Примітка: блог – це ресурс, сайт, сторінка в мережі інтернет, де кожна людина представляє особисто себе, свої думки, інтереси, захоплення, знання чи будь що, що їй забагнеться. Редація не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за написання блогерів.
Кажуть, що студентські роки найкращі. З висоти прожитих цих самих студентських років, впевнено скажу: “такі да”. Невід’ємною і мабуть основною цього безтурботного життя, є проживання в гуртожитку. Розповім трішки про один з таких на вулиці Степана Бандери 69Б. Тоді мій вуз орендував частину приміщення у 1 ВПУ, або як просто в народі кажуть: бурса.
За п’ять років проживання історій було безліч. І всі з розряду, є що згадати, нема чого внукам розповісти. Тому озповім про вахтерів, які працювали у гуртожитку та історії пов’язані з ними. Важлива деталь: в мої часи гуртожиток закривався о 22:00 і відчинявся о шостій ранку. Це дуже важливо!!! І як любив казати Володимир Хомко будучи мером на сесії: поїхали.
ТЬОТЯ МАША, АБО ЧОМУ НЕ ВАРТО ВИПИВАТИ З ВАХТЕРАМИ
Нехай вже вибачить мене тьотя Маша, бо здається, вона все ще працює вахтером у одному з гуртожитків МЕГУ. Одним словом, всі любили тьотю Машу, бо вона була найбільш лояльним вахтером до студентів. Могла закрити очі на шум після відбію, впустити в гуртожиток після 22-ої, закрити очі на п’янку. І дуже любила шоколадки у якості презенту. Ви не подумайте, вона не завжди була ангелом. Одного разу навіть мене охрестила вантусом на день Юрія))))) Отож історія. В нашого друга Юри було день народження. В його кімнаті зібралось людей до десяти. Найяскравіший персонаж Валік “Коперфільд” – майбутній, тоді ще педагог. А коперфільдом його прозвали за його суперсилу. Після кількох випитих чарок він любив падати під стіл і тупо вирубався. Так було і цього разу. Одним словом випивають собі хлопаки, а тут заходить тьотя Маша з Вантусом.
Хлопці, а що тут за п’янка і шум?
в Юри день народження тьоть Маш.
Ну що напишу тоді догану на вас Галині Андріївній (як у воду дивилася, бо тоді ми ще думали, що розрулимо ситуацію).
Та не треба догану, ми тихо посидимо та й все. А давайте краще з нами за Юрине здоров’я?, – запропонував я. (безпрограшний варіант).
Ну добре, але щоб тихо і нікому не казати!!!!, – резюмувала Тьотя Маша.
Отак філігранно ми розрулили ситуацію, як ми собі думали. Довго ще ми випивали з тьотьою Машею. А на ранок на нас усіх були написані доповідні коменданту. Звісно, у них не було вказано, що тьотя Маша теж закидала чарку з нами. На моє запитання у її наступну вахту:
Тьотя Маша, це кідалово. Ви з нами сиділи за столом і потім доповідну написали? Як так?
Вона філігранно відповіла:
Я мусила написати, бо ваші сусідки все-одно розповіли б Галині Андріївні за п’янку.
Тай таке… (Але люблю і поважаю тьотю Машу всім серцем і по цей день!!!)
ТЬОТЯ АНЯ, АБО ЧОМУ ЧЕРЕЗ ПАВЛІКА НАПИСАЛИ НА ВСІХ ДОПОВІДНУ?
Тьотя Аня носила статус найбільш “строгої” вахтерши в гуртожитку. Дисципліна для неї завжди була на першому місці. Вона була чемпіонкою з написання доповідних. Але за що її поважали – це завжди все було по ділу. Отож історія.
Вирішили якось я, Даня та Сергій (всі волиняки) допомогти клеїти шпалери та фарбувати підлогу у кімнаті чотирьох дівчат. Не просто за дякую, всі розуміли, що в кінці буде “паляна”. Я з газети зробив шапку і відразу став прорабом у цьому ділі. Нічого не робив, а лише ходив і казав, як треба жити в цьому житті. Як би там не було, але благородне діло зробили. Потому був благородний могорич. Дівчата мабуть переоцінили наші таланти, адже до вечері взяли 4 пляшки по 0,7 Благоф яблуко. Але що ми не козаки? випили під нуль все. Потому, вночі мені стало зле. Трішки не встиг добігти до туалету, відтак салют пустив на кухні. Штірліц, ще ніколи не був так близько до провалу.
На ранок заходить до кімнати тьотя Аня (бачить картину, що сплять 7 п’яних тіл, дехто навіть голих) і задає риторичне питання:
Хто наблював у кухні?
Це не ми тоьтя Аня, – переконливо відповів я.
Що ти мені чешеш, на вашому поверсі з студентів є лише ви та 505 кімната, а там хлопці “непющі”. А ви ремонтники так вчора пили, що я на другому чула!!!!
Значить так, якщо зараз же підете приберете, я не писатиму доповідну на вас за п’янку і те, що у вас ночували дівчата.
Але у нас виявились всі дуже горді, особливо винуватець злочину. Блюваки так ніхто і не прибрав. Відтак на усіх сімох була написана доповідна. Але не винен, якщо вина не доведена!!! Але доповідна була написана по ділу!!!! (Але люблю і поважаю тьотю Аню всім серцем і по цей день!!!).
“ТОРТИЛА” АБО ЧОМУ ПАЦАНАМ ТРЕБА БУЛО ВЧИТИ В’ЯЗАТИ МОРСЬКІ ВУЗЛИ?
Насправді мені зараз соромно. Бо я гетть не пам’ятаю як звали найстаршу вахтершу в гуртожитку. І безперечно, НАЙДОБРІШУ!!! Згадую лише, що її називали “тортилою”. І доля її склалася не найкращим чином через студентів-дибілів. Отож історія.
Вирішили хлопці якось буханути на п’ятому поверсі. Мені пощастило, бо я у той вечір пішов раніше спати і не бачив апафеозу цього всього)))) Коли хлопцям бракнуло горілки, вирішили за добавкою послати гінця. Але вже була далеко за 22-га, відтак гуртожиток був закритим. Але в “баю не сдайотца наш храбрий салдат”!!! Пацани з постілі зв’язали канат і вирішили Назара спустити з 5 поверху на ньому. Вочевидь, хтось зхалтурив, бо між 3 і 2 поверхами найнадійніша мотузка обірвалася… Назар гепнувся і закричав. Пані “Тортила” прибігла до кімнати на всі ці крики. Після п’яного фейлетона про круте піке Назара, написала на всіх доповідну. Назар і кінцевому результаті зламав ногу. Саме прикольне, що на наступний день до нього приїхали батьки, бо мали лікувати йому зуби. А застали загіпсованого сина. Ох тоді він плюху получив від баті.
Історія розлетілась на весь універ. Усіх, хто був у кімнаті виселили з гуртожитку. Залишився лише один Назар (мабуть батя рішив питання). У хлопців була надія залишитися жити в гуртожитку. Вони тиждень ходили в університеті допомагали по господарству. А коли їм повідомили, що їх таки виселяють, пішли до завгоспа МЕГУ з проханнями не виселяти. На що їм Валерій Іванович відповів:
Хлопці ви що? Однозначно за цей зальот виселяємо вас. А і на квартирі вчіться в’язати морські вузли.
А ось пані “Тортилу” звцільнили з роботи за той інцидент. Дуже її шкода!!!! Якщо вона якимось дивом це прочитає, хочу щоб знала:
люблю і поважаю ВАС, всім серцем і по цей день!!!).
Була у нас в гуртожитку ще одна вахтерша – тьотя Лєна. Але якихось едаких історій з нею не пригадаю. А коли пригадаю, обов’язково напишу!!! А і люблю і поважаю тьотю Лєну всім серцем і по цей день!!!).
І завершити це все діло хочеться цитатою, яку колись надибав в інтернеті:
«Перша пара ось-ось піде в історію, а потім на десять хвилин університет знову стане схожим на психіатричну клініку з ухилом стійкого загального божевілля. Коридори наповнять натовпирізношерстних пацієнтів: вуличні репери, рідко приймають душ ботаніки, готи, гопники, емо, хіпстери, треши, та й просто ті, хто пливе за течією і не париться за свої ідеали. А факультет іноземної мови часом і зовсім нагадує фільм «Володар Кілець» Пітера Джексона».