіла в балетну школу”