Мантра про відбудову держави після війни силами європейських партнерів – це шлях до катастрофи. Я простими словами поясню позицію експертів, чому Рівненщина і вся Україна мають модернізувати суспільно-економічні процеси вже зараз.
Ви ж вмієте бути чесними? Принаймні самі з собою. Тоді давайте чесно, без рожевих окулярів та ура-патріотичного заспокоєння, поглянемо на питання відбудови країни. Якщо після війни ми просто спробуємо «відновити» те, що було раніше, то країну ми однозначно програємо. Так, нам є чим пишатися. Але поруч з досягненнями стоять радянське ЖКГ, неефективна логістика, олігархічні монополії та економіка, завдяки якому Україна в сучасному світі має імідж іміджу аграрно-сировинного придатку. І це зовсім не те, за що стоїть фронт.
Тому Україні не потрібна відбудова. Їй потрібна тотальна, я б сказала, радикальна модернізація. І закладати її фундамент потрібно, не чекаючи фінального акорду війни.
Якщо вірити оцінкам Світового банку, то на відбудову України знадобиться $588 мільярдів. Але ж ми домовилися зняти рожеві окуляри. Тому варто вимірювати реальні опосередковані втрати у цій війні трильойнами доларів. Щоб українському суспільству розбитися об скелі жорстокої реальності, потрібно просто продовжувати жити в ілюзії, що після війни до нас з Європи неконтрольовано потечуть шалені інвестиції. Але запитайте у будь-якого притомного інвестора, кому він надасть перевагу – потерпілим чи системним рішенням і привабливим проєктам з високим потенціалом?
І якщо відбудова – це доволі абстрактне поняття, то модернізація означає цілком конкретні цифри і виклики для нашого регіону. І перший важливий нюанс полягає у тому, що людський капітал Рівненщини, як і в цілому України, деградує.
Модернізація – це не абстрактні гасла для Києва. Це конкретні цифри і виклики для нашого регіону. Поки ми живемо в логіці виживання, інерційний сценарій веде до депопуляції та деградації людського капіталу. Кадровий голод став кісткою у горлі економіки: попри те, що з початку 2026 року в Рівненській області офіційно зареєстровано 1349 нових суб’єктів господарювання, робочих рук катастрофічно не вистачає. З 2021 року країна втратила близько 2,5 млн працездатних громадян (20%), а 7 млн людей у віці від 55 років бізнес стереотипно не розглядає як кандидатів. Ми ігноруємо не лише ці резерви, а ще й ветеранів та людей з інвалідністю. У Рівному ми тому і б’ємося над творенням надійного безбар’єрного простору, щоб було як у Європі, де 60% людей з інвалідністю працевлаштовані. Наш показник лише 15%! Ось вам і пояснення, чому безбарєрність не варто розглядати лише з точки зору етики, а першочергово з позиції виживання економіки.
Дуже гостро стоїть питання енергетичної стійкості. Замість роздачі пільгових кредитів на закупівлю генераторів, потрібно стимулювати ОСББ будувати локальні системи генерації та резервного живлення на рівні мікрорайонів. Для Рівного, де енергосистема перебуває під постійною напругою, перехід до таких інклюзивних і децентралізованих рішень – це єдиний спосіб забезпечити стійкість комунального сектору.
Рівненщина має створювати умови і битися як за внутрішніх мігрантів, так і за зовнішніх інвесторів. Найвищий приріст доходів загального фонду місцевих бюджетів регулярно фіксують у Київській, Волинській і Закарпатській областях. Тому що ці регіони приваблюють ВПО та бізнес із територій, де ведуться бойові дії, або є тимчасово окупованими. Ми маємо стати магнітом для релокації, переробки та експорту, а не просто чекати на дотації.
Статистика говорить про те, що в українському суспільстві панують патерналістські настрої: 75% українців чекають, що за них усе вирішать західні партнери чи держава. І це знахідка для російської пропаганди, яка б’є у саме серце. Адже її мета – це змусити нас зневіритися у власних силах. У власній державі. Звідси маємо і результат: більшість тих, хто воліє виїхати за кордон – це українці у віці до 24 років. 49% респондентів опитування соцгрупи «Рейтинг» кажуть, що найбільше сприятиме поверненню молоді саме розвиток економіки.
Українці повинні перестати мислити категоріями «виїдання» бюджету. Кожна гривня громади має працювати на мультиплікативний ефект – стимулювання виробництва з високою доданою вартістю та експорт. Не чекати, поки західні фонди «залатають дірки», а самим об’єднувати громадський сектор та бізнес-спільноти. А доти ми так і будемо європейською «хатою скраю». Україна стає країною великих можливостей для талановитих людей з усіх куточків світу, де можна розвивати бізнес, виховувати успішних дітей і реалізувати класні ідеї. Але цей прорив починається з того, що ми усі разом перестанемо вірити у «доброго чарівника» з Брюсселю.
