додому Інтерв'ю ВІКТОРІЯ ІВЧЕНКО: Хочу стати адвокатом, аби захищати права жінок та дітей

ВІКТОРІЯ ІВЧЕНКО: Хочу стати адвокатом, аби захищати права жінок та дітей

618

Чесно кажучи це не перше моє інтерв’ю. Чекав його з нетерпінням і все-таки було присутнє легке хвилювання, щоправда воно було приємним. У дуже атмосферній, наповненій творчою енергетикою, кав’ярні зустрівся з Вікторією Івченко – рівненською благодійницею, самостійною мамою, майбутньою адвокатесою, та просто приємною людиною, яка любить літературу. Можливо через наші певні приятельські відносни чи через щось інше, але розмова вийшла дуже щирою та відвертою. Судити вам!

Отож про свято 8 березня, благодійність, розлучення, адвокатуру, виховання сина та вічне питання чоловіків і жінок у цьому світі – все це у розмові з Вікторією Івченко.

Привіт. Вікторіє, для тебе 8 березня – це свято?

– Це пережиток минулого. Я не асоціаціюю його з жіночним днем, скоріше люблю його прив’язувати до свята весни. Свято весни, свято квітів, можливо це просто зайва нагода нагадати, що наші жінки прекрасні. Особито я це свято не відзначаю. Для мене весна має трохи інше значення.

Ти відома у Рівному, насамперед тим, що проводиш благодійні аукціони. Як ти прийшла до цього?

– В житті інколи буває так, коли сходяться всі зорі. Предувала аукціонам поїздка з подругами на море. Там ми обговорювали відомий серіал. Мені приписали роль жінки, яка є галеристкою, тобто займається виставками картин. Здавалося б нічого особливого, але після тієї поїздки до мене звернулася талановита дитина, яка малює. Я вирішила, а чому б не організувати виставку дитини у себе в кав’ярні? А картини продати, для допомоги іншим. Ось так і з’явилися благодійні аукціони. З часом до мене почало звертатися все більше людей і дітей, аби проводити подібні заходи. Найбільш чутливе – це те, що талановиті діти самі відгукуються, аби малювати картини заради добра. Вони не хочуть отримувати кошти за це, а просто допомогти тим, хто цього потребує!

Що для тебе означає благодійність?

– Благодійність – це можливість допомогти тому, хто цього потребує. Це не завжди є гроші. Це можуть бути і звичайні підказки у тих чи інших ситуаціях, звести разом необхідних людей. В мене часто бувало так, що зверталися люди, яким потрібна допомога, та ті, хто хоче комусь допомогти. Останні допомагали анонімно, без піару!

А як ти ставишся до так званих “піарників-благодійників”? Тобто до тих, хто займається благодійністю, заради власної вигоди.

– Для мене забрати від нужденних людей якусь частину коштів, як це роблять деякі благодійники – це низько! Якщо є люди, які допомагають заради піару – це їхня справа. Я не буду таких засуджувати. Особисто займаюся благодійністю, бо дійсно хочу просто допомагати людям. І кажу зараз тобі це абсолютно відверто і щиро. Скажу більше, значна частина благодійників, які працюють зі мною, роблять добрі справи анонімно, адже не хочуть “світитися”. А до “благодійників-піарників” відношуся нейтрально. Але коли людина забирає собі половину зібраних коштів, на власні потреби – це неприпустимо!

В тебе не звичайна кав’ярня, я б сказав, якийсь творчий осередок. Чому ти вирішила відкрити саме такий заклад?

– Ця кав’ярня дісталась мені у спадщину(сміється). Я колись тут працювала у Іванни Смачило півтора року. І коли дізналася про те, що заклад продається – викупила його. Вирішила відкрити кав’ярню- книгарню. Вважаю свій заклад таким, який об’єднує творчих людей. Мені приємно, що у деяких опитуваннях мою кав’ярню визнають найатмосфернішим закладом міста. Переконана, кожен заклад має мати свою душу. І от ці різноманітні творчі зустрічі письменників, поетів, художників у кав’ярні мене дуже радують. Мені здається, що кожен підприємець має робити якісь соціальні проекти для свого міста. Тим більше я люблю літературу. Завжди приємно на презентаціях знайомитися з книгами талановитих рівненських письменників.

А звідки у тебе така любов до літератури?

– Читати почала у три роки, коли моєму брату купили книгу, аби він вивчив букви. Поки він навчався, я тихенько біля нього все слухала. А потім дорослі кажуть: так вона уже по складах читає. Підсунули мені якусь газету і я по-маленьку почала її читати. Отож, можна сказати, що першим прочитаним мною була саме газета.

Яка література тобі подобається?

– У школі я починала з наукової фантастики. Це були Біляєв та Азімов. Дуже сподобалася трилогія “Володар перснів” Джона Толкіна. Хочу відмітити і українського автора Василя Барку і його роботу “Жовтий князь” – перший у світовій літературі професійний прозовий твір, який присвячений Голодомору 1932—1933 років. Я навіть зараз говорю про книгу і у мене по шкірі мурашки бігають, настільки реалістично автор передав у своїй книзі ті події. І звичайно, відмічу “Катерину” нашого генія Тараса Шевченка. У школі посперечалася з братом, що вивчу на пам’ять “Катерину”, хоча вдалася лише третина.

А з останнього, що ти прочитала?

– Зараз читаю кодекси України. Адже нині готуюся отримати адвокатську ліцензію. Потрібно дуже багато чого прочитати, і усю судову практику і зміни до законів. Для чого тобі адвокатура? – Моя правозахисна діяльність заключатиметься у захисті прав жінок і дітей. Хочу допомагати жінкам під час і після розлучення, які залишаються самі з дітьми. Я сама пройшла цей шлях. Він був важким для мене, тому маю великий досвід і хочу допомагати жінкам у цих питаннях. Найперше тут треба враховувати і відстоювати інтереси дітей!

Тобі напевно важко згадувати період життя, коли ти залишилася сама з дитиною?

– Я хочу про це говорити. Тоді це було перше кохання, потім одруження і дитина. Я тоді була зовсім юною і не розуміла, як після ідеального кохання тебе можуть виставити ні з чим на вулицю з маленькою дитиною. Дякуввати Богу у мене є батьки, які допомогли мені у складний момент мого життя. Я доволі успішно пройшла той шлях. Тому можу впевнено сказати, що адвокат, який розлучався і займається розлученнями – це можливо краще за звичайних захисників і психологів, які не розуміють того стану.

Розлучення зробило тебе сильнішою?

– Воно зробило мене сильною! Позбавило мене від залежності і того морального та психологічного насилля, яке довелося пережити. Я реально через півроку після розлучення подивилась на себе з любов’ю і повагою.

 

Хотілося б поговорити про чоловіків та жінок, про гендер, фемінізм та сексизм. Це все присутнє у нашому супільстві?

– Жінки і чоловіки мають мати рівні права – це однозначно. Є такі поняття права, вони ідуть індивідуально. А є ще поняття природа – жінки і чоловіки. Є справи, які чоловік, або жінка не можуть робити апріорі. Але наприклад, це нормально, коли чоловік іде у декретну відпустку і займається хатніми справами, а жінка у той час заробляє гроші. Я розмежовую інколи природні можливості чоловіків і жінок у тих чи інших питаннях. Кожен має займатись тим, що дано йому від природи та, що йому подобається. Якщо людям комфортно, аби жінка виконувала частину чоловічих обов’язків, а чоловік жіночих – це нормально. Втім це має бути після обговорення і спільної згоди, а не примусово.

Вікторіє, ти сама виховуєш 9-річного сина. Це важко робити? Що ти хочеш йому привити і які методи твого виховання?

– Я з Миколою (9 років) вибудовую партнерські стосунки. Важливо щоб цей зв’язок був. Коли дитина не боїться тобі зізнатися, що отримала погану оцінку чи зробила щось погане, це дуже добре. Хочу аби моя дитина розвивалася всебічно. Зараз у нього є цікаве хобі – він слухає музику, та видумує свої слова на неї. Також встиг відчути себе у ролі фотомоделі та відзнятися у соціальних роликах. Проте зараз у цьому плані ми взяли творчу відпустку, оскільки він чоловік – віддала його займатися карате. Навчила плавати. А ще ми багато подорожуємо, відкриваємо для себе нові місця, адже для дитини це важливо. Часто беру його з собою на роботу і він допомагає мені в організації проектів. Дитина бачить, що допомагати іншим – це добре. Намагаюся якомога більше часу проводити з сином.

І на завершення розмови, щоб ти хотіла побажати жінкам та чоловікам Рівного?

– Я б не розділяючи нікого, просто хотіла б побажати усім людям щастя. Для кожного це якийсь свій, особливий стан душі. Для того, аби бути щасливим необхідні дві речі: жити і бути щасливим.

P.S. Те що не увійшло в інтерв’ю:

Віка, твоє серце вільне?

– Так моє серце вільне. Так би мовити, в активному пошуку.

А наша спільна знайома твердий горішок. Не так просто підкорити її серце. Але я не здаюся))))) 

– Вона хороша, гризи ту скелю і не здавайся! – посміхаючись, говорить Вікторія.)

Автор: Павло Невесенко