Матвійку Стрільчуку з міста Дубна Рівненської області майже три роки. Активний малюк жодної хвилини не сидить на місці. А щойно чує музику, одразу ж тягне маму Оксану у танок. Важко повірити, що ще кілька місяців тому хлопчик зовсім не чув. Аби вирвати сина з лап тиші, Оксана Стрільчук не спала по кілька діб. Пекла медові пряники й продавала їх у Інтернеті, по копієчці збираючи малому на операцію.
Оксана Стрільчук слідча Дубенського райвідділу поліції, її чоловік Василь – майстер на місцевому молокозаводі. Подружжя виховує двох хлопчиків: Владик лише на рік і три місяці старший за Матвійка. Підростаючи, діти завжди гралися разом, бешкетували, тож ніхто в родині не чекав біди.
– Ми навіть не підозрювали, що Матвійко не чує. Ходили на всі планові огляди, жодних відхилень лікарі не спостерігали. А коли малий підріс, помітили, що він не завжди реагує, коли говорять до нього. Проте якось не надали цьому значення, бо ж кількамісячна дитина не завжди звертає увагу на те, що хочуть дорослі, – розповідає Оксана. – Аж поки Владик не перекинув поличку з каструлями. Брязкіт у квартирі здійнявся такий, що аж я здригнулася. Проте Матвійко, який стояв поруч, не відреагував. Наступного дня пішли з ним в поліклініку на обстеження. Медики запевнили, що моя дитина цілком здорова ,а мені порадили менше довіряти інформації з Інтернету. Обстежилися у іншого лікаря, і той запевнив, що жодних проблем зі слухом у хлопчика немає. Коли Матвійку виповнився рік, мої батьки повезли його на обстеження до Рівного, і тоді ми й дізналися, що в малечі проблеми зі слухом. Точний діагноз, двобічна сенсоневральна глухота, поставили вже у столичному ЛОР-інституті. У сина була втрата слуху 100 децибел на праве вухо, і 90 – на ліве. Матвійко, мабуть, не чув із народження…
Аби малий не відставав у розвитку, прооперувати його потрібно було до трьох років. Кохлеарний імплант, завдяки якому дитина зможе чути, коштував майже 30 тисяч євро. До оперативного втручання медики порадили носити слухового апарата, аби Матвій навчився вимовляти найпростіші слова.
– Щоб назбирати на операцію, Василь влаштувався на ще одну роботу. А я не знала, куди себе подіти. Розумію, що, маючи на руках двох маленьких дітей, на роботу не піду, та сидіти, склавши руки, тож не можу, – пригадує жінка. – Напередодні Дня закоханих кажу чоловіку, що пектиму медове печиво, й продаватиму його через Інтернет. Раптом хтось купить? Він спершу відмовляв, не вірив, що з того щось вийде. Потім подумав, і каже: «Випікай». Якщо не куплятимуть, ми з хлопцями з’їмо». Ціну за пряники просила символічну. Проте часто люди відмовлялися брати здачу.
Звістка про Матвійка Стрільчука швидко облетіла чи не на всю країну. Оксана відправляла свої медовики у різні області України. Аби встигнути виконати всі замовлення, жінка спала по дві години на добу.
– Я була вражена, скільки багато навколо чуйних людей. Щоправда, дзвонили й такі, що намагалися вивідати пін-код картки, на яку гроші на операцію сину збирали, – пригадує. – Допомагали й міська рада, й підприємці, які працюють в районі. А от наш народний депутат до останнього «годував» обіцянками. А в результаті з приймальні надійшов лист, що, нічим не може допомогти, бо й так стоїмо в державній черзі на оперативне втручання. Проте я не засуджую, дякую Богу, що пройшли це випробування. Зараз готова вклонитися в ноги кожному, хто допомагав побороти діагноз.
Чекати державної черги Стрільчуки не стали. Пояснюють, з бюджету на такі операції виділяють не багато, тож рухаються вони дуже повільно. Матвійко ж був аж у четвертій сотні…
– Потрібну суму зібрали за кілька місяців, і в травні минулого року сина прооперували, а у вересні йому виповнилося два роки. Це був найцінніший подарунок, який він міг отримати на день народження, – долучається до розмови Василь Стрільчук. – Матвійко вже добре розрізняє звуки, потроху починає говорити. Оксана, разом із батьками інших діток, які мають порушення слуху, створили громадську організацію «Чути завжди», яка боротиметься за права тих, хто має особливі потреби. Іноді випікає пряники, щоб допомогти зібрати на лікування іншим хворим. Матвійко проходить реабілітацію, з ним займаються сурдологи. Багато часу було втрачено, тож тепер треба багато вчитися, щоб наздогнати однолітків. А ще, його взяли до звичайного садочка. Вихователі сина хвалять.
Поборовши діагноз сина, Оксана активно зайнялася благодійністю. Вона є волонтеркою рівненської благодійної організації «Дарунок» та громадської організації «Чути завжди», яка опікується людьми з порушенням та втратою слуху.
Марія ЯВОРСЬКА
