Чіткої ясності, як саме маємо здобути омріяну Перемогу, поки нема. Між тим, для нас ця війна є по справжньому екзистенційною, позаяк ворог абсолютно готовий повністю винищити нас к націю. То що ж відбувається?
Навіть ризикуючи втратити державу, ми не готові покинути власну зону комфорту?! Далі безпечно поширюватимемо хейт про ТЦК, жалітимемося на втому від війни, низькі заробітки і неможливість виїхати за кордон? Це при тому, що більшість українців поки не відчувають ні нестачі харчів, ні системних відключень світла, води чи газу!
Напрошується питання, а як же наші партнери – ті ж США чи Британія, на яких звикли покладатися найбільше – поводили себе під час війни, яка стосувалася їх самих? Хоча б під час війни з Гітлером у 1939-45?
Почнемо з Британії. У 1940-41 рр. вона фактично єдина повномасштабно протистояла нацистам. Інші країни Європи були або вже захоплені (Польща, Франція), або і взагалі допомагали Третьому Рейху (Угорщина, Румунія, Швеція, Фінляндія, а до 1941 – і СРСР).
«Мені нема чого запропонувати вам, крім крові, праці, сліз і поту», – у травні 1940 саме з такими словами звернувся до нації новообраний прем’єр-міністр Вінстон Черчілль. Вже через кілька місяців на британські міста полетіли німецькі бомби і ракети.
У те, що Лондон вистоїть світова спільнота вірила десь так само, як у Київ у лютому 2022-го. Втім, іще перед вторгненням англійці скерували на свою оборону цілих 44% ВВП. У наступні роки ця цифра була не нижча за 53-55%. Вже у 1939 Британія виготовила 8 тисяч власних літаків і надалі тільки нарощувала ці показники. У 1944 злетіли у небо більше 26 тис. нових одиниць!
Ціною було, наприклад, те, що іще до вторгнення для британців стали звичними відключення електроенергії. Штрафували навіть за запалений у темряві сірник! Суворо обмежили також пасажирські перевезення та видачу бензину. Плакати на вокзалах суворо запитували: «А чи є ваша поїздка необхідною»?
Повсякденною нормою впродовж тривалого часу лишався продаж продуктів по картках. Купувати в обмежених кількостях дозволяли лише найнеобхідніше – мʼясо, сир, цукор та жири. Дефіцитні продукти можна було знайти лише за вкрай завищеними цінами.
Британці обурювалися через незручності, нарікали на Уряд… Але лише до перших бомбардувань своїх міст. Вони швидко перетворили країну на найбільш мобілізовану з-поміж усіх воюючих сторін. Майже усі цивільні, включно з дітьми, долучилися до тилової роботи — розбирали завали, збирали метал, папір та сміття для переробки.
Жінки масово займали робочі місця своїх чоловіків. Це дозволило щороку у рази нарощувати чисельність збройних сил. Вона зросла від 480 тисяч у 1939 до 5 мільйонів у 1944! Звісно ж, у результаті суттєво впала, наприклад, зайнятість у промисловості та на будівництві. Але у той час англійці на те мало зважали.
Тепер погляньмо на США – країну, на території якої бойові дії фактично не велися. Після падіння Франції вони ініціювали програму ленд-лізу спершу для Британії, а згодом і для СРСР.
Коли ж Японія напала на американську базу у Перл-Харборі, Президент Рузвельт заявив, що почалася важка і тривала війна і у всіх галузях військової промисловості впроваджується семиденний робочий тиждень.
Через ЗМІ та рекламу американцям популярно пояснювали, яким безпечним і процвітаючим стане їх життя, коли США перетвориться на лідера повоєнного світу. Поступово підтримка урядової програми для досягнення перемоги досягла 80%.
2/3 економіки поставили на військові рейки. Підприємства, де іще вчора виготовляли автомобілі, одяг та побутову техніку тепер працювали виключно для фронту. Щоб не бракувало сировини, жорстко нормувався відпуск палива, металів, гуми, пластмаси і навіть паперу…
Ви тільки уявіть, у державі, яку ніхто не бомбардує заборонили вільний продаж не лише автомобілів – навіть автомобільних шин! Щоб зекономити гуму та бензин, встановили обмеження швидкості до 35 миль на годину.
Заборонили виготовлення металевих офісних меблів, радіоприймачів, холодильників, пилососів, пральних машин і навіть жерстяних банок та металевих тюбиків для пасти!
Обмежили продаж кави, м’яса, масла, олії, консерв, дров, вугілля, велосипедів… Як результат, лише у СРСР стало можливим поставити 400 тисяч вантажівок, 14 тисяч літаків, 13 тисяч танків, мільйони тонн нафтопродуктів, продовольства, одягу та взуття… На додачу сягнув свого історичного мінімуму показник безробіття.
Рузвельт не збрехав: після ІІ Світової війни США стали наймогутнішою державою світу, а американці – заможнішими, ніж будь-коли до цього. Цей приклад – не більше, ніж іще одна ланка у ланцюжку прописних аксіом: щоб отримати, треба вкласти, щоб зібрати – посадити.
У жодному випадку не применшую жахіть, які спіткали українців після нападу росії, але на третьому році повномасштабного вторгнення нашими дорогами вільно рухається необмежена кількість транспорту, наші магазини заповнені найрізноманітнішою продукцією. І далеко не лише продовольством, яким ми, на відміну від тої ж Британії, здатні самі себе забезпечити.
Можна абсолютно вільно придбати і імпортний алкоголь, і ювелірні вироби, і елітні авто. Україна не вводила ні монополії на експорт, ні контролю за валютними операціями. Між тим, в історії більшості воюючих країн така практика була цілком звична.
Це великий позитив, який наразі більшість українців сприймає, як належне. Мало-хто замислюється, що в якийсь момент може довестися відмовитися від багатьох предметів звичного комфорту. Просто, щоб наша армія не відчувала нестачі дронів, боєприпасів і усього, без чого не можливо нормально бити ворога.
Тому запитаймо кожен себе: а від чого задля Перемоги готовий відмовитися конкретно я? І будьмо морально готові зробити це, коли прийде час…
Нагадаємо: українка, яка змусила плакати найжорстокішого чоловіка у світі
